Ще нещодавно питання, в порядку якого судочинства оскаржити бездіяльності правоохоронних органів у разі відмови останніх розглядати заяви про злочин, було неврегульованим. Заручниками ситуації, при якій неможливо захистити свої права і інтереси в якості потерпілих від злочину, в першу чергу були громадяни України.
Як роз'яснив Маркіян Галабаладаная проблема посилювалася тим, що Верховний Суд України стояв на двох позиціях : 1) суперечки про оскарження бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання не підлягають розгляду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства; 2) Карно-процесуальним кодексом не передбачено такого предмета оскарження, як бездіяльність.
|
Маркіян Галабала |
При винесенні рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України фактично здійснив правотворение, зобов'язавши суди загальної юрисдикції розглядати скарги заявників на бездіяльність без встановленого Карно-процесуальним кодексом порядку для розгляду таких скарг. При цьому орган конституційної юрисдикції виходив з прямої дії норми ст.55 Конституції України, згідно якої кожному гарантується право на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
Тепер і заявникам при оскарженні бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання, і судам при розгляді відповідної категорії справ слід спиратися на це рішення Конституційного Суду, рекомендує пан Галабала. Також доречним буде посилання на п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя": "Оскільки Конституція України, як вказано в її ст.8, має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ повинні оцінювати зміст якого-небудь закону або іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосувати Конституцію як акт прямої дії".
У будь-якому випадку, з точки зору принципу доцільності ухвалення рішення № 19-рп/2011 є обгрунтованим.
