Обов’язковість виконання судового рішення є однією із важливих складових принципу верховенства права, зокрема – права на справедливий суд, яке задеклароване у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання чи тривале невиконання судових рішень унеможливлює досягнення мети правосуддя – захист інтересів особи та реальне поновлення її порушених прав.
Разом з цим реалії сьогодення засвідчують, що отримання судового рішення, яке набрало законної сили, щодо перерахунку та виплати пенсійного забезпечення ще не гарантує його виконання. Ключова проблема полягає в тому, що пенсії, які мають бути виплачені на підставі судового рішення, фактично не виплачуються.
Органи виконавчої влади свої дії обґрунтовують приписами постанови Кабінету Міністрів № 821 від 14.07.2025 року, де хоч і передбачено порядок виплат пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, проте реального погашення таких заборгованостей фактично не відбувається. Адже в цій постанові пенсійні виплати пов’язали з пропорційністю наявних коштів, виділених на зазначені цілі. А таких коштів недостатньо, особливо в період дії воєнного стану. Окрім цього, враховуючи пріоритетність протягом останніх років зобов'язань державного бюджету щодо забезпечення безпеки і оборони України, Уряд зменшив видатки на фінансування значної кількості інших напрямів державних видатків, включаючи і пенсійні програми.
Тобто по факту – є рішення суду про виплату перерахованих пенсій, але це рішення не виконується органами виконавчої влади, зокрема Пенсійним фондом України. У такому разі судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права і спір фактично не вирішується остаточно, оскільки особа, навіть довівши в судовому порядку порушення пенсійним органом свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, надалі невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить стандартам Європейського суду з прав людини стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.
Проблеми невиконання судових рішень порушує конституційні засади та негативно впливає на систему захисту прав в Україні. Намагання її вирішити шляхом автоматизації певних процесів зроблено Верховною Радою України, яка 7 квітня 2026 року ухвалила законопроєкт № 14005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» (набуває чинності через 6 місяців з дня його опублікування, а окремі положення – з дня, наступного за днем опублікування). Метою запровадження цього нормативного акта є гарантування виконання судових рішень шляхом оптимізації та цифровізації деяких етапів виконавчого провадження (відкриття виконавчого провадження, автоматичне виконання рішень про арешт майна/рахунків, інтеграція реєстрів).
Тобто позитивним кроком має стати прискорення процедур відкриття виконавчих проваджень і накладення обтяжень. Проте запровадження вказаних нововведень не вплине на виплату перерахованих судом пенсійних нарахувань. Адже він не змінює порядку виплат, де боржником є державні органи, виплати яких залежать від наявності державного фінансування.
Окрім того, що невиконання судового рішення про виплату перерахованих пенсій порушує право на пенсійне забезпечення, така правозастосовна практика ще й створює прецедент безкарності. Тому на окрему увагу заслуговує питання відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб за невиконання судового рішення. Адже такі дії чи бездіяльність заподіюють шкоду як окремій фізичній особі (пенсіонеру), так і зумовлюють додаткові витрати державного бюджету. Зокрема, за невиконання судових рішень на Пенсійний фонд України з 2020 року по 2025 року було накладено штрафів на загальну суму близько 350 мільйонів гривень.
Варто відмітити, що на протиправність рішень Кабінету Міністрів щодо визначення понижуючих коефіцієнтів при нарахуванні пенсійних виплат неодноразово вказувалося у судових рішеннях. Зокрема, у рішенні Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 року у справі № 320/2229/25 колегія суддів визнала протиправними положення постанови Кабінету Міністрів № 1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Неправомірними було визнано і положення постанови Кабінету Міністрів № 1778 від 30.12.2025 року у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року у справі № 320/3141/26.
Окрім цього, протиправними також визнано постанови Кабінету Міністрів щодо затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Зокрема, протиправною визнано постанову Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025 року у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 року у справі № 320/51895/2.
Якщо щодо постанови № 821 на сьогодні прийнято рішення лише у першій інстанції і очікується перегляд в апеляційному порядку, то варто відмітити, що аналогічне рішення було розглянуто у всіх трьох інстанціях щодо правомірності постанови Кабінету Міністрів № 649 від 22.08.2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду». Вказаною постановою також визначався порядок виконання судових рішень у пенсійних справах і вона була визнана протиправною та нечинною відповідно до: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 року у справі № 640/5248/19, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 року, постанови Верховного Суду від 26.05.2021 року. В обґрунтування незаконності цього рішення судові інстанції вказують, що Порядок № 649 передбачає невизначене на рівні Закону право боржника здійснювати перевірку суми заборгованості, присудженої на підставі судового рішення, що набрало сили, та вирішувати питання наявності чи відсутності підстав для виплати зазначеної судом суми коштів.
Отже, вищенаведене засвідчує усталену судову практику щодо визнання протиправними постанов Кабінету Міністрів щодо зменшення пенсійних виплат чи їх виплати не в повному обсязі. І це цілком виправдано. Адже виконання судових рішень, якими поновлено право особи на отримання належної суми пенсії, не може бути поставлене в залежність від певної «черги», створеної Кабінетом Міністрів та Пенсійним фондом. При встановленні такої «черговості» при борзі близько 5 мільйонів гривень щомісячно виплачується лише 100 – 150 гривень. Тобто відповідно до запроваджених графіків виплат строк погашення боргів перед пенсіонерами становитиме від 100 до 4000 років, що дає змогу стверджувати про завідоме невиконання судових рішень.
Така практика суперечить стандарту, виробленому прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якого відсутність коштів не вважається поважною причиною для невиконання державою взятих на себе зобов’язань.
У такому разі постає логічне запитання, а хто буде нести відповідальність за шкоду, заподіяну цими протиправними діяннями? Адже діями посадових осіб органів виконавчої влади, зокрема Пенсійного фонду України, заподіюється шкода правам пенсіонерів, і тому їх варто кваліфікувати за певними статтями Кримінального кодексу України.
Так, невиконання судового рішення щодо виплати перерахованих пенсій заподіює шкоду суспільним відносинам у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Зокрема, такі дії слід кваліфікувати за ст. 367 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
Якщо ж такі діяння були здійснені з певною особистою заінтересованістю, то варто розглядати і кваліфікацію за ст. 364 КК України, яка передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Окрім цього, невиконання судового рішення щодо виплати перерахованих пенсій заподіює шкоду суспільним відносинам у сфері правосуддя. Зокрема, стаття 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Відповідальність мають нести також і посадові особи Кабінету Міністрів, які ухвалюють відповідні постанови, що дозволяють роками не виконувати судові рішення про виплату пенсійних заборгованостей. Про умисність таких дій свідчить те, що постанова Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025 року є не першим подібним рішенням. Адже 22.08.2018 року Кабінет Міністрів вже приймав аналогічну постанову за № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду». Аналіз цих нормативних актів дає можливість стверджувати, що мета їх прийняття є аналогічною. І щодо постанови за № 649 ще 26.05.2021 року було ухвалено рішення Верховного Суду, яким її положення визнано протиправними. І це при тому, що у статті 3 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року вказано, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Як невиконання судового рішення про виплату перерахованих пенсій (стаття 382 КК України) слід кваліфікувати і діяння посадових осіб пенсійного фонду. Зокрема, у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року у справі № 320/3141/26 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження максимальним її розміром, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів № 1778 від 30.12.2025 року, і без урахування (застосування) постанови Кабінету Міністрів № 821 від 14.07.2025 року, починаючи з 01.01.2026.
Окрім того, що невиконання судового рішення про виплату перерахованих пенсій спричиняє шкоду окремій фізичній особі (пенсіонеру), такі діяння зумовлюють і інші додаткові витрати з державного бюджету. Адже за невиконання судових рішень на Пенсійний фонд України накладаються штрафи. З державного бюджету також витрачаються кошти на звернення із завідомо програшними апеляціями. Тому до сум штрафів варто додавати компенсацію за затримку виплат, судові збори, витрати на правову допомогу та на виконавчі провадження. Що також лягає вагомим тягарем на державний бюджет, адже такі суми сягають сотень мільйонів гривень.
Тобто діяння відповідних представників органів виконавчої влади можна також кваліфікувати ще й за ст. 191 КК України як розтрату бюджетних коштів, які перебували у їх віданні. Адже такі діяння не лише порушують закон, а й завдають прямих матеріальних збитків державному бюджету. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі встановлення в діях посадової особи державного органу складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Отже, відповідно до засад побудови правової держави судове рішення є обов'язковим до виконання та забезпечується державою у порядку, визначеному Законом України. Кабінет Міністрів не наділений повноваженнями змінювати умови пенсійного забезпечення або встановлювати додаткові обмеження щодо порядку виконання судових рішень. Відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання зобов'язань держави щодо здійснення передбачених законом соціальних виплат.
Посадові особи державних органів, зокрема – Пенсійного фонду, Кабінету Міністрів і Міністерства соціальної політики, які порушують ці базові вимоги, мають нести не лише дисциплінарну, а й кримінальну відповідальність. Тому з відповідними заявами про вчинення певними посадовими особами вищенаведених кримінальних правопорушень слід звертатися як до Державного бюро розслідувань, так і до Національного антикорупційного бюро України.
Василь Фаринник,
старший партнер адвокатського об’єднання CREDENCE,
доктор юридичних наук,
професор, заслужений юрист України