Як би песимістично це не звучало, але факт: ми живемо в державі з претензією на правове. Причому з маленькою такою претензією. Адже як ще можна назвати державу, де правовий нігілізм відрізняє не просто бОльшую частину населення, але навіть судову гілку влади, що прямо проголосила його своєю офіційною позицією? Що дає мені підстави для подібного затвердження? Поясню.
Багатьом відомо, що в ст. 19 Конституцій України вказано, що органи державної влади і їх посадовці повинні діяти на основі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України. А це означає, що якщо яка-небудь дія/рішення такого органу або особи прийняте або зроблене не у відповідності або не на підставі закону, то воно являється… Вірно, незаконним. Дуже просте і зрозуміле правило. Так чим тоді, окрім як правовим нігілізмом, можна назвати позицію Вищого адміністративного суду України, по суті приписуючого ігнорувати норми як згаданої статті Конституції, так і ст. 3 Кодекси адміністративного судочинства України, і займатися "встановленням об'єктивної істини", причому дуже дивним способом?
Вважаю, мене підтримає кожен, кому доводилося останнім часом брати участь в розгляді судами суперечок з органами податкової служби.
Будь-яку свою ухвалу податковий орган виносить за підсумками документальної або камеральной перевірки, описуючи виявлені порушення і фіксуючи свої виводи в акті, з посиланнями на норми податкового законодавства. Ці ж норми згодом вказуються в самому повідомленні-рішенні як підстави для його прийняття. Якщо платник не погоджується з рішенням податкового органу, рахує посилання на норми, скажімо так, некоректними, він має право його оспорити.
Здавалося б, завдання адміністративного суду в даному випадку гранично просте: він повинен перевірити, чи на основі закону, відповідно до нього, і чи наказаним способом діяв податковий орган у момент ухвалення рішення. Ця і інші завдання адміністративного судочинства чітко викладені у вже згаданій ст. 3 КАС України.
Але чи багато зустрічалося вам судових рішень, в яких податкове повідомлення-рішення визнавалося б протиправним на тій основі, що з акту перевірки взагалі неясно, чим керувався податковий орган, приймаючи його? Чи часто є присутніми ви в суді, який приймає рішення на користь платника податків, ПДВ кредит або витрати якого податкова "зняла", стверджуючи, що якісь його угоди не є реальними або що придбання товарів/робіт/послуг не є для нього господарською діяльністю, не потрудившись навіть перерахувати ці самі товари і угоди? Чи задовольняють суди позови платників, якщо в акті податкової перевірки - одно лише цитування норм без якого-небудь пояснення, в чому саме полягає їх порушення? Чи тому що за підсумками камеральной перевірки (при якій перевіряються тільки ці декларації) податковий орган приймає рішення, яке по суті своїй може бути прийняте тільки при дослідженні господарських операцій платника і виявленні порушень в їх документуванні?
А часто вам доводилося брати участь в судовому процесі, в якому, відповідно до ст.71 КАС України, тягар доведення дійсно покладалося б на контролюючий орган? Ну не просто приходив би в засідання представник податкової із запереченнями на позов, складеними шляхом копіювання окремих сторінок акту, а приносив би розрахунки, докази фіктивності операцій, надавав копії договорів, первинні документи, що підтверджують його позицію, - або хоч би міг виразно відповісти на питання, а про які саме операції йде мова при зменшенні платникові податків, скажімо, податкового кредиту?
Мені, на жаль, немає. Відміна податкового рішення з тієї причини, що при його прийнятті контролюючий орган використовував повноваження не з тією метою, з якою вони надані, не діяв сумлінно і розсудливо, здається мені чимось абсолютно нереальним. А за зразки постанов, що украй рідко зустрічаються, якими суд визнає незаконним рішення податкового органу, оскільки на момент його прийняття не були встановлені достатні підстави, виникає підсвідоме бажання вручити судді нагороду за професіоналізм і принциповість.
Чим же викликана подібна ситуація?
Далеко не в останню чергу позицією ВАСУ, з усіх завдань і принципів адміністративного судочинства що поставило на перше місце офіційне встановлення обставин справи. І усе б нічого, але під такими обставинами ВАСУ розуміє чомусь не обставини винесення конкретної оспорюваної ухвали, а обставини ведення платником податкового обліку. А до чого це приводить легко можна продемонструвати на прикладі однієї з поширених зараз суперечок про бюджетне відшкодування ПДВ.
Отже, податковий орган за підсумками камеральной перевірки приймає рішення від зменшенні підприємству негативного значення ПДВ, мотивуючи його тим, що платник податків не заявив його до відшкодування з бюджету більш ніж 1095 днів, і тим самим від нього добровільно відмовився.
У своїх запереченнях, викладених в скарзі вищестоящому органу, підприємство звертає увагу: заявити до бюджетного відшкодування "накопичений" впродовж 3-х років ПДВ йому заважають обмеження, встановлені п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу, - об'єм його поставок оподаткувань за останні 12 місяців менше, ніж сума негативного значення ПДВ, що числиться. Більше того, нагадує платник, півроку тому він якраз намагався заявити ПДВ до відшкодування, і тоді податковий орган йому протказалвказавши на ці самі обмеження, наявність яких цього разу не дослідилася взагалі. Аргументи платника, що ПДВ їм накопичений у зв'язку із створенням основних фондів (і згадані обмеження на нього не поширюються), тоді до уваги прийняті не були, оскільки основний фонд створений ще не був, в експлуатацію не введений і на балансі не числився. І з таким підходом підприємство вимушено погодилося, взявши до уваги ризик порушення кримінальної справи проти керівника.
Позиція підприємства проста: податковий орган або неправомірний відмовив йому у відшкодуванні раніше, або незаконно теперішнє рішення, оскільки нічого з часів попередньої перевірки у нього не змінилося. Як мовиться, визначитеся спершу, а чи було у мене право, щоб говорити про відмову від нього. Про всяк випадок платник додає довідку про результати ще однієї перевірки, щоб підкреслити: сума його негативного значення ПДВ підтверджена повністю, йдеться тільки про праві на відшкодування.
Вищестоящий орган, для вивчення обставин, про не дослідженість яких заявляє підприємство (наявність/відсутність обмежень), призначає додаткову перевірку (оскільки перевіряти в подібному випадку що-небудь ще закон прямо забороняє). І у результаті з'являється акт, в якому йде мова про неможливість підтвердити частину суми ПДВ кредиту, оскільки свідоцтво платника ПДВ контрагента підприємства (вже після винесення оспорюваної ухвали!) було анулюване, а другий - ліквідований. І ні слова про ті самі обмеження, наявність або відсутність права на відшкодування.
Здавалося б, усе очевидно: перевіряючі, розуміючи необгрунтованість винесеної ними ухвали, шукають нові аргументи "за", щоб зняти ПДВ хоч би в частині. Проте, всупереч цій очевидності, вищестоящі органи залишають в силі рішення, причому в повній сумі, тому що (вдумайтеся!) підтвердивши сформований ПДВ кредит частково, податкова інспекція неналежно оформила цю частину акту і не послалася на усі підтверджувальні первинні документи. Тобто виходить так, що тепер право платника на податковий кредит і бюджетне відшкодування залежать ще і від того, чи належно виконав обов'язки податковий орган?! Те, що він не має права що-небудь перевіряти ще раз, донараховувати або зменшувати у зв'язку із закінченням того ж 1095-денного терміну, взагалі нікого не бентежить. Те, що платник не відповідає за дії своїх контрагентів, теж. Так само як і те, що і в діях цих самих контрагентів теж загалом нічого протизаконного не встановлено (їх просто перевірити вже не виходить). Рішення в силі і суперечку далі належить розглядати адміністративний суд.
Що, на вашу думку, повинен встановлювати адміністративний суд?
Чи правомірне рішення про зменшення негативного значення через норму п. 200.4 ст. 200 НКУ, вказаною в рішенні і первинному акті, але яку "проігнорували" навіть вищестоящі податкові органи при админобжаловании? Адже таке ігнорування і пошук додаткових аргументів "за" в процесі, на мій погляд, краще свідоцтво того, що орган влади, приймаючи рішення, діяв безпідставно, не через закон. І цього порушення норм Конституції і КАСУ повинно бути цілком достатньо в правовому суспільстві для визнання рішення незаконним.
|
Світлана Языкова |
Чи може бути суд повинен встановити, чи правомірні виводи і обгрунтування податковою, встановлені під час додаткової перевірки, проведеної з явними порушеннями, і що суперечать виводам первинної камеральной перевірки? Чи, можливо, суд повинен повно і усебічно вивчити обставини ведення податкового обліку контрагентами підприємства?
Що описувати платникові податків в позові? Що доводити? Що є предметом судового розгляду в цій справі? Які рамки предмета доведення? Які ті самі обставини, які повинен повністю досліджувати і встановити суд, розглядаючи справу?
На жаль, у більшості випадків суд не задовольняється дослідженням власне обставин винесення ухвали, безпідставно розширюючи предмет доведення в справі. Платникові податків в описаному випадку доводиться викладати аргументи проти кожної норми і кожної обставини, не лише вказані в рішенні, але і згадані в кожному з актів.
Але і на цьому, швидше за все, справа не зупиниться: підприємство, доводячи свою правоту, залучить до матеріалів справи усі первинні документи і свідчення контрагентів, доводячи законність кожної господарської операції і кожної суми ПДВ, відбитої в податковому кредиті. І якщо суду буде складно розібратися, він призначить експертизу. Економічну. І тоді функції податкового інспектора виконає експерт. На засоби підприємства, повертати які у разі позитивного рішення воно буде довге і з боєм.
Саме суду в результаті доведеться виконати функцію, віднесену законом до компетенції податкової служби, а саме перевірити правильність ведення платником впродовж більш ніж 3 років податкового обліку. Це, на думку ВАСУ, є процесуальною економією: мовляв, після такого судового розгляду податкова вже не зможе прийти ще з якоюсь перевіркою і прийняти нове рішення.
А даремно. Тому що немає ніякої економії в тому, що суд, замість того, щоб займатися своєю справою, виконує функції податковій, чим потурає і потурає останній. А вона, усвідомлюючи свою повну безкарність, привід все одно знайде і рішення прийме. Навіть якщо воно прямо протилежно попередньому. Було б бажання. Чи політична доцільність.
Що ми отримуємо у результаті? Усе більш неписьменні і необгрунтовані рішення контролюючих органів. Усе більш недбале проведення перевірок і оформлення їх результатів. Захаращені податковими спорами суди і суддів, що шукають об'єктивну істину в справах, штучно "роздутих" ящиками притягнених доказів, що не відносяться власне до предмета суперечок. І платників податків, що радіють вже тому, що суд не просто відмовляє їм в задоволенні позовів, не вникаючи в подробиці і ігноруючи подані докази (що теж трапляється часто-густо), а намагається хоч якось, але розібратися.
І подібна ситуація не зміниться, поки не перегляне свою нігілістичну позицію ВАСУ. Поки не стане строго наслідувати усі принципи адміністративного судочинства. І вдосконалення законодавства, чи матеріального, чи процесуального, яке все одно у результаті не дотримується, нічого до кращого, на жаль, не змінить.
Світлана Языкова, старший юрист Arzinger.
