Як відомо, в сучасних умовах існування міжнародних комерційних відносин досить поширеною є практика розгляду суперечок між контрагентами з різною територіальною приналежністю у рамках міжнародного комерційного арбітражу (в якості альтернативи державному судочинству).
У спеціалізованих юридичних виданнях неодноразово освітлювалися питання, пов'язані із складнощами, які виникають в процесі отримання згоди українського державного суду на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. У цій статті усі вищеперелічені складнощі залишаються "за дужками", а її предметом є освітлення проблеми примусового стягнення заборгованості по рішеннях міжнародних комерційних арбітражів вже після отримання згоди на їх примусове виконання (тобто, на стадії старанного виробництва).
Корінь вищезгаданої проблеми криється в змісті частини 8 статей 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (положення якого, як відомо, встановлюють процедуру визнання і надання дозволу на примусове виконання іноземних судових рішень (у тому числі, рішень міжнародних комерційних арбітражів).
Зокрема, зі змісту вищезгаданої норми закону виходить, що якщо в рішенні іноземного суду (арбітражу) сума стягнення вказана в іноземній валюті, відповідний український державний суд, що розглядає клопотання про надання згоди на примусове виконання цього рішення, повинен у своєму визначенні вказати суму в національній валюті, розраховану по курсу Національного банку України на день винесення визначення.
Слід зазначити, що в сучасних вітчизняних реаліях вказана норма може стати досить серйозним бар'єром в процесі примусового стягнення з резидентів України на користь нерезидентів заборгованості в іноземній валюті, передбаченій рішенням міжнародного комерційного арбітражу.
Річ у тому, що гривневий еквівалент суми стягнення, який у виконання частини 8 статей 395 ГПК України вказується в резолютивній частині визначення про надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення, автоматично переноситься у виконавський лист, виданий судом, а звідти - в постанову державного виконавця про відкриття старанного виробництва. Саме у цьому і криється основна проблема.
Трохи поглиблюючись в історію, слід зазначити, що до моменту викладу Закону України "Про старанне виробництво" (далі - Закон) у новій редакції, яка набула чинності 9 березня 2011 року, перспективи успішного стягнення заборгованості в іноземній валюті у рамках примусового виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу були мізерними.
Перспективи успішного примусового стягнення заборгованості в інвалюті за рішенням МКАС були мізерними
Річ у тому, що стара редакція вказаного Закону (що діяла до 09.03.2011 р.), зокрема, стаття 51, хоч і передбачала можливість державного виконавця накладати стягнення на грошові кошти боржника в іноземній валюті, але виключно у разі відсутності у останнього засобів у валюті національній.
Враховуючи вищевикладене, а також керуючись гривневим еквівалентом стягнення, вказаним в старанному документі (який, у більшості випадків, для державного виконавця носить абсолютний пріоритет перед сумою стягнення, вираженою в іноземній валюті, на яку останній просто не звертає уваги), виявляючи наявність у боржника відповідної суми грошових коштів в національній валюті, державні виконавці без особливих зволікань накладали стягнення на вказані суми і розміщували їх на банківських рахунках відповідного органу державної старанної служби.
У розумінні старої редакції Закону, зокрема, статті 441, зарахування стягнутої грошової суми на банківський рахунок старанної служби вважалося належним завершенням процедури примусового виконання рішення.
А потім складалася ситуація як у відомому радянському мультфільмі: "Я вам посилку приніс, тільки я вам її не віддам, тому як у вас документів немає". Тобто, державний виконавець повідомляв іноземний стягувач про успішне завершення примусового виконання рішення, що мало результатом стягнення з боржника відповідної суми боргу і розміщення її на банківському рахунку старанної служби. Проте отримати стягнуту в національній валюті суму з рахунку старанної служби стягувачу-нерезиденту (юридичній особі) було майже неможливо.
Річ у тому, що вищезгадана стаття 441 старої редакції Закону передбачала, що виплата стягнутої суми на користь стягувачів - юридичних осіб повинна здійснюватися шляхом перерахування на банківський рахунок, що належить стягувачу.
Зрозуміло, що на банківський рахунок нерезидента, відкритий в іноземному банку (у іноземній валюті), стягнута державним виконавцем сума в гривнах перерахована бути не могла. Це означає, що існували тільки два варіанти виплати такої суми :
- 1-й варіант - державний виконавець повинен самостійно купити відповідну суму іноземної валюти за рахунок стягнутої суми в гривнах і перерахувати придбану валюту на відповідний рахунок стягувача, відкритий в іноземному банку;
- 2-й варіант - стягнута сума має бути перерахована на банківський рахунок в національній валюті, відкритий стягувачем-нерезидентом на своє ім'я на території України.
|
Дмитро Колодяжный |
Відносно першого варіанту слід зазначити, що, з одного боку, відповідно до Положення про порядок і умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281, виплати на підставі старанних документів, виданих у виконання судових рішень, визначень і постанов відносяться для цілей вказаного Положення до поточних неторгових операцій, для здійснення яких дозволяється купівля іноземної валюти. Це означає, що, з формальної точки зору, державний виконавець мав право купити за рахунок стягнутої суми іноземну валюту і перерахувати її на користь стягувача.
З іншого боку, вказане вище право державних виконавців у більшості випадків залишалося тільки на папері і не реалізовувалося на практиці через відсутність у органів державної старанної служби валютних рахунків, а також досвід в здійсненні валютних операцій.
Враховуючи вищевикладене, державні виконавці, як правило, займали позицію, згідно якої їх обов'язок по примусовому виконанню рішення був належним чином виконаний (шляхом стягнення з боржника суми боргу в національній валюті), а отримання суми стягнення з рахунку старанної служби - це вже проблема кредитора. Тобто, фактично, державні виконавці схиляли стягувачі до використання другого варіанту (відкриттю на території України рахунку в національній валюті, на який може бути зарахована стягнута з боржника сума).
Втім, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній і іноземних валютах, затвердженій Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 (далі - Інструкція), юридичні особи - нерезиденти можуть відкривати на території Україна поточні банківські рахунки в національній валюті виключно в наступних випадках:
- у разі відкриття інвестиційного рахунку для здійснення інвестиційної діяльності на території України, а також для повернення прибутків від вказаної діяльності (втім, відносно ситуації, що розглядається в цій статті, інвестиційний рахунок використаний бути не може, оскільки відповідно до Інструкції подібні операції не включені в перелік операцій, які можуть здійснюватися через інвестиційні банківські рахунки нерезидентів);
- у разі створення і реєстрації на території України представництва юридичної особи - нерезидента і відкриття банківського рахунку на ім'я такого представництва (втім, процедура реєстрації і супроводу діяльності в Україні іноземного представництва, включаючи постановку на облік в податкових органах, ведення бухгалтерської і податкової звітності, наймання персоналу і тому подібне, вимагає досить серйозних організаційних зусиль, а також фінансових і тимчасових витрат, які частенько абсолютно недоцільні для цілей отримання стягнутої суми боргу).
Потенційно можливий був також третій варіант - виплата стягнутої суми на користь резидента України, діючого від імені іноземного кредитора на підставі відповідного доручення/агентського договору. Втім, зважаючи на зміст статті 441 старої редакції Закону, яка дозволяла здійснювати виплату стягнутої суми виключно на користь стягувача, законність цього варіанту викликала істотні сумніви. Враховуючи вищевикладене, державні виконавці в переважній більшості випадків не розглядали вказаний варіант як можливий, принаймні, без наявності визначення суду про роз'яснення рішення, яке б прямо дозволяло здійснювати виплату стягнутої суми на користь повіреного / агента стягувача (прийняття подібного визначення судом було також дуже маловірогідним).
Більшість органів в структурі старанної служби досі не мають відповідних валютних рахунків для зарахування на них відповідних стягнень в іноземній валюті |
Сьогоднішні реалії
З моменту набуття чинності нової редакції Закону сталися істотні позитивні зрушення в частині вирішення описаної вище проблеми, принаймні, на рівні нормативно-правового регулювання. Так, стаття 53 нових редакції Закону передбачила наступні нововведення відносно цього питання:
- по-перше, був прямо передбачений обов'язок органів державної старанної служби відкривати на своє ім'я і використовувати відповідні валютні банківські рахунки;
- по-друге, була прописана чітка і прозора процедура звернення стягнення на грошові кошти, що належать боржникові, в національній валюті при численні боргу у валюті іноземній, а саме: виявивши наявність на відповідному банківському рахунку боржника грошових коштів в гривнах, державний виконавець не повинен обертати стягнення на ці засоби і розміщувати їх на гривневому рахунку старанної служби (як це було передбачено старою редакцією Закону)а повинен дати доручення відповідному банку на купівлю відповідної суми іноземної валюти з наступним перерахуванням на валютний рахунок старанної служби.
Втім, як відомо, теорія не завжди співпадає з практикою. Відносно описаної в цій статті проблеми вказана розбіжність між теорією і практикою проявляється в тому, що на (не дивлячись на те, що з моменту набуття чинності нової редакції Закону пройшло вже більше року) сьогодні далеко не усі місцеві органи старанної служби готові строго дотримувати нову процедуру звернення стягнення на грошові кошти боржника при численні боргу в іноземній валюті.
Зокрема, більшість органів в структурі старанної служби досі не мають відповідних валютних рахунків для зарахування на них відповідних стягнень в іноземній валюті, а також досвіду і практики використання вказаних рахунків.
За таких умов державні виконавці в переважній більшості випадків продовжують ігнорувати нову процедуру звернення стягнення по рішеннях міжнародних комерційних арбітражів і діяти за старою схемою: тобто, керуючись тим, що у визначенні суду про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу і у виконавському листі відповідно до статті 395 ГПК України вказується еквівалент стягнення в національній валюті, ігнорують той факт, що первинна сума боргу виражена у валюті іноземній, але, як і раніше, обертають стягнення на засоби боржника в гривнах, розміщуючи їх на власному гривневому рахунку і примушуючи іноземний стягувач самостійно вирішувати проблему отримання сума стягнення.
Втім, на щастя, іноді наполегливість юристів стягувача в сукупності із здоровим глуздом окремих представників старанної служби призводять до виникненню окремих (принаймні, поки) виключень з описаної вище негативної практики.
Зважаючи на загальну картину ігнорування нової процедури звернення стягнення, яка на сьогодні, на жаль, склалася у сфері примусового виконання на території України рішень міжнародних комерційних арбітражів, кожен випадок вищезгаданого виключення, на наш погляд, заслуговує на окрему увагу.
Виявивши наявність на відповідному банківському рахунку боржника грошових коштів в гривнах, державний виконавець не повинен обертати стягнення на ці засоби і розміщувати їх на гривневому рахунку старанної служби |
Практичний приклад
В якості прикладу одного з вказаних виключень можна привести випадок успішного примусового виконання рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма (Швеція), винесеного в суперечці, яка виникла на підставі зовнішньоекономічного контракту, ув'язненого між резидентом України (державним підприємством) (далі - Боржник) і іноземною компанією (резидентом Франції) (далі - Кредитор).
Вищезгаданим арбітражним рішенням було передбачено стягнення з Боржника на користь Кредитора грошової суми в іноземній валюті (євро і долари США).
Визначенням місцевого загального суду по місцезнаходженню Боржника, залишеним в силі визначенням відповідного апеляційного суду, було надано дозвіл на примусове виконання вказаного арбітражного рішення, у зв'язку з чим оформлений і виданий відповідний виконавський лист.
У виконання вказаних вище вимог статті 395 ГПК України, у визначенні суду, як і у виконавському листі, разом з сумою стягнення в іноземній валюті був вказаний еквівалент в гривнах.
Вищезгадане визначення про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу набрало законної сили, а процедура старанного виробництва по його виконанню була розпочата ще до моменту набуття чинності нової редакції Закону. У зв'язку з цим, відповідний місцевий орган державної старанної служби по місцезнаходженню Боржника, не маючи альтернативного варіанту, обернув стягнення на грошові кошти в національній валюті, розміщені на рахунках Боржника, і перерахував їх на свій банківський рахунок для цілей наступної виплати на користь Кредитора.
Після цього процедура старанного виробництва була тимчасово припинена Верховним судом України у зв'язку з переглядом справи в касаційному порядку, а після відновлення старанного виробництва (касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій) - нова редакція Закону вже набула чинності.
Незважаючи на масову практику ігнорування нової процедури звернення стягнення, в цій справі орган державної старанної служби забезпечив суворе дотримання вказаної процедури, зокрема, не став "чіплятися" за гривневий еквівалент стягнення, вказаний в старанному документі, а замість цього організував відкриття окремого валютного рахунку, дав доручення відповідному банку придбати за рахунок стягнутої грошової суми в гривнах відповідну суму в іноземній валюті і перерахувати її на банківський рахунок кредитора, відкритий в іноземний банк.
Описана вище операція була успішно завершена, що дозволило Кредиторові отримати довгождану суму, стягнуту з недобросовісного Боржника.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що, на наш погляд, процедура примусового виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, яка була застосована державними виконавцями у рамках цієї справи, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, може бути використана в якості зразкового прикладу для інших органів в системі старанної служби на майбутнє.
Дмитро Колодяжныйадвокат юридичної фірми "АНК" (м. Одеса)
