І знову я продовжую моніторити та вивчати показові рішення Верховного Суду. Цього разу зверну вашу увагу на розглянуті Верховним Судом цивільні справи у галузі сімейного права. Про одні з найцікавіших розповім у сьогоднішній статті.
Огляд почнемо зі справи, в якій суди вирішували спосіб участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
У цій категорії мою увагу привернула справа № 569/14585/21 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
Цікавий нюанс у цій справі: після проголошення воєнного стану в Україні мати з дітьми змінили своє місце проживання і на момент вирішення спору проживали за кордоном - у Республіці Італія.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції визначив такий спосіб участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні:
- щовівторка та щочетверга з 18.30 год. до 20.00 год.;
- у І і ІІІ суботу та II і IV неділю місяця з 10.00 год. до 15.00 год.;
- у дні народження дітей, щорічно протягом 1,5 год. за місцем проживання дитини іменинника або на нейтральній території (за домовленістю між батьками щодо узгодження часу та місця);
- у день народження батька дітей, щорічно 20 грудня, з 13.00 год. до 17.00 год. за місцем проживання дітей або на нейтральній території (за домовленістю між батьками щодо часу та місця).
Порядок виконання вищевизначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей відстрочено на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном зобов'язано матір дітей організувати щоденне спілкування дітей з батьком у режимі відеозв'язку через мобільні телефони у період часу з 19.00 год. протягом 30 хвилин.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині обов'язку відповідачки організовувати у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном щоденне спілкування дітей з батьком у режимі відеозв'язку через мобільні телефони у період часу з 19.00 год. протягом 30 хвилин і зобов'язав відповідачку, у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном, організовувати спілкування дітей з батьком у режимі відеозв'язку через мобільні телефони щовівторка та щочетверга з 19.00 год., протягом 30 хвилин.
Суд касаційної інстанції рішення першої інстанції (у не зміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанову апеляційного суду залишив без змін та звертав увагу на те, що з урахуванням вікових змін дітей, їхнього розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі спосіб участі у вихованні дітей, що буде відповідати інтересам дітей.
При цьому суд касаційної інстанції вказав про те, що суди правильно врахували те, що діти наразі перебувають за кордоном, відстрочивши порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, натомість зобов'язавши відповідачку на цей період організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозвязку через мобільні телефони, що буде сприяти підтриманню зв'язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
У цій справі Верховний Суд вважав правильним висновки судів про визначення спілкування батька із малолітніми дітьми саме у такий спосіб.
Адвокати з сімейних справ вивчають актуальні ситуації щодо розлучення, поділу майна, ухилення від сплати аліментів з ІПС ЛІГА:ЗАКОН. Також система містить повну базу українського законодавства з експертними коментарями. Придбайте ІПС ЛІГА:ЗАКОН за посиланням.
Ну звісно, не можемо оминути питання щодо стягнення аліментів.
У цій категорії на увагу заслуговує справа № 761/27222/20 про стягнення додаткових витрат на дитину.
Цікавий нюанс в цій справі: посилаючись на те, що відповідач не бере участі у додаткових витратах на дитину, позивач просила стягнути з батька на її користь 1/2 від понесених нею додаткових витрат на дитину у розмірі 141 464,46 грн.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 47 146,95 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем особливих обставин, що зумовили понесені нею додаткові витрати на дитину, а саме схильність дитини до поглибленого вивчення точних наук та гірськолижного виду спорту, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1/2 понесених позивачкою додаткових витрат на навчання дитини в таборі «Джемм», на відвідування дитиною підготовчих курсів Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського», на придбання посібників, витрат, пов'язаних з підготовкою дитини до зовнішнього незалежного оцінювання, та витрат на репетитора з фізики та математики; витрат, пов'язаних із заняттям гірськолижним спортом в Буковелі. Також суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача 1/2 понесених нею додаткових витрат на дитину, які пов'язані з оплатою медичного страхування дитини та її лікуванням, необхідність здійснення яких під час розгляду справи визнав відповідач. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інших понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі витрати не були зумовлені особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою чи каліцтвом тощо), що відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є підставою для їх стягнення з відповідача.
Постановою суду апеляційної інстанції рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши касаційну скаргу по цій справі, Верховний Суд постанову апеляційної інстанції залишив без змін, зазначивши, що: «Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягає доведенню в судовому засіданні.
Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що витрати на заняття лижним спортом в Буковелі, які позивач визначив як витрати, пов'язані із розвитком фізичних здібностей дитини, а саме: придбання термошкарпеток, термобілизни та захисного шолому, придбання туру для відвідування гірськолижного курорту, консультаційні послуги з придбання туру, послуги страхування лижників, придбання залізничних квитків, ремонт застібки та зміна розміру спортивного спорядження, придбання продуктів харчування, купівля перепустки на підйомник, придбання приватних занять, оренда лиж, витрати на проїзд у таксі, витрати на проживання у готелі, - не зумовлені особливими обставинами, пов'язаними з розвитком певних здібностей дитини. Поїздка до Буковеля у січні 2020 року, витрати на яку просила стягнути позивач, була одноразовою поїздкою, позивач не довела систематичність відвідування дитиною занять з гірськолижного спорту, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі витрати не можуть вважатися понесеними за особливих обставин.
Також суд зазначав, що медичне страхування є добровільним, тому не може бути віднесено до витрат, викликаних особливими обставинами, щодо інших витрат, понесених позивачем у зв'язку з профілактичними оглядами дитини у приватних медичних закладах, вказував, що такі витрати були самостійним рішенням позивача, яка не була позбавлена можливості проведення обстеження, діагностики та лікування дитини у державних чи комунальних закладах охорони здоров'я, а тому наполягав, що такі витрати не підлягають стягненню у зв'язку з недоведеністю їх понесення за особливих обставин. Ураховуючи, що заявлені позивачем витрати на медичне страхування та проведені профілактичні огляди дитини не були пов'язані з каліцтвом чи тяжкою хворобою дитини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача.
Верховний Суд у цій справі зробив висновок про те, що підготовка до ЗНО, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників не можуть вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Витрати на медичне страхування та проведені профілактичні огляди дитини, не пов'язані з каліцтвом чи тяжкою хворобою дитини, також не є додатковими витратами в розумінні статті 185 СК України».
Ще однією цікавою є справа № 760/31518/21, де суди вирішували спір між батьками про визначення місця проживання дитини.
Цікавий нюанс: на момент звернення із позовом позивачка проживала з дитиною на території України. Висновок органу опіки та піклування, яким встановлено житлово-побутові умови, наданий до початку збройної агресії рф. Внаслідок загрози життю та здоров'ю дитини через масові ракетні обстріли мати разом із сином виїхали до Франції, де отримали тимчасовий захист.
Рішенням першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, позов матері задоволено. Визначено місце проживання дитини з матір'ю.
Розглянувши касаційну скаргу по цій справі, Верховний Суд рішення першої інстанції та постанову апеляційного суду залишив без змін, зазначивши про таке.
З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.
Внаслідок загрози життю та здоров'ю дитини через масові ракетні обстріли позивачка разом із сином виїхали до Франції, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з матір'ю у Франції у стійкому та безпечному середовищі.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Верховний Суд зазначив, що сам факт звернення позивача з позовом у цій справі свідчить, що обставини та умови проживання дитини з матір'ю могли змінитися, а тому суди першої та апеляційної інстанцій повинні повно та всебічно дослідити питання визначення місця проживання дитини, врахувавши, у першу чергу, її інтереси.
Верховний Суд зробив висновок про те, що: «Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».
Також варто звернути увагу на справу № 210/529/19, де суди досліджували механізм реалізації виконання рішення щодо можливості контакту батька з дитиною, яка знаходиться за кордоном і що не врахував державний виконавець.
Що цікавого в цій справі: рішенням суду першої інстанції визначено спосіб участі батька у вихованні дочки шляхом встановлення зустрічей. У зв'язку з військовою агресією рф проти України мати та дитина виїхали за кордон. Державний виконавець виніс постанову про встановлення часу і місця побачень з дитиною, яку мотивував таким чином: «У зв'язку з військовою агресією рф проти України боржник для забезпечення безпеки та здоров'я дитини виїхала з дитиною за кордон. Вони перебувають в Німеччині. У зв'язку з чим живе спілкування батька з дитиною стало неможливим».
Державний виконавець постановив: «Забезпечити боржнику на час перебування її з дитиною за кордоном, спілкування дочки та батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв'язку. Час відеоспілкування батька з дочкою сторони визначають за домовленістю між ними. Боржнику необхідно звітувати та надсилати державному виконавцю докази спілкування стягувача з дитиною у будь-який зручний спосіб. В разі зміни перебування боржника з дитиною або повернення їх на територію України, невідкладно повідомити державного виконавця».
Батько звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційної інстанції, у задоволенні скарги батька відмовлено.
Розглянувши касаційну скаргу по цій справі, Верховний Суд ухвалу першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував та дійшов висновку про те, що у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини.
Виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов'язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.
Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, відмовляючи у задоволенні скарги батька, фактично погодилися із здійсненим виконавцем переглядом рішення суду, яке було постановлене по суті вимог, набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, та зробили помилковий висновок про обґрунтовану зміну виконавцем способу участі батька у вихованні дитини. У межах виконавчого провадження виконавець, так само як і суди під час розгляду скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця, не вправі здійснювати перегляд рішення суду, що виконується, це виходить за межі виконання виконавцем рішення суду та розгляду справи судом на такій її завершальній стадії.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Таких дій державний виконавець не вчинив.
Усі потрібні документи для юриста - в рішенні LIGA360. Обирайте з понад 1,8 мільйона НПА, судової практики, аналітики, робочих кейсів та інших матеріалів. Замовте тестовий доступ за посиланням.
Мою увагу привернула цивільна справа № 359/2356/21, де суди досліджували питання щодо юрисдикції суду України у випадку зміни місця постійного проживання з України на іншу країну.
Що цікавого в цій справі: ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання представника позивачки про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції констатував припинення юрисдикції суду України на вирішення даного спору про визначення місця проживання дитини у даній цивільній справі згідно з положеннями статей 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
При цьому суд керувався тим, що хоча первісний і зустрічний позови про визначення місця проживання дитини надійшли до суду, коли дитина проживала в Україні, однак під час розгляду справи внаслідок військової агресії рф проти України позивачка разом із сином виїхали з України та змінили місце постійного проживання на країну Ірландія.
Апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказавши на таке: "Постійним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження була Україна, відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення даного спору про визначення місця проживання дитини".
Посилання суду першої інстанції в ухвалі на те, що згідно зі статтями 5 та 6 Гаазької конвенції 1996 року у зв'язку із зміною постійного місця проживання дитини з України на Ірландію припинено юрисдикцію суду України на вирішення даного спору, необгрунтовані, оскільки у ст. 6 цієї Конвенції йдеться про зміну місця проживання дитини, яке вже відбулося на момент подання позову, а не в ході його розгляду, як помилково вважав суд.
Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із приписами статей 8 та 9 Гаазької конвенції 1996 року.
Так, відповідно до положень ст. 8 цієї Конвенції, як виняток, якщо орган Договірної Держави, який має юрисдикцію відповідно до статей 5 або 6, вважає, що орган іншої Договірної Держави здатний краще в конкретному випадку визначити найвищі інтереси дитини, він може або
- звернутися до іншого органу, безпосередньо або за допомогою центрального органу своєї Держави, з проханням здійснити свою юрисдикцію вживати такі заходи захисту, які вважає за необхідні, або
- зупинити розгляд справи та запропонувати сторонам податитаке прохання до органу тієї іншої Держави.
За таких обставин закриття провадження у справі очевидно та поза всяким розумним сумнівом порушує вимоги закону щодо юрисдикції суду України щодо вирішення даного спору та порушує права батька дитини, передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на доступ до правосуддя.
Суд наведених обставин не врахував і необгрунтовано закрив провадження у справі.
Верховний Суд у цій справі відмовив у відкритті касаційного провадження та зазначив про те, що оскільки постійним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження була Україна, відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення даного спору про визначення місця проживання дитини.
Досить цікавою є справа № 175/1713/20 про усиновлення та про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів.
Цікаві нюанси у цій справі: позивачі всиновили малолітню дитину, згодом у дитини стали проявлятися вади характеру, спостерігалася неадекватна поведінка, тому позивачі просили суд скасувати усиновлення. Орган опіки та піклування у цій справі подав зустрічний позов про позбавлення усиновлювачів батьківських прав і стягнення з них аліментів через неналежне виконання ними батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову та частково задовольнив зустрічний, оскільки перед усиновленням батьки усвідомлювали як стан здоров'я дитини, так і особливості її поведінки, спричиненої тяжким дитинством.
Постановою апеляційного суду скасовано рішення першої інстанції та задоволено первісний позов, зазначено про те, що незалежно від волі усиновлювачів, вони не можуть спільно проживати з дитиною та виконувати батьківські обов'язки. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 СК України суд може скасувати усиновлення, зокрема якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин 1, 4 ст. 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей усиновлення може бути скасовано лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.
Суд установив, що ще до усиновлення хлопчик був тимчасово влаштований у родину позивачів для можливості більше його пізнати, подружжю надавав практичні рекомендації психолог, він звертав увагу на те, що дитина має певні поведінкові особливості. Після усиновлення дитина проживала в сім'ї позивачів два з половиною роки.
Після погіршення стосунків з дитиною усиновлювачі не зверталися до фахівців, щоб установити причини неналежної поведінки хлопчика, й ухилилися від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану. Натомість вони повернули хлопчика до органу опіки та піклування й після цього не відвідували його, не цікавилися його здоров'ям і розвитком, хоча продовжували бути його батьками й мали відповідні як права, так і обов'язки щодо дитини.
Верховний Суд також зазначив, що особливої уваги потребує вирішення питання позбавлення батьківських прав усиновлювачів, оскільки вони стали батьками внаслідок особистого волевиявлення на батьківство.
Лариса Величко,
юрист Адвокатського об'єднання GRACERS
Не втрачайте важливу інформацію в кризових ситуаціях! Будьте в курсі розкладу судових засідань та завантаженості суддів. Відстежуйте судові справи по контрагентах, аналізуйте правові позиції та судові рішення. Формуйте власну сильну позицію з системою аналізу судових рішень VERDICTUM. Отримайте тестовий доступ за посиланням.
Читайте також:
