Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" (далі - Закон) вносить декілька істотних новел в порядок обрання, зміни і відміни заходів припинення.
Одним з перших нововведень слід зазначити віднесення питання про обрання запобіжного заходу у виді запоруки до компетенції суду і розгляд цього питання в тому ж порядку, що і узяття під варту. Раніше питання про запоруку вирішувалося слідчим.
Такий перерозподіл компетенції однозначно є позитивним, оскільки цим конкретизується і реалізується принцип змагальності і диспозитивності. Це виводить суд на рівень незалежного арбітра, що приймає рішення про достатність або недостатність підстав для обрання запоруки і його суми виключно на підставі доказів, наданих сторонами. Саме доведеність цих підстав і суми буде основним вирішальним чинником при обранні запобіжного заходу.
|
Кирило Казак, партнер, адвокат ЮФ ТОВ "ККД Консалтинг" |
При цьому суд не пов'язаний думками сторін і приймає рішення за своїм внутрішнім переконанням, не роблячи ніяких дій до збору доказів. Внаслідок цього у сторін звинувачення і захисту з'являється можливість апеляційного оскарження постанови суду. Постанова суду може бути як про обрання запоруки, так і про відмову в обранні запоруки і визначенні іншого запобіжного (наприклад підписки про невиїзд) заходу.
Звичайно, можна розглядати це як отримання часу для "вирішення питань". Але, передусім, це - реалізація принципу змагальності сторін, коли звинувачення і захист повинні довести свої аргументи. Для цього в законопроекті вказано, що сума цивільного позову, майнового збитку або незаконного доходу, що визначає розмір запоруки, должна бути підтверджена достатніми доказами. Достатність - це оцінне поняття, індивідуальне у кожного учасника процесу. Відповідно, у разі незгоди з оцінкою суду учасники (як обвинувач, так і захист) можуть відстояти свою позицію в апеляції. Враховуючи скорочені терміни оскарження і розгляду таких скарг отримання великого часу для "вирішення питань" в цьому випадку маловірогідно, хоча виключити такі варіанти не можна. Принаймні, до того, як корупція в нашій країні зменшиться.
Віднесення питань застосування запоруки до компетенції суду конкретизує і реалізує принцип змагальності і диспозитивності сторін, а також надає можливість апеляційного оскарження |
Наступним засадничим нововведенням слід зазначити закріплення переліку обов'язків, які можуть бути покладені на обличчя, відносно якого обирається запобіжний захід, не пов'язаний з узяттям під варту.
До таких обов'язків відноситься:
1. Явка по виклику до уповноваженого органу. У разі неможливості явитися з поважних причин - завчасне повідомлення. В даному випадку законодавець допустив використання оцінної категорії "завчасне повідомлення". Відсутність чіткого тимчасового критерію (доба, годинник) дає зухвалому органу свободу оцінки цієї своєчасності і можливість трактувати це поняття залежно від ситуаційної необхідності у кожному конкретному випадку. Така свобода може бути передумовою до можливості свавілля, зловживання державного органу, неможливості чітко оцінити законність його дій і обгрунтовано оскаржити їх через відсутність чіткої часової межі.
2. Не відлучатися з місця проживання (реєстрації, перебування) без дозволу відповідного органу. Цей обов'язок сформульований досить однозначно, оскільки, по-перше, йдеться виключно про фізичну особу, а по-друге, чинне законодавство України (зокрема Закон "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні") роз'яснює, що є місцем проживання, місцем реєстрації і місцем перебування. Основний момент - документальне підтвердження отримання дозволу, щоб в майбутньому не виникло питання про порушення цього обов'язку.
3. Повідомляти відповідну особу (орган) про зміну свого місця проживания і роботи. Основну увагу необхідно приділити наявності доказів повідомлення, щоб при спробі змінити запобіжний захід довести дотримання цього обов'язку.
4. Утриматися від спілкування з певною особою або спілкуватися з дотриманням певних умов. У цьому обов'язку також убачається недостатність регулювання дій державного органу. Це обумовлено відсутністю переліку умов, дотримання яких можуть зажадати. У такій ситуації правоохоронні органи мають усі можливості свідомо поставити об'єктивно нездійсненні умови, підштовхнувши до їх недотримання і тим самим умисне створивши передумову для зміни запобіжного заходу, у тому числі і на арешт.
5. Не відвідувати певних місць. Цей обов'язок досить чітко визначений і не викликає істотних нарікань за винятком одного: що розуміти під терміном "місце"? Це буде певна адреса, назва юридичної особи? Найбільш доцільним в даному випадку буде найбільш детальна вказівка місця : назва, адреса, торгова марка (назва закладу). Така деталізація повинна виходити саме від правоохоронного органу, оскільки доведення порушення такому обов'язку лежатиме на нім.
6. Здати на зберігання у відповідні органи державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон і інші документи, що надають право виїзду/в'їзду. В даному випадку встає питання про те, в який саме орган здавати ці документи. З одного боку, це органи, ці документи, що видали, оскільки вони ж займаються їх переоформленням. З іншого боку, оскільки обов'язок покладається правоохоронним органом, то найраціональніше і ефективно здавати документ цьому правоохоронному органу. Це забезпечить і негайне (як вказано в Законі) повернення документів після відміни запобіжного (покладання обов'язку) заходу.
До цього в Карно-процесуальному кодексі не було чіткого списку обов'язків, які можуть покладатися на підозрюваного (обвинуваченого). Були лише згадки про обов'язки в статтях, що регламентують окремі види заходів припинення (запорука, підписка про невиїзд, узяття під варту і т. д.). Відповідно до ст. 19 Конституції (норми якої мають вищу юридичну силу) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці зобов'язані діяти виключно на основі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.
У зв'язку з цим на практиці виникала проблема, що при обранні запобіжного заходу слідчий або суд не могли чітко визначити обов'язки підозрюваного, оскільки не могли ставити обов'язки, не вказані в Карно-процесуальному кодексі.
Введення ст. 149-1 в КПК, з одного боку, дасть можливість слідчому чітко визначати обов'язки особи і фіксувати це документально (найдоцільніше - в протоколі роз'яснення обов'язків). З іншого боку, це дозволить особі чітко розуміти, що він зобов'язаний робити, а що ні, і оцінювати законність дій слідчого при покладанні на нього обов'язків. Зміни припускають вичерпний перелік обов'язків, які можна покласти на обличчя. Розширити цей перелік слідчий не має права, оскільки таке розширення буде незаконним і може бути оскаржено прокуророві або до суду із зрозумілою перспективою - визнанням незаконним покладання обов'язку, не передбаченого ст. 1491 КПК. При цьому обов'язки, покладені судом, може змінити або відмінити тільки суд.
Стаття 149- 1 КПК встановлює вичерпний перелік обов'язків, які можна покласти на обличчя при застосуванні до нього заходів забезпечення, не пов'язаних з утриманням під вартою |
До третього значного нововведення можна віднести увеличение сум запоруки залежно від тяжкості злочину в 4 - 6 разів (до 289000 грн.). Якщо співвіднести розміри штрафів і розміри запорук залежно від тяжкості вчиненого злочину, то можна побачити, що ніж тяжчий злочин ставиться підозрюваному, тим більше збільшена сума запоруки. При цьому законодавець зробив крок вперед в частині співвідношення запоруки і суми збитку.
Якщо раніше сума запоруки не могла бути менше розміру цивільного позовуто Законом це співвідношення розширене, і запорука не може бути менше розміру:
1) цивільного позову,
2) майнова шкода або
3) розміри отриманого внаслідок скоєння злочину доходу.
Відповідно, немає обов'язкової умови у вигляді цивільного позову у справі, який може подавати тільки потерпілий, цивільний позивач або їх представники. Це є додатковою гарантією захисту прав потерпілого і відшкодування заподіяного збитку, у тому числі і державі. Таким чином, законодавець дозволяє при визначенні суми запоруки адекватніше визначати її порівняно з майновою шкодою, заподіяною злочином, або з доходом, отриманим внаслідок його здійснення. При можливому зверненні надалі стягнення на запоруку це дозволить в повному об'ємі відшкодовувати завданої шкоди.
З іншого боку, встає проблема оцінного поняття суми цивільного позову, майнової шкоди або розміру отриманого внаслідок скоєння злочину доходу"обгрунтованих достатніми доказами". Достатність в даному випадку "віддана на відкуп" правоохоронним органам і суду, визначається на їх розсуд у кожному конкретному випадку. Законодавець не дав чітких критеріїв для оцінки достатності доказів, що може бути прямою передумовою до свавілля і корупції при обранні запобіжного заходу.
Відсутність чітких критеріїв достатності доказів суми, майнової шкоди або розміру отриманого внаслідок скоєння злочину доходу може бути прямою передумовою до свавілля і корупції при обранні запобіжного заходу |
Одночасно введений додатковий критерій визначення суми запоруки - майнове положення і інші дані про особувідносно якого обирається запобіжний захід. Це дозволить визначати суму запоруки більше індивідуально і адекватно і посилатися на ці дані як на основу встановлення тієї або іншої суми запоруки в межах, дозволених Законом. Такі дані і документи, що підтверджують їх, зможуть використовувати обидві сторони в процесі, що додатково гарантує дотримання принципу змагальності.
Наступною значущою новелою є зміна рахунку, на який вноситься запорука. Якщо раніше це був депозитний рахунок органу слідства або суду, то тепер - це спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За станом на день підготовки цієї статті такий порядок ще не затверджений, тому оцінити його складно. Проте якщо припускати, що це буде єдиний спеціальний рахунок, то це спростить контроль за внесенням запоруки і його повернення, оскільки позбавить від зайвої паперової тяганини.
Також встановлений максимальний термін внесення засобів в якості запоруки - не пізніше за п'ять днів з дня обрання запоруки. Тим самим законодавець дозволяє внести запоруку раніше, проте перевищення п'ятиденного терміну прямо розцінюється як основа для обрання іншої міри припинення (читай "для арешту"). Крім того, законодавець уточнив, що обов'язку по ст. 1491 КПК необхідно виконувати відразу після обрання запоруки, у тому числі і до фактичного внесення засобів на рахунок. Відповідно, невиконання цих обов'язків до внесення грошей також розглядається як основа для зміни міри припинення.
Закон вводить пряме посилання на можливість апеляційного оскарження рішення суду про звернення запоруки в дохід держава. При цьому терміни оскарження - як і постанови у міру припинення - три доби. Тим самим реалізується можливість оскарження рішення суду, закріплена в Конституції України, і відпадає необхідність в таких випадках мотивувати в апеляційній скарзі можливість оскарження документу.
Істотним нововведенням є і зміна підстав для арешту. Так, тепер за злочини, основне покарання за які штраф понад 51000 грн. (3000 неоподатковуваних податками мінімумів прибутків громадян), заарештувати можна тільки у разі наявності наступних умов :
1. раніше особі був обраний інший запобіжний захід, не пов'язаний з арештом;
2. є факт невиконання обов'язків, покладених на обличчя і передбачених ст. 1491 КПК України;
3. при запоруці - є факт невиконання в установленому порядку вимог про внесення засобів і надання підтверджувального документу. Тобто потрібне невиконання обох вимог, і якщо є факт внесення, але немає факту повідомлення, або не дотриманий порядок повідомлення, то тут можна оспорювати наявність підстав для арешту.
