Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом до "Укрсиббанку" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання договору споживчого кредиту недійсним.
Позивачка наполягала на тому, що до і під час укладення кредитного договору банк не дотримав істотних умов договору про наданні позичальникові повної інформації про умови кредиту; навмисно приховав фактичне значення реальної процентної ставки і фактичне дорожчання кредиту; у кредитному договорі, використовуючи елементи нечесної підприємницької практики, встановив несправедливі умови, що обмежують права споживача і тим самим ввів її в оману.
У свою чергу, банк, зважаючи на невиконання позичальницею зобов'язань, просив стягнути заборгованість і пеню солідарно з поручителями.
Суд першої інстанції відмовив банку і визнав договір недійсним, мотивуючи рішення тим, що при підписанні договору позивачка була введена в оману відносно істотних умов договору, ціни і процентної ставки, а тому її волевиявлення на укладення кредитного договору у виді і в розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Суд встановив, що в договорі не були встановлені обов'язкові умови, необхідні для укладенні: умови надання кредиту, зокрема про можливе настання валютних ризиків для позичальника; не розкриті обов'язкові умови відносно основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом публікації їх у письмовій формі, ще до укладення такого договору; не встановлено інфляційного застереження і відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмета іпотеки і збереження його реальної вартості.
Апеляційний суд скасував це рішення і стягнув заборгованість на користь банку, оскільки позивачка не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження передбачених статтями 229, 230 ГК і Законом "Про захист прав споживачів" правових підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.
Касаційний цивільний суд визнав обгрунтованим висновок апеляції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору і додатка до нього недійсними відповідно до положень статті 203, 215, 230 ГК - як укладених внаслідок введення в оману позичальника банком, і положеннями статті 11, 18 Закону "Про захист прав споживачів" стосовно нечесної підприємницької діяльності банку і несправедливих умов договорів, оскільки ці норми являються самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивачка не довела, що була введена в оману при укладенні договорів, оскільки перед їх підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстами і умовами договорів і власноручно їх підписала.
Таким чином Верховний Суд підтвердив позицію Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 згідно з якою якщо банк не порушив порядок інформування про умови споживчого кредиту, Закон про захист прав споживачів не застосовується.
ВС залишив в силі рішення апеляції, оскільки визнав необгрунтованим аргументи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Постанова у справі № 569/423/15-ц (провадження № 61-4649св18) була винесена 5 березня.
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
