Для забезпечення дієвості кримінального провадження в законодавстві передбачено низку запобіжних заходів, найсуворішим серед яких є тримання під вартою. Застосування таких заходів є необхідним для запобігання ухиленню від слідства або суду, знищенню чи приховуванню доказів, впливу на свідків, потерпілих та інших учасників провадження, перешкоджанню слідчим діям або вчиненню нового злочину. Важливо підкреслити, що запобіжні заходи не мають каральної функції, а виступають виключно інструментом процесуального впливу для досягнення цілей правосуддя.
Відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, що застосовується лише у випадках, коли неможливо забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного шляхом застосування м'якших запобіжних заходів. Законодавець визначив, що альтернативою триманню під вартою, за загальним правилом, має бути застосування застави. Однак у практичній площині реалізації зазначеного положення дедалі частіше фіксується явище, що отримало в юридичному середовищі назву «безальтернативна альтернатива», за якого застава формально існує, однак її розмір фактично унеможливлює її внесення та нівелює альтернативу триманню під вартою.
Положеннями КПК України встановлено, що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов'язаний визначити розмір застави в межах, установлених Кодексом, крім випадків вчинення особою злочину із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого статтями 255 - 255-3 КК України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При цьому, визначаючи розмір застави, у межах розмірів, установлених КПК України, слідчий суддя, серед іншого, повинен враховувати обставини кримінального правопорушення; майновий і сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; інші дані про його особу; ризики, передбачені статтею 177 КПК України, для того щоб запобіжний захід у вигляді застави достатньою мірою гарантував виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і водночас не був завідомо непомірним для нього.
Водночас положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує встановлену положеннями цієї статті межу.
Попри передбачену законом можливість відступу від загальних правил у «виключних випадках», відсутність чітких законодавчих критеріїв створює широке поле для зловживання зі сторони суддів.
Для об'єктивного дослідження порушеної проблематики автори провели аналіз судової практики двох найбільш завантажених судів міста Києва - Шевченківського та Печерського районних судів (за періоди з 01.09.2017 по 01.09.2019 та з 01.01.2023 по 31.12.2024), а також Вищого антикорупційного суду (ВАКС) (за період з 01.01.2023 по 31.12.2024).
Аналіз судової практики Шевченківського та Печерського районних судів міста Києва (за період з 01.09.2017 по 01.09.2019) щодо встановлення слідчими суддями застави, як альтернативи триманню під вартою, дав змогу сформувати такі статистичні дані:
З наведених даних вбачається, що до вересня 2019 року судова практика переважно дотримувалася принципу пропорційності між тяжкістю кримінального правопорушення, майновим станом підозрюваного та розміром застави. Судді демонстрували зважений підхід до застосування цього інституту, а випадки встановлення надмірних застав, що виходили за встановлені КПК України межі, були поодинокими.
До прикладу, ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/30790/18-к від 22.06.2018 застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 1 000 000 гривень. При цьому, обґрунтовуючи таке перевищення встановленої КПК України межі, слідчий суддя зазначив таке: «слідчий суддя, враховує характер кримінального провадження, який ґрунтується на вчинені ОСОБА_5 злочину, який має загальносуспільний інтерес, загальнодержавний простір діяльності; дані про особу підозрюваного, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, і за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обійняти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства...»
Детальний аналіз зазначених ухвал демонструє, що в переважній більшості (понад 80 %) випадків розмір застави визначався у чіткій відповідності до положень КПК України. Лише близько 20 % справ характеризувалися виходом за встановлені межі.
З вересня 2019 року свою роботу почали Вищий антикорупційний суд та Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, які з перших місяців роботи почали напрацьовувати власну практику щодо визначення застав у підсудних їм справах.
Статистичні дані щодо ухвал слідчих суддів ВАКС про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у період з 01.01.2023 по 31.12.2024
Якщо раніше встановлення багатомільйонних застав було нетиповим явищем для судів загальної юрисдикції та розглядалося як виняток, то з часом ця практика набула тенденцію поширюватись. Інші суди почали активно переймати підходи ВАКС, призначаючи надмірні застави навіть у справах, що не пов'язані з корупційними правопорушеннями, що поступово призвело до того, що "виключні випадки" застосування застави в розмірі, що перевищує встановлені в ч. 5 ст. 182 КПК України межі, з винятків перетворилися на буденність судів загальної юрисдикції.
Особливе занепокоєння в цьому контексті викликає не практика ВАКС щодо корупційних злочинів, де значна частина кримінальних проваджень стосується осіб з високим рівнем матеріального забезпечення, а поступове вкорінення аналогічної практики в судах загальної юрисдикції та застосування непропорційних багатомільйонних застав до звичайних громадян, що призводить до ігнорування положення про те, що застава не може бути завідомо непомірною для підозрюваного.
Статистичні дані щодо ухвал слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва та Шевченківського районного суду міста Києва про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у період з 01.01.2023 по 31.12.2024.
Наочним прикладом зазначеної тенденції є резонансні кримінальні провадження, які стосуються військовослужбовців, зокрема колишнього полковника 155-ї окремої механізованої бригади "Анна Київська" Дмитра Рюмшина, якому 22 січня Печерський районний суд Києва обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 90 000 000 гривень (підозрюється в умисному неповідомленні про факти СЗЧ до ДБР та умисному занесенні до списків особового складу на навчання у Франції осіб, які притягалися до адмінвідповідальності); екскомандувача оперативно-тактичного управління "Харків" Юрія Галушкіна, якому 21 січня Печерський районний суд Києва обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 5 000 000 гривень (підозрюється у службовій недбалості під час прориву російських військ на півночі Харківщини у травні 2024 року).
Варто зазначити, що хоча вказаним особам інкримінується вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, однак інкриміновані правопорушення стосуються кадрових офіцерів Збройних Сил України, і встановлені розміри застав є об'єктивно надмірними для них, враховуючи майновий стан підозрюваних.
Про непомірність таких застав свідчить той факт, що вказані особи досі перебувають під вартою через відсутність можливості внести відповідні суми. Це підтверджується, зокрема, таким.
Київський апеляційний суд неодноразово зменшував Дмитру Рюмшину розмір застави: з 90 млн грн до 50 млн грн, з 50 млн грн до 43 млн грн, з 43 млн грн до 35 млн грн та з 35 млн грн до 30 млн грн. Однак, незважаючи на зменшення розміру застави на 60 млн грн, Дмитро Рюмшин продовжує перебувати під вартою через об'єктивну неможливість внесення навіть зменшеної суми. Таким чином, визначення такого розміру застави перетворює альтернативу на безальтернативність.
|
Дмитро Зеленюк |
Дослідження практики київських судів показує, що вони почали переймати практику ВАКС не лише у визначенні великих розмірів застав, а й у прив'язці їх розміру до суми нібито завданої кримінальним правопорушенням шкоди. Слід нагадати, що застава є запобіжним заходом, спрямованим на забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, а не формою покарання. Коли суддя визначає розмір застави у кілька мільйонів лише на підставі клопотання прокурора, який обґрунтовує це необхідністю відшкодування нібито завданих збитків, це фактично нівелює сам інститут запобіжного заходу, оскільки вже на початковому етапі кримінального провадження прокурор намагається прив'язати особу до розміру нібито завданої шкоди.
Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу на ще одну поточну проблему вказаної теми.
Визначаючи розмір застави, законодавець вказав на необхідність визначення її в розмірі, який підозрюваний або обвинувачений має можливість внести, але водночас вона має бути стримуючим фактором, щоб ризик втрати значної суми коштів переважав над бажанням порушувати встановлені процесуальні обов'язки. Зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною у рішенні у справі «Гафа проти Мальти», де суд, зокрема, зазначив: «…розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтованою у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення…»
Водночас стала практика ЄСПЛ (справа «Клоот проти Бельгії») також вказує на те, що з перебігом часу ризики для обґрунтування запобіжного заходу об'єктивно зменшуються, у разі якщо не виникає жодних нових обставин.
Разом з тим проблема чинного законодавства полягає в тому, що, на відміну від тримання під вартою та домашнього арешту, строк дії застави не продовжується, продовжуються лише обов'язки, визначені ст. 194 КПК України. Сама застава, в силу своєї правової природи, не «продовжується», відтак і розмір запобіжного заходу у вигляді застави після її внесення не зменшується, незважаючи на те , що ризики, які існували на момент її застосування, з часом зникають, зважаючи на те, що досудове розслідування та судовий розгляд можуть затягуватися на тривалий період, що є поширеною проблемою у вітчизняній практиці. Таким чином, з часом рівень ризиків може знижуватися, відповідно, мала б зменшуватися і суворість запобіжного заходу. Однак, встановлюючи заставу на захмарному рівні, слідчі судді фактично користуються тим, що при продовженні обов'язків розмір застави не переглядається, що створює додатковий тиск, а мета запобіжного заходу з часом втрачає свою обґрунтованість.
|
Кароліна Андросович |
Отже, на думку авторів, однією з нагальних потреб чинного кримінального процесуального законодавства є відсутність обов'язкового судового контролю щодо необхідності перевірки підстав для продовження застосування розміру застав, що перевищує встановлені КПК України межі, з урахуванням зменшенням ризиків після певного часу.
Поширеність практики призначення захмарних сум застави набуває характеру системного явища в кримінальному процесі. З огляду на маштаби проблеми, її повторюваність у справах різних категорій та судових юрисдикцій, виникає об'єктивна потреба у нормативному вдосконаленні чинного законодавства. Зокрема, йдеться про необхідність внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України з метою встановлення додаткових гарантій дотримання принципів справедливості, розумності та співмірності при застосуванні запобіжних заходів.
В умовах відсутності чітких, законодавчо закріплених критеріїв, які б визначали підстави для встановлення застави у розмірах, що перевищують передбачені ч. 5 ст. 182 КПК України, суди нерідко на власний розсуд призначають такі суми, не враховуючи індивідуальні обставини справи, зокрема майновий стан підозрюваного. Як наслідок, альтернатива триманню під вартою, передбачена законом, перетворюється або на формальність, через неможливість внесення такої застави, або змушує підозрюваного/обвинуваченого, а частіше навіть родину такої особи вдаватися до надмірного фінансового навантаження або навіть заборгованості з метою внесення застави. У багатьох випадках особи фактично змушені залишатися під вартою протягом тривалого часу лише через неможливість внести встановлену судом заставу, яка є економічно недосяжною.
З огляду на зазначене, пропонується внести зміни до КПК України, якими:
1. Закріпити вичерпний перелік підстав (критеріїв), виключно за наявності яких суд має право відступати від меж застави, встановлених ст. 182 КПК України. Такий підхід унеможливить довільне тлумачення норм і мінімізує ризики зловживань з боку слідчих суддів.
2. Передбачити обов'язкову вимогу для суддів щодо повного та аргументованого обґрунтування рішення про визначення застави у винятковому розмірі, враховуючи наведені вище критерії.
Запровадження таких змін сприятиме підвищенню рівня обґрунтованості судових рішень, забезпечить дотримання принципу індивідуалізації при застосуванні запобіжних заходів, унеможливить перетворення запобіжного заходу на покарання та сприятиме формуванню єдиної передбачуваної судової практики.
Дмитро Зеленюк,
адвокат АО "Barristers"
Кароліна Андросович,
помічник адвоката АО "Barristers"
LIGA360 - ваш надійний помічник у підготовці до судових процесів. Аналізуйте позовні вимоги і отримуйте прогнози на основі аналізу подібних судових рішень, щоб підвищити шанси на успіх у суді. Спробуйте LIGA360 в роботі вже сьогодні та особисто переконайтеся в її можливостях.
