Співзасновник юридичної особи письмово повідомив про намір вийти зі складу засновників і вимагав скликати збори для розгляду його заяви. Оскільки збори не відбулися, він звернувся до суду з вимогами зобов'язати юридичну особу їх провести та виключити його зі складу засновників. Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 910/9216/25 погодився з відмовою в позові, однак змінив мотиви такого рішення.
Читайте повну аналітичну статтю, щоб дізнатися, коли рішення загальних зборів справді потрібне для виходу засновника та чому суд не може повторно "реалізувати" право, яким учасник уже скористався.
Виважені юридичні рішення не починаються з припущень. Судова робота в LIGA360 дає змогу побачити, як суди вже вирішували подібні спори, та врахувати сформовані правові позиції. Знаходьте потрібну практику й приймайте рішення на основі правових позицій.
Верховний Суд зазначив, що вимога зобов'язати юридичну особу скликати, організувати та провести збори в принципі може бути належним способом захисту корпоративного права. Водночас у цій справі ключовим було інше: засновник володів часткою менш як 50 % та мав право вийти без згоди інших учасників. Суд виходив із положень статті 24 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і раніше сформульованого підходу, за яким вихід з товариства є одностороннім правочином учасника.
Оскільки засновник письмово повідомив юридичну особу про вихід, а вона отримала це повідомлення, Верховний Суд дійшов висновку, що корпоративні відносини були припинені ще до звернення до суду. Тому рішення зборів про погодження чи затвердження виходу не було юридичною умовою припинення участі. За таких обставин судовий захист права на вихід уже не був потрібний, хоча окремо можуть виникати спори щодо майнових наслідків припинення корпоративної участі.
