Презумпція невинуватості, прототип якої сформувався ще за часів римського кримінального процесу та був уперше закріплений у пункті 9 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, є базовою засадою кримінального судочинства. Водночас на практиці цей принцип часто порушується через непропорційні дії представників держави. Хоча метою втручання може бути інформування громадськості, стаття 6 § 2 Конвенції про захист прав людини та основних свобод прямо забороняє посадовцям робити передчасні заяви щодо винуватості особи. Європейський суд з прав людини ще у 1983 році у справі Мінеллі проти Швейцарії (заява № 8660/79) сформував позицію, що "презумпція невинуватості буде порушена, якщо, не довівши попередньо вину обвинуваченого … щодо нього висловлюється думка про його вину". Цей стандарт не лише залишається актуальним сьогодні, а й отримав подальший розвиток у практиці Суду останніх років.
Обов'язок стриманості посадових осіб у публічному просторі
Важливим аспектом принципу презумпції невинуватості є обов'язок державних службовців дотримуватися стриманості у своїх публічних заявах.
У рішенні 2026 року у справі Кая проти Бельгії (заява № 10089/18) ЄСПЛ визнав порушення статті 6 § 2 через інтерв'ю інспектора з питань праці фінансовій газеті. Хоча справа перебувала на стадії апеляції, представник державного органу назвав заявника "спритним шахраєм, який знає всі тонкощі ремесла". Суд підкреслив, що хоча органи влади мають право інформувати громадськість про розслідування, вони повинні робити це "з усією дискретністю та стриманістю, яких вимагає повага до презумпції невинуватості". Більше того, посадові особи повинні сумлінно добирати терміни, які використовують у своїх заявах щодо особи, винуватість якої не встановлено остаточним вироком суду.
Таким чином, будь-яке публічне висловлювання, що спонукає публіку повірити у винуватість особи до набрання вироком законної сили, стає порушенням прав людини.
Статус третіх осіб у провадженнях щодо співучасників
Проблема передчасного визнання вини виникає у вироках щодо співучасників, де згадуються особи, чиї справи розглядаються окремо. У справі Ахтипі проти Греції (заява № 58669/19) національний суд у вироку щодо співучасниці прямо вказав на наявність "умислу" у самої заявниці, хоча кримінальне провадження щодо неї було припинено через закінчення строків давності.
ЄСПЛ у рішенні 2026 року встановив порушення статті 6 § 2 Конвенції. Суд дійшов висновку, що, хоча суди мають право описувати участь третіх осіб, якщо це необхідно для оцінки вини підсудного, вони повинні уникати надання більшої кількості інформації, ніж потрібно. У цій справі встановлення особистого "умислу" заявниці не було юридично необхідним для засудження іншого фігуранта як підбурювача, а використані формулювання не просто описували "стан підозри", а фактично стверджували про вчинення заявницею кримінального правопорушення.
Аналогічно, у справі Блашко проти Словаччини (заява № 50301/22) національний суд затвердив угоду про визнання вини з колишнім спільником заявника. У тексті цього рішення заявник згадувався як особа, яка безпосередньо купувала наркотичні речовини; при цьому не було вказано, що його справу виділено в окреме провадження або що його вина ще не доведена.
У рішенні від 9 квітня 2026 року у цій справі ЄСПЛ наголосив, що "Суд не зробив належного посилання на те, що щодо заявника здійснюється окреме провадження, або на те, що єдиним завданням суду була оцінка кримінальної відповідальності його співучасника в межах справи". Тому, оскільки заяви суддів підлягають більш суворому контролю, ніж заяви інших органів влади, має місце порушення статті 6 § 2 Конвенції.
Водночас справа К.O. проти Німеччини (заява № 16678/22) демонструє підхід, за якого детальні описи дій третьої особи не вважаються порушенням. Німецькі суди називали заявника "особою, яка переслідується окремо" (gesondert Verfolgter), і прямо зазначили, що питання про його вину (Schuld) у цьому процесі не вирішується. ЄСПЛ визнав, що за таких умов порушення презумпції невинуватості не було, оскільки посилання на участь третіх осіб можуть бути незамінними для оцінки вини тих, хто постає перед судом.
Презумпція невинуватості після закриття кримінального провадження
Питання презумпції невинуватості залишається актуальним і після закриття кримінальних проваджень, наприклад, з формальних підстав. У справі Епіскопо та Бассані проти Італії (заяви № 47284/16 та 84604/17) кримінальне провадження було закрито через закінчення строків давності. Суд апеляційної інстанції застосував конфіскацію активів як "доходів від злочину", що як "захід безпеки" (misura di sicurezza) може бути призначений навіть після припинення справи. Водночас у рішенні суд зазначив, що "докази можуть лише підтвердити висновок про відповідальність пана Епіскопо за висунутими кримінальними обвинуваченнями".
Порушення презумпції невинуватості полягало в тому, що такі висловлювання містять твердження про винуватість особи, попри відсутність вироку через закінчення кримінального провадження.
Практика ЄСПЛ українською мовою - доступна в LIGA360. Знаходь постанови Європейського Суду в перекладі, а також інформацію щодо виконання рішень ЄСПЛ. Замовляй демо LIGA360 за посиланням.
Використання фактів у цивільних та адміністративних провадженнях
Важливо розрізняти встановлення вини як елементу складу кримінального правопорушення та фактичну оцінку подій в адміністративному чи цивільному контексті. У справі Векуа проти Грузії (заява № 43537/22) адміністративні суди анулювали акт про право власності заявниці на землю, оскільки у кримінальному провадженні, яке було закрите через строки давності, встановлено, що документ для реєстрації був підроблений. Заявниця скаржилася, що такими діями адміністративний суд фактично визнав її особою, винною у шахрайстві, хоча обвинувального вироку не було.
ЄСПЛ у рішенні 2026 року у цій справі постановив, що порушення презумпції невинуватості не було. Суд пояснив, що адміністративні суди лише встановлювали факт незаконності документа, а не винуватість особи у кримінальному провадженні. Таким чином, "захист, що надається статтею 6 § 2... не повинен тлумачитися як такий, що перешкоджає національним судам в інших провадженнях... взаємодіяти з фактами, встановленими у кримінальному провадженні, за умови, що вони не вирішують питання про кримінальну відповідальність".
Більше того, в адміністративному процесі діє інший стандарт доказування, і висновок про "незаконність акта" не є тотожним висновку про "винуватість у злочині". Відповідно, Суд не знайшов порушення статті 6 § 2 Конвенції.
Аналогічний підхід Суду простежується у справі Уйгун проти Туреччини (заява № 9389/19), де дисциплінарна рада в'язниці відмовилася надсилати лист заявника, оскільки його зміст "натякав" на активну роль у терористичній організації. Суд вирішив, що термін "припускати" відображає певну обережність і не є прямим твердженням про вину, а отже, межі презумпції невинуватості були дотримані.
Розподіл тягаря доказування та презумпція невинуватості
Нарешті, сама процедура судового розгляду теж повинна здійснюватися з дотриманням цього принципу. Це ілюструє справа Каракасідіс проти Греції (заява № 46737/20). У рішенні описана ситуація, коли під час перевірки автомобіля заявника поліція знайшла коробку з ювелірними виробами. Заявник стверджував, що речі належать його дружині, але суд визнав його винним у переховуванні майна, здобутого злочинним шляхом, лише на підставі того, що він не зміг довести законність походження цих прикрас.
ЄСПЛ постановив, що було порушення статті 6 §§ 1 та 2 Конвенції, оскільки національні суди фактично переклали тягар доведення з обвинувачення на захист. Суд наголосив, що обов'язок довести незаконне походження майна лежить на стороні обвинувачення. Відповідно, твердження про обов'язок обвинуваченого спростовувати свою вину прямо суперечить принципу презумпції невинуватості.
Висновки
Отже, практика ЄСПЛ за 2024 - 2026 роки підтверджує, що презумпція невинуватості вимагає від представників держави не лише процесуальної коректності, а й особливої термінологічної стриманості під час публічних чи офіційних заяв. Аналіз рішень показує, що порушення статті 6 § 2 Конвенції констатується щоразу, коли посадові особи, особливо прокурори та судді, використовують оціночні поняття, прямо інкримінують вину після закриття справи через строки давності або перекладають тягар доведення на сторону захисту. Водночас Суд залишає органам влади можливість інформувати громадськість за умови використання нейтральних статусів та уникнення надлишкової інформації про співучасників, чия вина ще не встановлена вироком суду. Головним критерієм залишається те, чи формує заява у публіки переконання у винуватості особи до винесення вироку: якщо державний службовець виходить за межі опису "стану підозри" і представляє особу як злочинця, право на справедливий суд вважається порушеним. Таким чином, дотримання презумпції невинуватості у 2024 - 2026 роках вимагає від державних органів суворого балансу між правом суспільства на інформацію та обов'язком поважати невинуватість кожної особи.
Анастасія Савчук,
молодша юристка юридичної групи LCF
Аналізуйте судову практику швидко. AI-інструменти LIGA360 скорочують шлях до потрібного рішення, допомагають відсіяти зайве та ефективно готувати аргументи. Щоб отримати умови доступу до платформи, залиште заявку.