Довгождана вітчизняна судова реформа набирає все більших оборотів. 7 липня парламент прийняв в цілому Закон "Про судоустрій і статус суддів". Правовий аналіз тексту Закону дає можливість припустити, що при його створенні законодавці прагнули охопити усі основні напрями судової реформи. Неминучим наслідком такої широти підходу у поєднанні із стахановськими темпами підготовки законопроекту можна рахувати значну недосконалість багатьох законодавчих новел, покликаних віднині змінити обличчя системи українського правосуддя.
Спеціалізований суд на чолі судів загальних
Доречно почати з правового аналізу новел в структурі системи судів України. Відповідно до ч. 2 ст. 31 нового Закону "Про судоустрій і статус суддів" у Україні створюється Вищий спеціалізований суд по розгляду цивільних і карних справ, який віднині перейме на себе повноваження касаційній інстанції у рамках вказаних виробництв. При цьому слід зазначити, що це вже не перша спроба створити в системі загальних судів окрему судову ланку у вигляді суду касаційної інстанції. При ухваленні попереднього Закону "Про судоустрій України" законодавець намагався створити так званий Касаційний суд України, статус і повноваження якого цілком відповідають новоутвореному Вищому спеціалізованому суду по розгляду цивільних і карних справ.
Проте Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2003 від 11 грудня 2003 року відповідні положення Закону "Про судоустрій України" були визнані неконституційними. Можна припустити, що у разі вступу відповідного конституційного звернення КСУ може знову визнати неконституційними положення нового Закону, присвячені Вищому спеціалізованому суду по розгляду цивільних і карних справ. При цьому підстав для такого вирішення у КСУ сьогодні навіть більше, ніж в 2003 році, адже законодавці допустили відверту помилку з точки зору юридичної техніки і правового сенсуочоливши систему загальних судів вищим спеціалізованим судом. У Україні спеціалізованими є господарські і адміністративні суди. Прагнення створити новий спеціалізований суд може привести до значного звуження права осіб на судовий захист, що, звичайно ж, суперечить положенням Конституції.
Верховний Суд з повноваженнями, що урізають
Найбільш революційні трансформації в результаті ухвалення Закону "Про судоустрій і статус суддів" випробує Верховний Суд. Віднині урізаються до мінімуму не лише його склад (20 суддів), але і повноваження. Зокрема, відповідно до ст. 38 Закону до повноважень Верховного Суду віднині не віднесені ні перегляд справ за винятковими обставинами, ні перегляд справ в касаційному порядку.
Правда, за ВСУ залишається право переглядати справи на підставі неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, а також переглядати справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при рішенні справи судом. Проте, і тут законодавець створив не лише для ВСУ, але і для учасників судового процесу значну проблему.
Річ у тому, що віднині заява про перегляд справи Верховним Судом України не лише подаватиметься до відповідного вищого спеціалізованого суду, який виніс обжалуемое ухвалу, але і розглядатиметься цим судом. Йдеться про те, що саме колегія суддів цього вищого спеціалізованого суду віднині прийматиме постанову відносно наявності підстав для перегляду обжалуемого рішення Верховним Судом. Таким чином, ВСУ фактично втрачає право самостійного визначення осудності відповідних категорій справ, а межі його юрисдикції потрапляють в пряму залежність від правової позиції суддів вищих спеціалізованих судів. Очевидно, що така ситуація є неприпустимою.
З суто прагматичної точки зору, враховуючи давню історію конфліктів і непорозумінь між ВСУ і вищими спеціалізованими судами, перспективи проходження заяв про перегляд справи Верховним Судом України крізь дрібне правове сито колегій вищих спеціалізованих судів виглядають досить сумнівно. Постраждають при цьому не лише окремі інтереси учасників тих або інших судових справ, але і загальна якість і доступність вітчизняного правосуддя.
Доля постанов Пленуму ВСУ
Автори Закону позбавили Верховний Суд і повноваження давати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики. При цьому, відповідні питання віднесені до повноважень вищих спеціалізованих судів. Такий "розподіл" повноважень суперечить Конституції і може привести до створення абсолютно різної практики застосування одних і тих же положень законодательства судами різної спеціалізації.
Враховуючи значне звуження повноважень Верховного Суду, виникає закономірне питання відносно долі постанов Пленуму ВСУ, прийнятих до ухвалення нового Закону "Про судоустрій і статус суддів". Для правової системи України така ситуація є прецедентом, оскільки практика попередніх років напрацювала лише механізм збереження юридичної сили за відповідними постановами Пленуму ВСУ при зміні чинного законодавства, якої вони торкаються.
Позбавлення ВСУ повноважень по узагальненню судової практики може привести до створення абсолютно різної практики застосування одних і тих же положень законодавства судами різної спеціалізації |
В даний момент вирішувати питання дії постанов Пленуму ВСУ фактично нікому. Верховний Суд буде позбавлений відповідних повноважень, а повноваження вищих спеціалізованих судів так далеко не поширюються. Можна прогнозувати, що принаймні на перших етапах постанови Пленуму ВСУ без втрати сили де-юре будуть поступово вибувати з правового вживання де-факто залежно від прийняття з відповідних питань постанов пленумів вищих спеціалізованих судів. Зрозуміло, що це збільшить плутанину у вітчизняному правовому полі, від чого постраждають в першу чергу учасники судових процесів.
Скорочення термінів апеляційного і касаційного оскарження
На окрему увагу заслуговують зміни в процесуальному законодавстві, передбачені новим Законом "Про судоустрій і статус суддів" і пов'язані з скороченням майже удвічі термінів апеляційного і касаційного оскарження. Згадане скорочення торкнулося усіх без виключення видів судочинства. На перший погляд, зрозуміти законодавців можна, оскільки таким чином вони прагнули досягти мети скорочення загальних термінів розгляду справ в судах. До речі, цю ж мету переслідує введення дисциплінарної відповідальності судді за порушення термінів розгляду справи.
Судова тяганинабагаторічні розгляди справ в різних судових інстанціях, не дуже мотивовані перенесення судових засідань і інші негативні явища добре відомі усім юристам-практикам. Цим славиться судова система України і за межами нашої держави. Проте, згадані проблеми мало пов'язані з термінами апеляційного і касаційного оскарження, а швидше характеризують рівень завантаженості судів України і якість кадрової політики відносно формування суддівського корпусу і визначення чисельного складу окремих судів.
Значне ж скорочення термінів апеляційного і касаційного оскарження ударить в першу чергу з прав і законних інтересів учасників судового процесу. Підготовка мотивованої, підкріпленою належними доказами апеляційної або касаційної скарги вимагає і серйозних професійних зусиль, і досить значної кількості часу.
| ВИСНОВОК |
Не викликає сумнівів та обставина, що проведення судової реформи є життєво необхідним кроком для розвитку вітчизняної правової системи і розвитку української державності. Проте вже сьогодні можна прогнозувати з достатньою долею вірогідність, що новий Закон України "Про судоустрій і статус суддів" матиме суперечливий вплив на правову практику і необхідність в його удосконаленні назріє в ще більше стислі терміни, ніж він був прийнятий.
