Добросовісність учасників цивільних правовідносин має враховуватися при оцінці правочинів, які можуть впливати на можливість виконання зобов'язань перед кредитором. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 636/5079/21 (постанова від 12 серпня 2026 року), у якій постало питання про правильну кваліфікацію договору дарування майна боржника, укладеного на стадії виконання судового рішення.
Проблема полягала, зокрема, у співвідношенні конструкцій фіктивного та фраудаторного правочинів. Попередній підхід допускав застосування до правочину, спрямованого на приховування майна від майбутнього стягнення, положень про фіктивність, однак Верховний Суд наголосив, що за фактичного виконання правочину така кваліфікація виключається. Натомість для фраудаторності визначальним є використання правочину на шкоду кредитору та унеможливлення звернення стягнення на майно боржника.
Коли боржник дарує майно вже під час виконання судового рішення, юристу недостатньо констатувати, що правочин укладено на шкоду кредитору. Потрібно правильно визначити його правову природу та знайти судову практику, яка підтверджує саме такий підхід. LIGA360 скорочує цей пошук до суті: від конкретної справи можна перейти до пов'язаних рішень і правових позицій Верховного Суду, не переглядаючи масив практики вручну.
У постанові Суд конкретизував підхід до правової підстави оспорювання таких правочинів, урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24. Йдеться про застосування загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом для кваліфікації правочину як фраудаторного.
Більше про нову правову позицію Верховного Суду та її вплив на судову практику - в аналітичному огляді в LIGA360.
