Призначення покарання у кримінальному провадженні завжди пов'язане з балансом між суддівською дискрецією, тяжкістю злочину та поведінкою обвинуваченого після його вчинення. Особливе значення у цьому контексті має стаття 69-1 Кримінального кодексу України, яка обмежує максимальний строк покарання двома третинами від найсуворішого виду покарання за наявності визначених законом пом'якшуючих обставин.
У повній аналітичній статті детально пояснюємо, чому Велика Палата змінила підхід до застосування цієї норми та які практичні наслідки це матиме для кримінальних проваджень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 214/2983/24 дійшла висновку, що стаття 69-1 КК не може застосовуватися автоматично лише через щире каяття, визнання вини чи відсутність обтяжуючих обставин. Для її застосування необхідна сукупність умов: наявність щонайменше однієї обставини з пункту 1 частини 1 статті 66 КК та щонайменше однієї обставини з пункту 2 цієї ж норми, тобто відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Для отримання повного аналізу актуальної судової практики та доступу до відповідних правових позицій скористайтеся системою LIGA360. Щоб розібратися в деталях застосування нових підходів і отримати умови доступу, залиште заявку.
Справу було розглянуто у контексті засудження особи за незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропних речовин і прекурсорів у великих та особливо великих розмірах. Прокурор наполягав, що суд мав застосувати статтю 69-1 КК, оскільки засуджений визнав вину, щиро покаявся і не мав обтяжуючих обставин. Водночас у справі не було встановлено конкретних збитків або шкоди, які могли б бути відшкодовані.