В умовах сьогодення та впровадження ринку землі особливого значення в Україні набуває земля.
Одна із підстав набуття права власності, зокрема, на землю, інші права на неї, – спадкування.
ЦК України передбачено два види спадкування: за заповітом та за законом.
Якщо особа за життя видала заповіт, то особи, зазначені в заповіті, мають пріоритетне право спадкування на майно та/чи права, вказані в заповіті.
У разі спадкування за заповітом малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.
Спадкоємці за законом успадковують за спадкодавцем в порядку черговості (п’ять черг).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі відповідні права на земельну ділянку, на земельний пай.
Щоб отримати земельну ділянку чи земельний пай у спадок, спадкоємцям необхідно протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, тобто за наявності відповідних документів, які в порядку вимог чинного законодавства встановлюють ці факти, як то свідоцтво про смерть, рішення суду) звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (яким є останнє місце проживання спадкодавця) особисто з заявою про прийняття спадщини.
Право власності на земельну ділянку в порядку спадкування переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До нормативно-правових актів, які регулюють питання спадкування на земельну ділянку, земельний пай відносяться: ЦК України, Закон України «Про нотаріат», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Мінюсту від 22.02.2012 року № 296/5, Порядок ведення державного земельного кадастру, затверджений Постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051, Постанова КМУ «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12.10.1995 року № 801 тощо.
Так, при зверненні спадкоємця із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини, в т.ч. на земельну ділянку, нотаріус з’ясовує: відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, родинних та інших відносин, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє, отримавши від спадкоємця свідоцтво про смерть спадкодавця, видане органом державної реєстрації актів цивільного стану, або відповідне рішення суду, яке набуло чинності.
Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро тощо.
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання спадкоємцем правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
У разі, коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв’язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.
Існують випадки, коли спадкодавець не встиг оформити відповідний державний акт або свідоцтво про право власності. У такому випадку спадкоємцеві необхідно звернутись до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування.
Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Декілька слів зауважимо на спадкуванні земельного паю. Чинним законодавстом не визначено поняття «земельний пай». Виходячи із положень ст. 25 ЗК України, це земельна частка, виділена при приватизації державних та комунальних сільськогосподарських підприємств (всім відомих колгоспів), а також при приватизації інших комунальних закладів, в т.ч. освіти та культури.
Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12.10.1995 року № 801, документом, що підтверджує право на пай та його виділення ув натурі, є сертифікат, який при вступі у спадщину, серед іншого, надається спадкоємцем нотаріусу.
Всі спірні питання, які виникають при прийнятті у спадщину, в т.ч. землі, прав на неї, вирішуються в судовому порядку.
Так, цікавими виявилися «земельні» спадкові справи, розглянуті Верховним судом:
Спадкування права на земельний пай (Постанова КЦС ВС від 15.04.2020 № 178/982/18 (61-19801св19))
У липні 2018 року спадкоємець звернувся до суду з позовом до селищної ради про визнання прав на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Позовна заява обґрунтована таким: 02.04.1999 року помер спадкодавець, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входило право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП, згідно сертифікату на земельну частку (пай), виданого 31.03.2000 року. Належне спадкодавцю майно після його смерті фактично прийняла його дружина, але юридично на себе не оформила, через деякий час померла і вона.
25.01.1999 року цією дружиною складено заповіт, згідно якого вона заповіла позивачу все своє майно.
Позивач посилався на те, що після прийняття ним спадщини за вищевказаним заповітом право на земельну частку (пай) не було включено до спадкової маси, у зв’язку із чим позивач просив суд визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) від 31.03.2000 року.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що сертифікат на право на земельну частку (пай), на підставі якого позивач просить визнати за ним право на земельну частку (пай) в порядку спадкування, виданий на ім'я першого спадкодавця після його смерті, а тому право на земельну частку, (пай) посвідчене вказаним сертифікатом, його дружині на час смерті їїчоловіка не належало і не входило до складу спадщини, яку вона отримала.
ВС дійшов іншого висновку у цій справі, скасувавши рішення судів першої та другої інстанцій та задовольнивши позов, мотивувавши своє рішення так:
складаючи заповіт на ім`я позивача, дружина спадкодавця заповідала останньому також майнове право на земельну частку (пай), яке набула, приймаючи спадщину після смерті свого чоловіка, відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року.
При вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України 1990 року, Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Посилання судів попередніх інстанцій про те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) виданий після смерті чоловіка особи, яка видала на ім’я позивача заповіт, а тому право на земельну частку (пай) останньому на час його смерті не належало та не входило до складу спадщини, є безпідставними, оскільки рішення районної державної адміністрації, відповідно до якого першому спадкодавцю належало право на земельну частку (пай), було прийнято за життя останнього й, відповідно, майнові права увійшли до складу спадщини.
Успадкування право довічного володіння земельними ділянками (Постанова Великої палати ВС від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17)
По-перше, варто звернути увагу, що чинним законодавством не передбачено механізму спадкування права довічного володіння земельними ділянками.
У даній справі члени ФГ звернулися до суду із позовом, в якому просили визнати за ними право довічного успадковуваного володіння двох земельних ділянок для ведення СФГ згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею в порядку спадкування після смерті батька. При цьому позивачі вказували, що до смерті вони проживали з ним разом та вели спільне господарство.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд у позові відмовив, на його думку, право довічного успадковуваного володіння, яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, не визначено чинним законодавством України, а тому воно не входить до складу спадщини, фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Велика Палата ВС касаційну скаргу позивачів задовольнила, рішення районного суду залишила в силі з таких мотивів:
Закон України «Про фермерське господарство», ЗК України не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння. Проте, відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Нормами статей 6, 50 ЗК України 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення СФГ. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести СФГ, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Одночасно відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України. З огляду на викладене, а також висновки Конституційного Суду України, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
При вирішенні даного спору ВС застосував відповідну практику ЕСПЛ та зазначив, що дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця. Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Спадкування земельної ділянки, наданої засновнику ФГ (Постанова Великої Палата ВС у справі 179/1043/16-ц від 23.06.2020 року)
Спадкоємниця засновника СФГ, яка була членом ФГ, звернулася до суду із позовом про визнання у порядку спадкування прав засновника СФГ та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства.
Суд першої існтанції ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги частково: визнав за позивачкою в порядку спадкування за законом право засновника СФГ в обсязі, визначеному статутом; відмовив у задоволенні іншої частини позову, мотивувавши своє рішення так:
З огляду на приписи ст. 191 ЦК України, ст.ст. 19, 23 Закону України «Про фермерське господарство» є підстави для визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права засновника СФГ, які належали чоловікові позивачки до його смерті.
Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Голова СФГ не укладав із державою як власником спірної земельної ділянки договір, що передбачав би можливість передання у порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Тому у задоволенні вимоги про визнання за позивачкою право постійного користування спірною земельною ділянкою необхідно відмовити.
Суд апеляційної інстанції своїм рішенням відмовив у задоволенні апеляційної скарги позивачки на рішення суду першої інстанції у частині відмови цим судом в задоволенні вимоги про визнання за позивачкою у порядку спадкування за законом після смерті засновника права постійного користування спірною земельною ділянкою; залишив без змін рішення суду першої інстанції у вказаній частині, мотивувавши постанову так: з моменту створення СФГ відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського СФГ з дня його державної реєстрації тощо.
Позиція Великої палати ВС: право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації СФГ як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. В такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем указаної ділянки після смерті засновника залишається СФГ. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення СФГ його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) СФГ. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
З огляду на вищевказане, касаційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою змінено в мотивувальних частинах, викладено їх у редакції цієї постанови, в інших частинах зазначені судові рішення залишено без змін.
В цій справі існує дві окремаих думки судді Ситнік О.М. та Пророка В.В., які між собою схожі, адже судді вважають, що земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування громадянину - засновнику СФГ, не переходить до складу земель створеного ФГ назавжди і без права її повернення.
Позов про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, якщо спадкодавець за життя не встиг завершити приватизацію цієї землі (Постанова КЦС ВС у справі № 623/633/17 від 30.06.2020 року)
Позивач звернувся до суду з позовом до сільської ради, управління Держгеокадастру про визнання права на завершення приватизації земельної частки (паю) у порядку спадкування. Позовна заява мотивована тим, що постановою міськрайонного суду зобов`язано державну адміністрацію видати на ім’я матері позивача державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за рахунок земель резерву. Розпорядженням районної державної адміністрації матері позивача передано у власність із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП «Світанок» із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради. Після смерті матері позивача відкрилася спадщина на вказану земельну ділянку. За життя мати позивача розпочала процедуру приватизації вказаної земельної ділянки, проте не закінчила та не отримала правовстановлюючий документ на неї. Невдовзі помер батько позивача, який прийняв спадщину після дружини. Позивачка є спадкоємцем за законом після смерті батька. Через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно позивач не може оформити спадщину на спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим позивачка просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації згаданої земельної ділянки на її ім`я.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено через порушення прав позивачки на завершення приватизації земельної ділянки, як спадкоємиці.
Не погодившись із такими рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало касаційну скаргу.
ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, зазначивши наступне:
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.
Предметом цього спору є визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок та права на одержання свідоцтва на право власності на земельні ділянки, приватизація яких була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця. Оскільки позивачка є спадкоємцем за законом після смерті батька, що був спадкоємцем після смерті дружини (матері позивачки) , то вважається, що позивачка набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали її матері, на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України
