Колись давно давньоримський комедіограф Плавт вимовив: "Homo homini lupus est" - "людина людині вовк"охарактеризувавши тим самим існуючу систему стосунків між людьми. Як тоді, так і зараз у нашому кровожерному світі, здавалося б, немає місця людському відношенню один до одного. Гроші і влада - ось два головні боги сучасної людини, які керують ним практично на кожному кроці. Юристи, як і усі люди, теж прагнуть взяти прихильність цих двох божеств. Але як не дивно залишаються ще ті, хто готовий допомагати іншим людям безоплатно.
Цими скромними лицарями, основна зброя яких - усього лише власний голос, являються правозахисники. Це ті, хто умудряється допомагати найбільш незахищеним верствам населення, привертаючи увагу громадськості до існуючих проблем. Самі правозахисники часто невідомі широким масам, оскільки, по-перше, витрачають набагато менше сил на піар, а по-друге, на жаль, мало кому цікаві справи, якими вони займаються.
Хто є хто
Трохи підправив ситуацію в рівнянні з суцільними невідомими опитування "Правозахисна діяльність в Україні: проблеми і перспективи", проведений Українським соціологічним форумом, у рамках якого були визначені найбільш активні українські правозахисники. Серед них Едуард Багировкерівник організації "Міжнародна Ліга захисту прав громадян України", Євгеній Захаровголова Харківської правозахисної групи, Семен Глузманпсихіатр і член Гуманітарної ради при Президентові України, Дмитро Гройсман, керівник Вінницької правозахисної групи, а також Володимир Яворский, Андрій Сухоруков, Володимир Чемерис, Ігор Данилов, Василь Овсиенко і Ольга Цуканова.
Як виявилось, щоб бути правозахисником, - зовсім необов'язково бути юристом. У більшості випадків правозахисниками стають люди самих різних професій, від інженера і механіка - до психіатра і патологоанатома. У більшості випадків це ті, хто на власному досвіді відчув, що означати бути непочутим можновладцями. Багато хто з них мав "задоволення" потрапити в немилість ще при радянській владі і відсидів термін як "особливо небезпечні державні злочинці". Інші, народившись небагатьом пізніше, на власній шкурі випробували усі "принади" переходу України до незалежності. Практично кожна з цих людей була причетна до тієї або іншої переломної для країни події. Приміром, Дмитро Гройсман активно брав участь в кампанії по відміні смертної казни в Україні, а Володимир Чемерис - учасник відомої "революції на граніті" в 1990 р. і сокоординатор акцій "Україна без Кучми".
Більшість відомих в Україні правозахисників отримали "кірочку" юриста лише для того, щоб мати більше можливостей для опротестовування неправомірних рішень органів влади і приватних осіб. Юридичною практикою як такою вони не займаються.
Існують, або, точніше, виживають правозахисники важко, оскільки фінансування у них дуже і дуже специфічне. Деякі не відмовляються від фінансування приватними особами, хтось живе за рахунок фондів або пожертвувань від бізнесу, хтось декларує незалежність від яких або джерел фінансування. Хоча від допомоги органів влади або місцевого самоврядування відмовляються усі, оскільки на подібного роду безкоштовний сир вже давно ніхто не реагує.
Керівник Вінницької правозахисної групи робить упор на фінансування різного роду фондами (приміром, Фонду Сороса або міжнародних організацій). Він також не виключає і приватних пожертвувань, в т.ч. від бізнесу. А ось Едуард Багиров заперечує такий вид фінансування як фонди, і у своїй діяльності більше розраховує на людей, яким допомогла його організація. Саме вони у вдячність за надану допомогу часто надають необхідні засоби.
Досить поширена практика виживання серед правозахисників - це маленькі офіси, а також підлеглі, які мають інше основне джерело доходу і не розраховують на яку-небудь винагороду за допомогу пригноблюваним. Крім того, існує практика "натурального обміну" : учора ми захистили організацію, а завтра вона виділила невелике приміщення під офіс.
"Спеціалізація" правозахисників
Як нам відомо, у кожного юриста є своя спеціалізація. Та сфера, в якій він в змозі продемонструвати найкращі результати. Щось подібне існує і в середовищі правозахисників : хтось більше займається порушенням прав ув'язнених, хтось допомагає найуразливішим категоріям населення, а хтось намагається "вивести на чисту воду" представників влади. Поле діяльності більш ніж широке, оскільки стан справ з порушенням прав людини в Україні може і не плачевне, але і не далеко найкраще.
Вінницька правозахисна група на чолі зі своїм керівником обкреслила наступний круг інтересів :
- жертви тортур і жорстокого поводження з боку правоохоронних органів або пенітенціарної системи;
- потерпілі в ході надання медичної допомоги (права пацієнтів);
- права біженців і шукачів притулки, які знаходяться в Україні.
Охочим отримати допомогу від тієї або іншої правозахисної групи слід враховувати їх спеціалізацію, оскільки прийшовши в "непрофільну" організацію ви ризикуєте не отримати бажаного результату навіть за умови, що вам погодяться допомогти.
Едуард Багиров разом зі своєю Міжнародною Лігою захисту прав громадян України багато часу приділяє захисту прав інвалідів, одній з найбільш беззахисних верств населення. У кінці минулого року пан Багиров заявив про те, що не має бажання бути правозахисником в країні, де на вулицю запросто можуть викинути інвалідів (йдеться про рейдерське захоплення приміщення одного з центрів реабілітації інвалідів в місті Києві - ред.). На даний момент ситуація трохи стабілізувалася, на горизонті з'явилася надія на те, що права інвалідів все-таки реально знаходитися. Тому сподіватимемося, що Україна не залишиться без одного з провідних правозахисників.
Про ширший спектр своєї діяльності заявляють Харківська правозахисна група і Український союз Хельсінкі з прав людини. Останній, зокрема, декларує наступні напрями діяльності :
- здійснення постійного моніторингу дотримання прав людини і основних свобод в Україні і інформування про факти порушення прав і свобод;
- захист прав людини і основних свобод в органах державної влади і місцевого самоврядування;
- здійснення досліджень з прав людини і основних свобод, у тому числі постійний моніторинг підготовки проектів законів і інших правових актів;
- проведення освітніх заходів і кампаній, семінарів, тренінгів, конференцій;
- сприяння розвитку мережі правозахисних організацій.
Як показує практика, серед справ, з якими поводяться громадяни до правозахисників, дуже часто фігурують порушення прав ув'язнених (умови утримання, медичне обслуговування, точніше його відсутність, і так далі). Зокрема, більш ніж гостро коштує проблема тортур в органах дізнання. У деяких підрозділах правоохоронних органів, за словами правозахисників, існують "таємні" в'язниці, куди доставляють підозрюваних у разі, якщо у них немає бажання зізнаватися в тому або іншому злочині.
Також "під прицілом" знаходяться люди, які через професійну діяльність набагато частіше стають жертвами порушення прав людини, ніж представники інших професій. До такої категорії в основному відносять журналістів, смертність серед яких за останній рік і в Україні, і у світі вже просто лякає. За такі справи правозахисники беруться охоче, оскільки в цьому випадку є можливість не лише відновити порушені права, але і через резонансність заявити про себе і постаратися достукатися до влади.
Будні правозахисників
У арсеналі українських правозахисників не так вже і багато зброї, доводиться обходитися мало не підручними засобами. Ось і борються як можуть. Приміром, Український союз Хельсінкі з прав людини заснував анти-премию "Будяк року", лауреатів якої символічно визначає в День захисти прав людини. Така премія присуджується вже шостий рік підряд, зокрема, в 2011 році її удостоїлися Нацбанк України, Окружний Адміністративний суд міста Києва, глава країни В. Янукович, а разом з ним ще декілька чиновників - М. Азаров, С. Тігіпка і інші. Самі лауреати особливо не поспішають приймати "почесті", пов'язані з такою нагородою, у кращому разі присилають відписки - мовляв, так-то і так-то, в цілому ми дуже плідно працювали цього року, чому ви нас критикуєте?
По суті, діяльність правозахисника полягає в оббиванні порогів держустанов, "клепанні" сотень (якщо не тисяч) клопотань в надії, що коли-небудь хто-небудь щось та і задовольнить. Окрім цього, будні правозахисника вимагають терпіння, адже дуже часто справедливості можна дочекатися в останній інстанції, та і те не завжди в українській.
І хоча ніщо людське правозахисникам не чужо, все ж ніхто з них не страждає політичними амбіціями. На усі пропозиції приєднатися до влади вони, як правило, відповідають негативно. Єдина посада в апараті держави, на яку був не проти замахнутися правозахисник Євгеній Захаров, - посада омбудсмена. У 2007 році кандидатуру Захарова висунули і рекомендували близько 300 громадських (в т.ч. правозахисних) організацій. Але через політичні мотиви омбудсменом була вибрана Ніна Карпачова, яка теж увійшла до числа найбільш активних правозахисників за версією згаданого вище опитування.
Окрім іншого, існує ще одна особливість функціонування системи правозахисних органів в Україні - тотальне переслідування їх членів і керівників. У епоху задекларованої правової держави, демократії і загальних гуманістичних принципів у нас в країні триває переслідування інакодумців. Звичайно, поки це здійснюється не в глобальних масштабах, але навряд чи це перспективи такого вже і далекого майбутнього. Зокрема, Дмитра Гройсмана звинуватили в поширенні порнографічної продукції, але чомусь в процесі обшуку органи правопорядку вилучили не лише те, що безпосередньо повинне було торкатися справи керівника Вінницької правозахисної групи. Додатково правоохоронці "позичили" усю документацію, що стосується громадян, яким правозахисник надавав допомогу.
Наталія Шныржурналіст порталу ЮРЛИГА
