Одним з актуальних проблемних питань сьогодення у сфері кримінального процесу є оскарження «іншою особою» вироку на підставі угоди зі слідством. Проблематика полягає в тому, що доволі часто затверджені судом угоди про визнання винуватості використовуються слідством для того, аби потім покласти відповідний вирок в основу обвинувачення іншої особи у скоєнні злочину, особливо коли йдеться про корупційні злочини, де укладання такої угоди обумовлено сприянням у викритті організаторів корупційних схем.
При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України) не містить чіткого визначення і переліку «інших» осіб, надаючи право оскарження прокурору та стороні захисту обвинуваченого, але не особам, права якого можуть порушуватися таким вироком, що й створює ряд проблемних питань. У цій статті спробуємо проаналізувати ситуацію.
«Інші особи» в розумінні законодавства
Перше основне питання, яке вирішує апеляційний суд: чи подана апеляційна скарга на вирок першої інстанції особою, яка має право її подавати. Апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Згідно з нормами статті 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених цим Кодексом, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Отже, інші особи, на права, обов'язки та інтереси яких впливає такий вирок, у цьому переліку відсутні.
Проте право інших осіб, окрім прокурора та сторони захисту обвинуваченого, на оскарження вироку, який суперечить їхнім інтересам, випливає з аналізу інших норм чинного Кримінального процесуального кодексу України та судової практики.
Зокрема, відповідно до положень пункту 10 частини 1 статті 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, якщо оскаржене судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів.
Статтею 24 КПК України гарантується кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Згідно із приписами частини 6 статті 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу: зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
У постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347кс15 суд зауважив, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу. Суд зазначає, що окрім норм статті 7, частини шостої статті 9, частини першої та другої статті 24, частини четвертої статті 394 КПК, які призначені гарантувати доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенства права гарантує і Конституція України (частина друга статті 55, пункт 8 частини третьої статті 129).
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя і зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. Отже, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 199/6365/18 (провадження № 51-1687км19), від 10 червня 2021 року у справі № 640/106/18 (провадження № 51-4181км18), від 10 вересня 2024 року у справі № 991/8444/23 (провадження № 51-910км24), від 7 листопада 2024 р. у справі № 991/8546/23.
|
Станіслав Беляєв |
У постанові від 6 грудня 2021 року у справі № 654/1820/18 Об'єднана Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні питання, чи відноситься особа, яка подала скаргу, до суб'єктів апеляційного оскарження, визначених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК, апеляційному суду необхідно встановити, чи може оскаржене судове рішення вплинути на обсяг прав і свобод або зачіпати інтереси особи, під якими слід розуміти не просто зацікавленість у рішенні суду, а такі істотні інтереси, які на практиці можуть бути (мають бути) захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення. Тобто належить визначитися, чи спроможна ця особа з урахуванням норм процесуального закону захистити свої права, свободи та інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо іншої особи.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 (провадження № 51-5394кмо19), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що в тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на цю конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з упевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Європейський суд
Крім того, й практика Європейського суду з прав людини теж вказує на те, що кожен має мати право на судовий захист своїх прав в апеляційному порядку.
Зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право кожному на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Воловік проти України» зазначає, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, то держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду.
У рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Результати аналізу судової практики та ініціювання законопроєкту
Отже, з аналізу вищевикладеної судової практики ми бачимо тенденцію до визнання права осіб, які прямо зазначені у вироці про затвердження угоди, на апеляційне оскарження такого вироку. І це є цілком позитивна тенденція.
Але як бути тим особам, які «прямо не названі» у вироці, але вирок опосередковано вказує на них і угода зі слідством передбачає обов'язок засудженого (на підставі оскаржуваного вироку) надати «викривальні» покази проти такої «іншої» особи? Очевидно ж, що після затвердження такої угоди судом правоохоронні органи можуть мати суттєвий важіль впливу на засудженого, особливо в разі звільнення його від відбування покарання з іспитовим строком, особливо у корупційних справах. Це питання є одним із ключових проблемних питань, яке підлягає якнайшвидшому вирішенню.
Ще одним, актуальним питанням є наявність або відсутність доказового значення вироку щодо однієї особи по відношенню до іншої особи (використання вироку про затвердження угоди зі слідством як доказу вини іншої особи).
Відповідаючи на це питання, варто звернути увагу на правову позицію, сформовану Верховним Судом у постанові від 30 липня 2024 року у справі № 552/6085/23, відповідно до якої вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального (визначального) значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб. Така позиція підтверджується усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеною у судових рішеннях, зокрема, у справах № 991/2288/21, № 554/8321/23, № 991/6004/21, № 686/26679/19.
В цьому аспекті звернемо увагу на зареєстрований у Парламенті законопроєкт від 13.11.2024 р. за номером 12204 «Про внесення змін до статті 90 Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення джерел доказів у кримінальному провадженні», який передбачає законодавче закріплення вищевикладених положень судової практики. Так, пропонується внести відповідне уточнення до ст. 90 Кримінального процесуального кодексу з метою зменшення кількості спорів, спричинених неоднозначним тлумаченням норм щодо процесуальних джерел доказів. Зокрема, статтю 90 пропонується доповнити частиною 2, в якій вказати, що «вирок, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб».
Ухвалення цього законопроєкту зможе унормувати ситуацію, внести правову визначеність та усунути можливість покладення вироку про затвердження угоди в основу обвинувачення іншої особи у скоєнні злочину.
Станіслав Беляєв,
адвокат,
адвокатське об'єднання «Юнімайндс»
Мінімізуйте юридичні ризики з LIGA360. За допомогою наших інструментів прогнозуйте результати судових справ, перевіряйте контрагентів на наявність санкційних, міжнародних, родинних і бізнес-зв'язків, а також отримайте доступ до найповнішої бази рішень ЄСПЛ та аналітичних матеріалів від наших експертів. Оцініть усі можливості роботи з LIGA360, замовивши індивідуальну презентацію.
