Ідентифікація особи може бути підставою для преюдицію винуватості особи, стосовно якої не було ухвалено обвинувального вироку.
Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 13 червня 2019 року у справі № 233/4889/16.
Ознайомитися з повним текстом постанови можна у Verdictum.
Ухвалою суду першої інстанції клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності задоволено. Апеляційний суд залишив рішення без змін.
У касаційній скарзі начальник звільненої особи вимагав скасувати попередні судові рішення із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Він мотивував вимогу істотним порушенням КПК, оспорюючи висновки апеляційного суду про те, що ухвала суду першої інстанції не стосується її прав та інтересів у зв'язку з чим їй безпідставно було відмовлено у апеляційному перегляді цього рішення.
Суд першої інстанції виклав фактичні обставини вчиненого ним злочину за попередньою домовленістю між звільненою потім особою та "заступником начальника станції Костянтинівка, матеріали відносно якої розглядалися в окремому провадженні". Також в ухвалі суду начальника визначено як особу, якій було надано неправомірну вигоду.
На вказану ухвалу суду першої інстанції начальником було подано апеляційну скаргу, за доводами аналогічну касаційній, в якій він просив про скасування такої ухвали, наголошуючи на порушенні принципу презумпції невинуватості стосовно нього.
Верховний Суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як встановлено судами та підтверджено учасниками судового провадження в суді касаційної інстанції, в період інкримінованих особі дій, посаду заступника начальника станції займала саме та особа, яка подавала апеляційну скаргу.
Виходячи зі змісту ухвали суду першої інстанції, можна зробити висновок про обґрунтованість тверджень начальника щодо можливості його ідентифікації при викладі фактичних обставин кримінального провадження, а отже й створення преюдиції винуватості, як особи, стосовно якої не було ухвалено обвинувального вироку.
До судового рішення висуваються вимоги щодо його законності, обґрунтованості і вмотивованості. В ухвалі суду апеляційної інстанції в разі прийняття рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення мають міститись підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Однак в ухвалі апеляційного суду вказано, що стосовно неї преюдиції не створено, що є явно недостатнім для визнання судового рішення вмотивованим.
Отже наведені порушення процесуального закону суд вважає істотними, тобто такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Як вже писала ЮРЛІГА, вирок скасують, якщо ЄДРСР містить рішення, постановлені суддею під час знаходження в нарадчій кімнаті.
