Жертви "податкового режиму" : про старі і нові методи тиску на бізнес

Разом з Податковим кодексом1 січня 2011 року набув чинності Закон України № 2756 - VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України".

Основною метою цього Закону (далі по тексту - Закон № 2756 - VI) є приведення у відповідність з нормами Податкового кодексу ряду законодавчих актів, серед яких Цивільний, Господарський, Карний і Карно-процесуальний кодекси, Кодекс адміністративного судочинства Україниа також ряд інших законодавчих актів. Зупинимося на найзначніших змінах.

1. Змінено визначення місцезнаходження юридичної особи

В порівнянні з попереднім формулюванням, яке прив'язувалося виключно до місцезнаходження представницького органу, нове визначення місцезнаходження юридичної особи прописане детальніше і визначається як фактичне місце ведення діяльності або розташування офісу, з якого проводиться щоденне керівництво діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) і здійснення управління і обліку.

2. Введені нові вимоги до дійсності угод, а також нові правові наслідки визнання угод недійсними

У статті, регулюючій загальні вимоги до дійсності угод, законодавець закріпив норму, згідно якої зміст угоди не може суперечити не лише актам цивільного законодавства і моральним основам суспільства, але і інтересам держави і суспільства (ст. 203 ГК).

Стаття 228 Цивільного кодексу доповнена новою частиною 3, якій введені правові наслідки для угод, що не відповідають вимогам відносно відповідності угоди інтересам держави і суспільства, і його моральним основам: такі угоди можуть бути визнані недійсними.

Наслідками визнання таких угод недійсними законодавець встановив повернення стороною (сторонами) у дохід держави усього отриманого по такій угоді за наявності наміру у сторони (сторін) (простіше кажучи, введені конфіскаційні санкції). Слід сказати, що це формулювання практично слово в слово повторює статтю 49 Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

При цьому частина 2 статті 228 Цивільного кодексу, згідно якої нікчемної признається угода, що порушує публічний порядок, залишилася незмінною.

Таким чином, згідно із статтею 228 в новій редакції:

- угоди, що порушують публічний порядокє нікчемними, тобто недійсними згідно із законом і визнання їх недійсними в судовому порядку не вимагається;

- угоди, що суперечать інтересам держави і суспільстває заперечними. При цьому наслідки у вигляді конфіскаційних санкцій застосовуються тільки до другого виду угод.

Судячи з вищезгаданих змін, Законодавець хотів розділити поняття "угоди, що порушує публічний порядок"і "угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства". Проте некоректна назва статті 228 Цивільного кодексу не дозволяє однозначно затверджувати (принаймні, в контексті цієї статті) про розподіл таких понять.

Так, дослівна назва цієї статті законодавець визначив таким чином: "Правові наслідки здійснення угоди, яка порушує публічний порядок, здійснена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства". Таким чином, буквальне тлумачення назви статті говорить про те, що вона регулює питання наслідків угод, які одночасно порушують публічний порядок і при цьому здійснені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Також цікавими є зміни в статтю 234 Цивільного кодексу, вона доповнена новою частиною, згідно якої правові наслідки визнання фіктивної угоди недійсною встановлюються законами. Тут законодавець залишив для себе широке поле для діяльності. Напрошується висновок про те, що зміни в цю статтю внесені з метою надати можливість тим же податковим органам "підтягувати" фіктивні угоди під визначення угод, що суперечать інтересам держави і суспільства з "далеким прицілом" на застосування конфіскаційних санкцій.

Закріплена на законодавчому рівні спрощена процедура купівлі-продажу нерухомості, що знаходиться в податковій запоруці: тепер такі угоди не треба ні нотаріально засвідчувати, ні проводити їх державну реєстрацію (зміни внесені в ст.657 Цивільного кодексу).

Зі змін, внесених до Господарського кодексу, варто відмітити нову статтю 55 1, якій встановлені ознаки фіктивності діяльності суб'єкта господарювання.

Також "знаковими" являються зміни в статтю 250 цього кодексу, згідно з якими терміни застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених цією статтею, не поширюються на штрафні санкції, контроль за стягненням яких покладений на податкові і митні органи.

3. Адміністративно-процесуальні зміни

Кодекс доповнений новою статтею 183-3, якій встановлена спрощена процедура розгляду наступних звернень податкових органів :

- Про призупинення витратних операцій на рахунках платників податків;

- Про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна платників податків;

- Про стягнення засобів по податковому боргу.

Необхідно звернути увагу на те, що в цьому переліку відсутнє звернення податкового органу про отримання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника податку. Таким чином, це питання залишається неврегульованим кодексом.

Призупинення витратних операцій на рахунках платників податків можлива як міра дії на платника, наприклад, при невиконанні платником вимог податкового керівника (недопуск керівника для проведення опису або перевірки збереження майна, що знаходиться в податковій запоруці та ін.).

Постанова суду по суті звернення податкового органу, у тому числі і про стягнення засобівприймається упродовж 3 днів і підлягає негайному виконаннютобто незалежно від подачі апеляційної скарги платником податків.

Таким чином, у податкових органів з'явився реальний механізм стягнення грошових коштів з банківських рахунків платника для погашення податкового боргу, що було довгий час неможливим зважаючи на наявність протиріч між податковим і цивільним законодавством.

Аналіз вищезгаданих змін дає підстави стверджувати про значне зміцнення прав податкових органів на найвищому законодавчому рівні : законодавець повернув колишні інструменти тиску на бізнес (повернення конфіскаційних санкцій без застосування до них термінів давності) і надав нові інструменти (спрощена процедура розгляду звернень по КАСУ), що у свою чергу дозволяє стверджувати про нерівні умови не на користь бізнесу, що склалися, в яких тепер доведеться йому існувати.