Ім'ям України : письмова форма договору позики як доказ передачі грошей позичальникові

Верховний Суд України (далі - ВСУ) на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року виніс постанова у справі № 6-63цс13предметом якого була суперечка про стягнення боргу за договором позики.

У серпні 2011 року позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з вимогою стягнути борг, посилаючись на те, що 29 листопада 2008 року між ним і відповідачем був укладений договір позики, згідно з яким відповідач взяв у нього грошові кошти у розмірі 300 тис. доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше за 5 грудня 2008 року. Підписання цього договору і передача засобів у розмірі 300 тис. доларів США були здійснені у присутності двох свідків.

У свою чергу, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, вимоги якого обгрунтовані тим, що восени 2008 року позивачем і їм був складений проект договору позики, в якій вказувалися сума позики, можливий термін її повернення і особи, які мають бути присутніми при підписанні цього договору як свідки, але фактичної передачі згаданої в договорі суми коштів не було.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 серпня 2012 року первинний позов був задоволений, у визнанні договору позики таким, який не полягав, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позики скасоване і прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Визначенням Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ (далі - ВССУ) від 20 грудня 2012 року рішення апеляційного суду залишене без змін. ВССУ погодився з виводами апеляційного суду, що застосував до спірних правовідносин ст. ст. 1046,1047 Цивільного кодексу (далі - ГК) і що виходило з того, що :

- за договором позики не убачається, що відповідач взяв кошти і зобов'язався повернути їх до 5 грудня 2008 року, оскільки в договорі вказано, що відповідач "бере" у позивача засоби у розмірі 300 тис. доларів;

- договір позики не відповідає вимогам, встановленим для угод, що укладаються у письмовій формі, а саме: договір позики в цій справі підписаний тільки однією стороною - відповідачем - і не підписаний займодавцем (позивачем), на другій сторінці договору у запису про зобов'язання повернути засоби до 5 грудня 2008 року відсутній підпис відповідача ; договір не містить назви і коду валюти.

Приведені правові виводи суду касаційної інстанції розходяться з виводами, зробленими ВССУ в подібних правовідносинаха саме:

- рішенням ВССУ від 20 березня 2013 року в спорі про стягнення боргу № 6-43423св12;

- рішенням ВССУ від 14 вересня 2011 року в спорі про стягнення боргу № 6-2517св10.

Так, рішенням від 20 березня 2013 року у справі № 6-43423св12 суд касаційної інстанції частково задовольнив позов про стягнення боргу. До спірних правовідносин були застосовані ст. ст.1046, 1047 ГК. Суд виходив з того, що на підтвердження договору позики і його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, що засвідчують передачу йому займодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей. Висновок апеляційного суду про те, що договір позики включає тільки пропозицію передати засоби, і про відсутність документу, що підтверджує фактичну передачу засобів, визнаний незаконним і необгрунтованим, оскільки в спірному договорі позики вказано факт отримання позичальником грошових коштів у момент укладення договору.

Приймаючи рішення від 14 вересня 2011 року у справі № 6-2517св10 про часткове задоволення позову про стягнення боргу, суд касаційної інстанції також застосував до спірних правовідносин ст. ст. 1046, 1047 ГК і виходив з того, що розписка виступає саме підтвердженням укладення договоруа останній є ув'язненим з моменту передачі грошей і висновки суду першої інстанції про брак доказів на підтвердження укладення договору суперечать положенням ст. 1047 ГК, оскільки розписка сама по собі служить підтвердженням передачі грошей і укладення договору позики. Згадана в розписці дата вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передання грошей.

Виходячи з неоднакового застосування норм права в схожих правовідносинах, ВСУ вказав, що суд касаційної інстанції у справі № 6-63цс13 передчасно погодився з виводами апеляційного суду і:

- не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але і передачі грошової суми позичальникові;

- не визначився, який саме документ складений відповідачем - договір позики або розписка про отримання від кредитора грошових коштів, і не встановив справжньої правової природи вказаного документу незалежно від його найменування.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах ВСУ встановила, що визначенням ВССУ від 20 грудня 2012 у справі № 6-63цс13переглянутому на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, що спричинило прийняття різних за змістом судових рішень в подібних правовідносинах, являється незаконним.

ВСУ відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 355 і частин 1 і 2 ст. 360-4 Цивільного процесуального кодексу відмінив визначення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 20 грудня 2012 року, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Правова позиція ВСУ у цій справі така:

1. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру служить доказом не лише факту укладення договору, але і передачі грошової суми позичальникові.

2. Договір позики є двосторонньою угодою, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору усі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду і такої ж якості, несе позичальник, а кредитор придбаває за цим договором тільки права.

3. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, що видається боржником кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

4. Досліджуючи боргові розписки або договори позики, суди повинні проявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документу і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.

Роман Долударевдиректор ЮК "Лусадор"вважає таким, що заслуговує на увагу правовий висновок ВСУ про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру служить доказом не лише факту укладення договору, але і передачі грошової суми позичальникові. Адже у випадку якщо договір позики був укладений, а грошові суми по факту не передавалися позичальникові, недобросовісний позикодавець має усі шанси стягнути вказану суму з позичальника в судовому порядку.

"Не зовсім зрозуміло, чому суд дійшов саме такого висновку, адже аналіз ст. ст. 1046, 1047 ГК показує, що договір позики є ув'язненим з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а момент передання певної грошової суми або певної кількості речей, у свою чергу, підтверджується розпискою. Тобто якщо є письмова форма договору позики, але немає розписки до цього договору, то, відповідно, немає факту передачі грошової суми позичальникові, що може служити підставою рахувати договір позики неув'язненим. Наслідуючи логіку суду, якщо сторони уклали договір позики у письмовій формі, то тим самим вони підтвердили факт передачі грошової суми позикодавцем позичальникові, з цим можна погодитися, якщо ця умова буде зафіксована в договорі позики і грошові кошти передаватимуться у момент підписання договору позики. Але дуже часто буває, коли підписання договору позики і передача грошових коштів не співпадають в часі, ось в таких випадках доказом отримання грошових коштів і буде розписка"- пояснив юрист.

Директор ЮК "Лусадор" частково погодився з висновком ВСУ про те, що позикодавець придбаває тільки права за договором позики, адже він зроблений на підставі загальноприйнятого визначення договору позики, а також ознак, які його характеризують. За його словами, якщо при укладенні договору позики передача грошових коштів позичальникові здійснюється не у момент підписання цього договору сторонами, а потім, то, відповідно, у позикодавця виникає обов'язок передати вказані грошові кошти позичальникові на умовах і в строк, визначені договором позики. Тому позикодавець за договором позики придбаває не лише права, але і обов'язки.

Р. Долударев згоден з позицією ВСУ стосовно того, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, що видається боржником кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. "З цим можна погодитися, якщо є письмова форма договору позики, оскільки сама розписка не замінює договір позики і не є його письмовою формою. Розписка - документ, що підтверджує існування договору позики"- вважає юрист.

Олександр Козаковюрист ТОВ "Олексій Пуха і Партнери"відмітив, що у разі відсутності розписки досить і договориув'язненого відповідно до норм чинного законодавства. Він вказав, що договір позики вважається ув'язненим, якщо була дотримана письмова форма договору, він був належним чином підписаний сторонами і тільки з моменту безпосередньої передачі засобів, а передача засобів у такому разі може бути підтверджена розпискою від позичальника. Юрист нагадав, що згідно ст. 1046 ГК за договором позики займодавец передає у власність позичальникові гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути займодавцу таку ж суму грошей або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості. Договір позики вважається ув'язненим з моменту передачі грошей або інших речей.

"Проте не слід забувати, що згідно ст. 1047 ГК до такого виду договору застосовується письмова форма, у випадку якщо його сума не менше чим в 10 разів перевищує встановлений на той момент розмір неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян. А у випадках з юридичними особами - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики і його умов позичальник може надати розписку або інший документ, що засвідчує передачу йому займодавцем певної грошової суми"- зробив висновок А. Козаков.