Договір поставки є однією з найпоширеніших форм угод в Україні. Проте практика господарського судочинства останніх років демонструє системну проблему, що виникає під час виконання таких договорів: недостатня чіткість у визначенні моменту поставки та процедури прийняття товару створює умови для неправомірної поведінки покупців, які використовують процес приймання як механізм затримання платежів і стягнення штрафних санкцій. Саме тому спори, що виникають із договорів поставки, нерідко стають предметом судового розгляду, а їх вирішення вимагає глибокого розуміння матеріального права.
Практика господарського судочинства демонструє системну ситуацію зловживання покупцем своїм правом на прийняття товару з метою затримання платежу або стягнення штрафних санкцій за прострочення поставки.
Товар своєчасно доставляється до місця призначення, фактично отриманий покупцем, проте формально не вважається поставленим через відсутність підписаного акта приймання товару за якістю без зауважень або через наявність формальних претензій щодо якості товару. Покупець користується складністю оцінки визначення дійсної якості товару. У результаті виникає парадоксальна ситуація: товар фізично знаходиться у покупця, який може його перевіряти хоч і тиждень, але юридично його ніби не поставлено, платежі не здійснюються, а покупець може навіть ініціювати стягнення неустойки за «прострочення» поставки. Усі ці прояви, лише різні механізми реалізації одного наміру: уникнути своєчасного виконання фінансових зобов'язань і створити умови для одержання надміру вигоди за рахунок постачальника, за нібито прострочену поставку.
Ключова причина виникнення таких конфліктів полягає у невизначеності однієї базової умови договору - це визначення моменту, з якого товар вважається поставленим, та відповідно виникає платіжне зобов'язання покупця.
У багатьох договорах це формулюється: «Датою поставки вважається дата підписання і акта приймання товарів за кількістю та якістю, і видатковою накладною (актом приймання-передачі товару)». Друга суттєва проблема виникає через розпливчасте визначення якісних вимог. Замість конкретних параметрів, номерів стандартів та технічних характеристик, у договорах часто зустрічаються формулювання «товар повинен відповідати державним стандартам». Третя проблема, якщо навіть у договорі встановлюються вимоги до товару, на практиці покупці часто трактують їх на свій розсуд. У результаті саме вони формують шаблони актів приймання за кількістю та якістю, визначають, що вважається «відповідним» чи «невідповідним», і можуть підписувати такі акти односторонньо. Така абстрактність створює простір для суб'єктивних оцінок і конфліктів.
З практичної точки зору, описані ситуації свідчать про проблему в українському договірному регулюванні поставок: невизначеність і нечіткість формулювань у договорах надає покупцю можливість одночасно блокувати своєчасне виконання платіжних зобов'язань та формально уникати відповідальності за фактичне користування товаром. На рівні договірного регулювання це підкреслює необхідність впровадження чітких механізмів контролю за фактичним виконанням зобов'язань та визначення об'єктивного моменту поставки.
|
Світлана Трощинська |
Типові недоліки, які сприяють виникненню таких ситуацій, включають:
1. нечітке визначення моменту виникнення платіжного зобов'язання покупця;
2. посилання на застарілі нормативи замість конкретних процедур, закріплених у договорі;
3. розпливчасті або формальні вимоги до якості товару, які ускладнюють об'єктивну оцінку;
4. фактичне право покупця формувати власні шаблони актів приймання за кількістю та якістю, трактувати вимоги договору на свій розсуд та підписувати акти односторонньо;
5. відсутність установлених строків для пред'явлення претензій щодо видимих і прихованих дефектів;
6. нечітке регулювання розподілу ризиків та відповідальності сторін за стан і якість товару.
Особливу гостроту ця проблема набуває у сфері державних закупівель, де замовники, користуючись формальними процедурами приймання товару, часто затягують процес підписання актів або формують односторонні вимоги, що дозволяє їм відстрочувати платежі або отримувати надмірні фінансові вигоди за рахунок постачальника.
Важливе значення для розв'язання цієї проблеми становить постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22 серпня 2024 року у справі № 910/14532/23. Суд розглядав ситуацію, що повністю відповідає описаній вище схемі маніпулювання.
У справі йшлося про поставку обладнання. Товар було доставлено своєчасно, покупець отримав його, підписав перші акти приймання-передачі без претензій. Однак згодом покупець подав акти приймання з претензіями щодо якості. Замовник стверджував, що оскільки акт не був підписаний, товар не вважається поставленим, а постачальник виконав договір з прострочення.
Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що товар вважається поставленим з моменту його фактичного прибуття в місце призначення, що підтверджується видатковою накладною, товарно-транспортною накладною та актами приймання-передачі товарів.
Суд також встановив, що виникнення платіжного зобов'язання покупця не може ставитися у залежність від підписання акта приймання без зауважень до якості, якщо сторони прямо не передбачили інше в договорі. Наявність зауважень у акті приймання за кількість та якістю не означає відсутності поставки як юридичного факту.
Крім того, Верховний Суд прямо визнав, що штучне затягування процедури приймання товару з метою відтермінування платежу є формою зловживання правом.
З висновків Верховного Суду випливає, що ефективний захист інтересів постачальника можливий лише через детальне й точне оформлення договірних умов. Договір повинен містити комплекс положень, що чітко визначають права, обов'язки та відповідальність кожної зі сторін.
Момент поставки мусить визначатися чітко. У договорі слід прямо зазначити, що товар вважається поставленим з моменту його прибуття до обумовленого місця призначення, що підтверджується первинними документами (видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, актом приймання-передачі). Акт приймання товарів за якістю - це окрема процедура.
Платіжне зобов'язання мусить розраховуватися від дати доставки. Якщо покупець бажає провести додаткову експертизу якості, це повинно бути явно передбачено в договорі з конкретними часовими обмеженнями: наприклад, «Покупець має право на проведення експертизи якості протягом 10 робочих днів з дати прибуття товару, але не пізніше цього строку платіж повинен бути здійснено».
Строки для висунення претензій мають бути встановлені чітко. Видимі дефекти повинні бути заявлені в день прибуття товару. Приховані дефекти заявляються протягом гарантійного періоду. Такі положення дозволяють уникнути ситуацій, коли претензії подаються місяцями після доставки товару.
Процедура приймання товару мусить бути детально врегульована. Договір повинен містити конкретизований порядок: як оформляється претензія щодо якості, як проводиться експертиза, хто платить за експертизу, які строки її проведення, в якому порядку розвиваються подальші дії (заміна товару, повернення коштів, зменшення вартості).
Якісні вимоги повинні бути конкретизовані. Замість розпливчастих формулювань типу «товар повинен відповідати державним стандартам», договір мусить містити: конкретні номери та індекси стандартів (ДСТУ такий-то, ГОСТ такий-то), технічні параметри, посилання на сертифікати якості, документи, що підтверджують якість.
Затримання платежів через маніпуляції з процедурою приймання товару залишається системною проблемою в українській господарській практиці. Ефективний захист інтересів постачальника можливий лише за умови детального та продуманого договірного регулювання. Чітке визначення моменту поставки, розмежування його з платіжним зобов'язанням, конкретизація якісних вимог, встановлення строків для подання претензій і передбачення відповідальності за прострочення платежу є не формальністю, а практичними інструментами зниження комерційних ризиків.
Світлана Трощинська,
адвокат, керівник практики господарського
та податкового права ЮК «PROCTOR»
Договір поставки залишається одним із найпоширеніших інструментів у господарській діяльності, однак саме нечіткість умов щодо моменту поставки та приймання товару часто стає підґрунтям для спорів і зловживань з боку контрагентів. Судова практика показує: без глибокого розуміння матеріального права бізнес ризикує втратами та затяжними процесами. Щоб упевнено орієнтуватися в актуальних підходах судів і захищати інтереси клієнтів, варто скористатися можливостями LIGA360 - замовляйте персональну презентацію платформи.
