Інститут закриття кримінального провадження виконує роль процесуального фільтра на всіх стадіях кримінального процесу, визначаючи підстави та процедуру прийняття рішення про припинення провадження за наявності обставин, передбачених законом. Він є одним із ключових механізмів кримінального процесу, що балансує між забезпеченням справедливості та економією процесуальних ресурсів: для органів досудового розслідування та суду - можливість припинити провадження за наявності визначених законом обставин і зосередитись на інших справах, котрі заслуговують на увагу; для підозрюваного та обвинуваченого - засіб відновлення прав та мінімізації репутаційних і процесуальних ризиків; для потерпілого - певне джерело ризику недосягнення мети правосуддя.
По суті закриття провадження - це точка, де змикаються кримінально-правові й процесуальні підходи. В українській практиці це рішення найчастіше ухвалюється на етапі досудового розслідування, однак не менш значущим є процедура закриття в суді.
Стаття 284 КПК України регулює питання закриття провадження та виокремлює загальні підстави закриття на будь-яких стадіях кримінального процесу, а також визначає декілька підстав закриття кримінального провадження виключно судом. Окрім того, виділяє підстави закриття провадження щодо юридичної особи.
Правові підстави для закриття кримінального провадження прийнято умовно розподіляти на дві великі групи: реабілітуючі підстави (п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 284 КПК України), пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив кримінально караного діяння. Закриття з цих підстав надає особі право на повну реабілітацію, включно з відновленням прав та відшкодуванням шкоди, завданої незаконним переслідуванням. Решту підстав відносять до так званих нереабілітуючих підстав, котрі не спростовують факт можливої причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, однак в силу визначених законом обставин подальше кримінальне провадження стає неможливим. Вони не тягнуть за собою наслідків реабілітаційного характеру (відновлення доброго імені, відшкодування шкоди), а лише усувають продовження кримінального переслідування.
Розподіл підстав на реабілітуючі та нереабілітуючі дає змогу зрозуміти, які саме наслідки спричиняє рішення про закриття кримінального провадження. Проте тут постає питання процедури: хто саме, на якій стадії та в якому порядку уповноважений ухвалювати таке рішення. Адже від правильності дотримання процесуального порядку залежить легітимність рішення про закриття, можливість його подальшого оскарження, поновлення прав чи, навпаки, уникнення необґрунтованого переслідування.
Закриття під час досудового розслідування
На цій стадії рішення про закриття кримінального провадження може ухвалити слідчий/детектив, дізнавач або прокурор у чітко визначених випадках. Воно оформлюється постановою, в якій мають бути зазначені підстави, передбачені статтею 284 КПК України, а також наведене обґрунтування, чому продовження розслідування є неможливим або недоцільним, із посиланням на всі зібрані матеріали справи та встановлені в ній факти. Водночас така постанова повинна відповідати вимогам, закріпленим у статті 110 КПК України: містити вступну, мотивувальну та резолютивну частини, а також усі передбачені законом реквізити.
Проте нерідко постанови про закриття провадження зводяться лише до формального, шаблонного цитування норм закону, без належного аналізу фактичних обставин чи оцінки доказів. Такий підхід створює підстави для подальшого оскарження рішень та їх скасування прокурором чи слідчим суддею.
Суб'єкти права на оскарження постанови про закриття кримінального провадження до слідчого судді прямо передбачені у ст. 303 КПК України. Додатково ст. 284 КПК України гарантує можливість звернення заявника або потерпілого зі скаргою до прокурора, що створює альтернативний механізм контролю за законністю та обґрунтованістю рішення, для зацікавлених осіб.
Практика закриття кримінальних проваджень на етапі досудового розслідування свідчить, що формальний підхід сторони обвинувачення до складання постанов провокує масове оскарження таких формальних процесуальних рішень, перетворюючи процедуру закриття не на інструмент ефективного завершення досудового розслідування, а на черговий етап змагальності та конфлікту сторін.
|
Каріна Недоснована |
Закриття під час судового провадження
На стадії судового розгляду питання закриття кримінального провадження вирішується виключно ухвалою суду у випадку встановлення ним підстав, передбачених пунктами 4 - 8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України.
Найчастіше це відбувається під час підготовчого судового засідання відповідно до вимог ч. 3 ст. 314 КПК України, яка прямо передбачає можливість закриття у разі встановлення підстав, визначених законом. При цьому суд зобов'язаний не лише формально констатувати наявність передбачених ст. 284 КПК України обставин, а й надати їм належну правову оцінку, з урахуванням усіх матеріалів справи та позицій сторін. Ухвала про закриття провадження повинна містити детальне обґрунтування, оскільки саме вона підсумовує весь попередній перебіг процесу та має силу остаточного рішення для учасників. На відміну від постанов органів досудового розслідування, судове закриття має більш високий рівень стійкості, адже оскаржити його можна лише в один єдиним спосіб - в апеляційному порядку.
На окрему увагу заслуговує закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України). Йдеться про випадки, передбачені, зокрема, у статтях 45 - 49 КК України: дійове каяття, примирення винного з потерпілим, зміна обстановки, закінчення строків давності тощо. Особливість цього порядку полягає в тому, що рішення приймається виключно судом і лише за умови згоди обвинуваченого на таке закриття. Відсутність добровільної згоди унеможливлює закриття справи, інакше це порушувало б право особи на захист і принцип презумпції невинуватості.
Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності через закриття провадження поєднує в собі згоду обвинуваченого на застосування такої процедури без встановлення винуватості особи. Водночас таке рішення не тягне за собою наслідків судимості та не створює для особи правових чи процесуальних обов'язків, пов'язаних із відбуванням покарання.
Практика закриття кримінальних проваджень у суді свідчить про наявність низки проблемних аспектів, зумовлених прогалинами у законодавстві та нечіткістю окремих положень КПК України. Зокрема, суди іноді обмежуються формальним посиланням на закон, уникаючи всебічної оцінки суперечливих фактичних обставин, що знижує рівень обґрунтованості ухвалених рішень. Разом з тим інститут судового закриття провадження виконує важливу функцію запобігання необґрунтованому кримінальному переслідуванню, забезпечуючи процесуальний баланс між інтересами держави, обвинуваченого та потерпілого.
Детальніше оцінимо тенденцію судової практики за серпень 2025 року. Аналіз ухвал в ЄДРСР показує, що найбільш поширеною підставою для закриття наразі залишається не встановлення особи правопорушника та закінчення строків давності під час досудового розслідування, що вирішується судом за наслідком розгляду клопотання прокурора (п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у поєднанні з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України). Значну частку складають і рішення про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності в суді (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України) чи за спеціальними нормами особливої частини Закону про кримінальну відповідальність (ч. 5 ст. 401 КК України). Натомість застосування таких підстав, як примирення з потерпілим (ст. 46 КК України), зміна обстановки (ст. 48 КК України) чи дійове каяття (ст. 45 КК України), має місце не часто.
Висновки
Закриття провадження постає своєрідним індикатором того, наскільки система кримінальної юстиції здатна розрізняти важливе від другорядного, обґрунтоване від надуманого. Саме тому аналіз таких рішень дає змогу побачити, наскільки дієво система розмежовує випадки, що справді потребують кримінального переслідування, від тих, де застосування покарання втрачає свій сенс.
На практиці рішення про закриття часто має навіть більше значення, ніж саме розслідування, адже воно містить аналіз усіх проведених дій, їх результатів і водночас визначає подальшу долю людини, втягнутої у кримінальний процес. Ефективність цього інституту залежить не стільки від розмаїття передбачених законом правових підстав для закриття, скільки від якості процедури його застосування.
Таким чином, лише суворе дотримання стандартів обґрунтованості та належної правової оцінки здатне перетворити закриття кримінального провадження на реальний механізм справедливості.
Каріна Недоснована,
юрист Grain Law Firm
Хочете отримати ще більше аналітичних матеріалів за цією темою? Вони постійно доповнюються в новій LIGA360. Дізнайтесь більше переваг, замовивши персональну презентацію менеджера.
