За останній час Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) змінювався декілька разів, що значно вплинуло на процедуру звільнення державних службовців.
Слід детально проаналізувати норми законодавства та зміни яких вони зазнали протягом останнього часу.
Закон №889-VIII регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено чіткий алгоритм дій, яких повинен дотримуватись керівник державної служби у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу для забезпечення дотримання та реалізації державним службовцем гарантованого Конституцією України права на працю, а саме:
попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці - 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби;
пропозиція працівникові іншої рівноцінної посади державної служби, а за відсутності такої - нижчої вакантної посади; переведення за згодою державного службовця на вакантну посаду;
звільнення державного службовця у випадку, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
При цьому, законодавцем разом з одночасним попередженням працівника про наступне вивільнення передбачено обов`язок надання пропозиції всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу запропоновану йому роботу.
Аналогічний висновок вказаний у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №818/895/17.
02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту:
«Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону №889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».
У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.
13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту:
«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.
Верховним Судом було сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах вищезазначаних норм права, зокрема у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 у справі № 380/3646/20, від 23.12.2021 у справі № 380/3551/20, від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/3435/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, від 22.02.2022 у справі № 380/3547/20, від 09.06.2022 у справі № 380/3833/20, від 09.06.2022 у справі № 380/3269/20, від 07.02.2022 у справі № 380/3754/20 та інш. досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
У вище наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон № 1285-IX) знову внесено зміни до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ.
Після внесення Законом № 1285-IX змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме: з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Таким чином на цей час, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладено обов`язок щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Аналогічний висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в останній редакції Закону від 23.02.2021 №1285-IX) висловлений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 12.10.2023 у справі №380/10238/21, від 02.11.2023 у справі №380/9055/22 та інших.
При цьому Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 та інші).
Отже, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII, вирішальним є момент виникнення спірних правовідносин. Державним службовцям для захисту своїх прав потрібно звернути увагу на редакцію Закону № 889-VIII, яка була чинною на дату попередження про майбутнє вивільнення та звільнення з посади.
Як державним службовцям зручніше опрацьовувати великі масиви законодавчої інформації? Всі потрібні інструменти надасть LIGA360. Найповніша база НПА та судової практики з можливостями аналізу. Дізнайтеся більше переваг за посиланням.
Читайте також:
Кабмін затвердив схему посадових окладів для держслужбовців на 2024 рік
Уряд уніс зміни до постанови щодо оплати праці працівників місцевих держадміністрацій
