Перше рішення, на яке треба звернути увагу, це постанова Верховного Суду від 08.01.2026 № 580/10048/24, яка стосується права на судовий захист і доступ до правосуддя, а саме, відліку строків звернення до суду в спірних ситуаціях.
Фабула справи. Товариство скористалося правом на адміністративне оскарження ППР. Але рішення про відмову в задоволенні скарги, яке було надіслане поштою, так і не було фактично вручено платнику. Поштове відправлення повернулося з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". Рішення ДПС платник отримав лише у відповідь на власний запит. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення, посилались на пропуск місячного строку. Верховний Суд, однак, скасував ці рішення та направив до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ключовим висновком Верховного Суду стало питання належності та допустимості доказів факту надсилання поштової кореспонденції.
Верховний Суд в цій справі застосував як базовий орієнтир постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24, де систематизовано строки оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у три категорії:
1. Якщо платник не використовував досудового порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (ч. 2 ст. 122 КАС України).
2. Якщо платник оскаржував рішення в адміністративному порядку, але воно не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування податкової накладної, присвоєння ризикового статусу) - строк становить 3 місяці (ч. 4 ст. 122 КАС України).
3. Якщо платник оскаржував рішення про нарахування грошових зобов'язань (зокрема, ППР) - строк становить 1 місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження (ч. 3 ст. 122 КАС України та п. 56.19 ст. 56 ПК України).
Центральне питання у справі № 580/10048/24 - не сам розмір строку, а точка відліку його початку. Верховний Суд наголосив: строк у один місяць починає спливати лише від дати, коли платник отримав рішення за результатами адміністративного оскарження. І саме ця дата має бути підтверджена належними та допустимими доказами (ст. ст. 73 - 74 КАС України).
Суди попередніх інстанцій прийняли на віру позицію контролюючого органу, який стверджував, що рішення вважається врученим з дати повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання. Однак Верховний Суд установив принципову прогалину: на підтвердження цього факту відповідач надав лише фотокопію довідки Укрпошти, в якій не зазначено отримувача листа та вказано неповний ідентифікатор поштового відправлення. Ані оригіналу відправлення, ані квитанції чи касового чека, що підтверджують надсилання саме позивачу, до матеріалів справи долучено не було.
Це надзвичайно важливий висновок для адвокатів: якщо ДПС посилається на презумпцію вручення рішення через "Укрпошту", адвокат має вимагати повний пакет поштових документів. Відсутність хоча б одного елемента робить аргументи ДПС про пропуск строку нікчемними.
Верховний Суд чітко визначив перелік належних і допустимих доказів факту надсилання рішення платнику:
фіскальний або касовий чек про відправлення поштового відправлення;
реєстр згрупованих поштових відправлень;
опис вкладення;
належним чином засвідчена копія рекомендованого поштового відправлення із зазначенням адресата та дати відправлення;
довідка відділення поштового зв'язку про вручення (невручення) поштового відправлення адресату.
За відсутності таких доказів суди не мали підстав вважати рішення ДПС врученим датою повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання і, відповідно, визнавати місячний строк пропущеним.
Ця справа містить кілька важливих висновків, які варто взяти до уваги при веденні податкових спорів.
По-перше, тягар доведення факту вручення рішення лежить на контролюючому органі. Якщо ДПС не може підтвердити належними доказами, що рішення було надіслане саме платнику й у конкретну дату, суд не може вважати строк звернення до суду порушеним лише на підставі часткових або неналежних документів.
По-друге, платник має повною мірою користуватись правом заперечення проти доказів відповідача, застосовуючи норми ст. ст. 73 - 76 КАС України, та вимагати оцінки доказів (ч. ч. 1 та 4 ст. 9 та ст. 90 КАС України).
По-третє, якщо рішення за результатами адміністративного оскарження фактично не вручено платнику у встановлені строки - застосовується шестимісячний строк, передбачений абз. 2 ч. 4 ст. 122 КАС України, який відраховується від дати звернення зі скаргою. Цей варіант суттєво розширює часовий простір для захисту прав.
По-четверте, пасивна поведінка платника (наприклад, тривале нез'ясування стану розгляду скарги) залишається ризиком. Суди звертали увагу, що позивач понад три місяці не з'ясовував результатів розгляду скарги. Цей аргумент не став вирішальним для Верховного Суду, однак він може бути використаний проти платника в нових розглядах - тому платники податків мають заздалегідь документувати всі кроки з відстеження стану провадження.
По-п'яте, платники податків повинні забезпечити безперебійне отримання поштових відправлень. Зокрема через використання електронного кабінету платника податків, що мінімізує ризики пропуску строків через організаційні труднощі.
Постанова Верховного Суду від 08.01.2026 у справі № 580/10048/24 підтверджує, що право на судовий захист є пріоритетним, а державний орган не може позбавити платника цього права, не надавши належних і допустимих доказів дотримання процедури повідомлення. Для адвокатів це дієвий інструмент для поновлення строків та реального захисту інтересів клієнта в суді.
Висновки Постанови мають бути враховані судами в аналогічних спорах. Суд підкреслює: суди зобов'язані ретельно перевіряти наявність належних доказів вручення рішення платнику перед тим, як вирішувати питання дотримання процесуальних строків. Формальний підхід - коли рішення "вважається врученим" через повернення поштового відправлення без перевірки реального надсилання саме платнику - суперечить принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи та може стати підставою для скасування судових рішень у касаційному порядку.
Цікавою є група проваджень у справах № 160/20102/23 та № 160/21729/24, пов'язаних із низкою подій: розпорядженням щодо анулювання ліцензій Товариства на право оптової торгівлі алкогольними напоями; розпорядженням щодо виключення з Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв складських об'єктів товариства; проведенням ГУ ДПС фактичної перевірки Товариства та нарахуванням санкцій.
Тут стратегія захисту передбачає не лише оскарження розпорядження щодо анулювання ліцензії, а й заявлення забезпечення позову та встановлення судового контролю за виконанням рішення. Що в сукупності своїй дало змогу в короткі строки ефективно захистити економічні інтереси товариства, а в подальшому скасувати санкції за результатами фактичної перевірки.
Фабула справи. У серпні 2023 року ГУ ДПС видало розпорядження щодо анулювання ліцензій Товариства на право оптової торгівлі алкогольними напоями. Товариство відразу ж оскаржило його до суду та подало заяву про забезпечення позову. Заяву було задоволено, а у жовтні 2023 суд задовольнив позов по суті.
У грудні 2023 року Верховний Суд скасував ухвалу суду про забезпечення позову. І, користуючись цим, у січні 2024 року ДПС України прийняла розпорядження, яким виключила з Єдиного державного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв кілька складських об'єктів товариства.
У лютому 2024 суд апеляційної інстанції залишив рішення суду по суті спору без змін. І представник позивача звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення. Суд зобов'язав ГУ ДПС видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів інформацію щодо анулювання товариству ліцензій та поновити про них інформацію (внести відомості) до цього Реєстру. У березні 2024 року звіт про виконання рішення було подано до суду.
У червні 2024 суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження щодо оскарження анулювання ліцензії. І ГУ ДПС відразу ж ініціювало фактичну перевірку товариства та застосувала санкції.
Товариство звернулося до суду щодо оскарження санкцій та отримало позитивні рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Відстоюючи правомірність штрафу, контролюючий орган наполягав на такому: ухвалою Верховного Суду було зупинено дію ухвали про забезпечення позову (якою, своєю чергою, зупинялась дія самого розпорядження про виключення місць зберігання). Отже, на момент перевірки заходи забезпечення позову формально не діяли. Тому, на думку ДПС, склади на той момент юридично не перебували в Єдиному реєстрі, і зберігання алкоголю там було незаконним.
Крім того, відповідач акцентував на тому, що на момент виявлення порушення (проведення фактичної перевірки) рішення суду першої інстанції у справі № 160/2092/24 (по суті спору) ще не набрало законної сили.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відхилив ці аргументи, виклавши принципову правову позицію.
1. Протиправність індивідуального акта діє з моменту його прийняття. Суд підтвердив висновок, викладений ще в постанові від 31 серпня 2018 року у справі № 822/1815/16: у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття. Отже, розпорядження ДПС про виключення місць зберігання є незаконним не з дати набрання судовим рішенням законної сили, а від дня його видання.
2. Втрата чинності незаконним актом нівелює всі наслідки, що з нього випливали. Суд констатував: оскільки розпорядження про виключення місць зберігання визнано протиправним і скасовано, Товариство вважається таким, що ніколи не порушувало вимог законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Відтак, до нього не можуть застосовуватись фінансові санкції за зберігання алкоголю в місцях, не внесених до Єдиного реєстру.
3. Принцип "належного урядування" і відповідальність держави за власні помилки. Суд апелював до практики Європейського суду з прав людини. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а не на осіб, яких ця помилка стосується. Державні органи, що не дотримуються власних процедур, не можуть отримувати вигоду від своїх протиправних дій.
4. Обізнаність органу про скасування підстави для санкції. Суд наголосив на особливо важливій обставині: на момент прийняття рішення про санкції ГУ ДПС вже було обізнане про постанову апеляційного суду у справі № 160/2092/24, якою підтверджено протиправність розпорядження про виключення місць зберігання. Незважаючи на це, орган свідомо застосував санкцію, що є неприпустимим.
Хочу привернути увагу, що постанова Верховного Суду у справі № 160/21729/24 має значення, що виходить далеко за межі алкогольної галузі. Вона формує низку практичних орієнтирів.
Скасування підстави - скасування наслідку. Якщо штраф або інша санкція ґрунтується на індивідуальному акті контролюючого органу (наказі, розпорядженні, рішенні), і цей акт згодом визнано протиправним судом, - усі санкції, прийняті на його підставі, автоматично позбавляються правового підґрунтя. Це стосується не лише податкових, а й ліцензійних, регуляторних та інших санкцій.
Стратегія паралельного оскарження. Справа демонструє ефективну тактику захисту: паралельно оскаржувати, як первинний незаконний акт (розпорядження про виключення з реєстру), так і похідні рішення (ППР, рішення про санкції). Навіть якщо судове рішення із "першого оскарження" ще не набрало законної сили - подавати позов щодо санкцій варто відразу. Оскільки судовий розгляд може тривати довше, ніж вирішення судом основного спору.
Тимчасові заходи - не єдина лінія захисту. ДПС наголошувала, що заходи забезпечення позову були зупинені. Проте суд відхилив цей аргумент: зупинення забезпечення не "реанімує" незаконний акт індивідуальної дії. Остаточне визнання судом акта протиправним робить його протиправним з дати прийняття цього акта.
Фіксуйте обізнаність ДПС. Якщо суди вже ухвалили рішення про протиправність підстав для перевірки або санкції, але орган все одно виносить ППР чи рішення про штраф - доводьте його обізнаність. Це посилює позицію в суді та може стати аргументом щодо пропорційності та сумлінності дій суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2026 № 160/21729/24 підтвердив: держава не може карати бізнес за наслідки власних протиправних дій. Скасований судом індивідуальний акт є незаконним з дня його прийняття - і всі рішення, що на ньому базуються, розділяють його долю. Для платників податків і їхніх представників це рішення є потужним інструментом захисту щоразу, коли фінансова санкція виросла з початково незаконного рішення контролюючого органу.
Н. Є. Куріленко,
керівник податкової практики
адвокатської компанії "Соколовський і партнери",
старший радник, аудитор, адвокат
Ресурс "Мистецтво оборони" у LIGA360 орієнтований на керівників і команди, які мають бути готовими до перевірок та кризових ситуацій. Він допомагає відрізнити законні дії представників органів від зловживань, правильно організувати поведінку працівників під час перевірок і мінімізувати ризики притягнення до відповідальності. Почніть працювати з LIGA360 уже сьогодні - щоб бачити регуляторні зміни одразу, як вони з'являються.