Огляд сімейних спорів під час воєнного стану

Судова практика в нашій країні є вирішальною силою для абсолютної більшості конфліктів. Вагомим показником для підготовки до вирішення значної кількості спорів є постанови Верховного Суду.

Станом на сьогодні, суди в Україні продовжують активно здійснювати правосуддя, аби громадяни змогли реалізувати в період воєнного стану гарантоване Конституцією України право на судовий захист.

Тож, пропоную перейти до судових реалій сьогодення. Поки що більшість цих рішень врегульовують спори, що виникли до широкомасштабної війни, однак висновки ВС були постановлені в умовах воєнного стану. І серед них є низка рішень, які можуть бути корисними і цікавими.

Отже, післявоєнним виконанням рішень судів присвячується.

1. Справи щодо стягнення аліментів:

Постанова Верховного Суду від 29.04.2022 у справі № 761/27222/20 (провадження № 61- 8815св21)

Правовий висновок ВС: «Підготовка до ЗНО, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників не можуть вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Витрати на медичне страхування та проведені профілактичні огляди дитини, не пов'язані з каліцтвом чи тяжкою хворобою дитини, також не є додатковими витратами в розумінні статті 185 СК України».

В цьому рішенні ВС затвердив список обставин в розумінні статті 185 СК України, які можуть вважатися розвитком особливих здібностей та на які стягуються додаткові витрати на дитину.

Позиція Верховного Суду:

Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред'явила такий позов.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що витрати на заняття лижним спортом в Буковелі, які позивач визначив як витрати, пов'язані із розвитком фізичних здібностей дитини, а саме: придбання термошкарпеток, термобілизни та захисного шолому, придбання туру для відвідування гірськолижного курорту, консультаційні послуги з придбання туру, послуги страхування лижників, придбання залізничних квитків, ремонт застібки та зміна розміру спортивного спорядження, придбання продуктів харчування, купівля перепустки на підйомник, придбання приватних занять, оренда лиж, витрати на проїзд у таксі, витрати на проживання у готелі, - не зумовлені особливими обставинами, пов'язаними з розвитком певних здібностей дитини. Поїздка до Буковелю у січні 2020 року, витрати на яку просила стягнути позивач, була одноразовою поїздкою, позивач не довела систематичність відвідування дитиною занять з гірськолижного спорту, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі витрати не можуть вважатися понесеними за особливих обставин.

Також суд ВС зазначав, що медичне страхування є добровільним, тому не може бути віднесено до витрат, викликаних особливими обставинами, щодо інших витрат, понесених позивачем у зв'язку з профілактичними оглядами дитини у приватних медичних закладах, вказував, що такі витрати були самостійним рішенням позивача, яка не була позбавлена можливості проведення обстеження, діагностики та лікування дитини у державних чи комунальних закладах охорони здоров'я, а тому наполягав, що такі витрати не підлягають стягненню у зв'язку з недоведеністю їх понесення за особливих обставин. Ураховуючи, що заявлені позивачем витрати на медичне страхування та проведені профілактичні огляди дитини не були пов'язані з каліцтвом чи тяжкою хворобою дитини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача.

Постанова Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 2-617/11 (провадження № 61-1397св22), коли боржник працевлаштований у місті Познань (Республіка Польща).

Правовий висновок ВС: «Визначаючи розмір заборгованості зі сплати аліментів, державний виконавець повинен діяти відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, яка має вищу юридичну силу над актом органу виконавчої влади - постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб».

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», у редакції, чинній на момент проведення розрахунку, з осіб, які працюють за контрактом в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти утримуються зі 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на моменту від`їзду, або з п`ятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що пункт 10 вищевказаної постанови не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість СК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм СК України.

Позиція Верховного Суду:

Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

У пункті 4 розділу 16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що розрахунок заборгованості обчислюється на підставі відомостей, отриманих із: заяв та (або) розписок стягувача, інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Таким чином, визначаючи розмір заборгованості зі сплати аліментів, державний виконавець повинен діяти у відповідності до вимог частини другої статті 195 СК України, яка має вищу юридичну силу над актом органу виконавчої влади.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 0603/2-751/11 (провадження № 61-1552св21), від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-617/11 (провадження № 61-8293св21) та від 18 січня 2022 року у справі № 523/16627/20 (провадження № 61-16091св21).

Встановивши факт роботи боржника за кордоном та розмір його доходів, державний виконавець, нараховуючи заборгованість за аліментами, діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 р. справа № (провадження № 61-10676св22), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості

Правовий висновок ВС: «У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти» .

Позиція Верховного Суду:

Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання.

Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

2. Справи щодо визначення місця проживання дитини

Постанова Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 362/4313/18.

Правовий висновок ВС: «Скасування судових рішень про визначення місця проживання дочки з матір'ю, з якою вона проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних і непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційностабільній атмосфері. Інше рішення не відповідало б інтересам дитини, з урахуванням зміни сімейного стану позивача та відсутністю сталих зв'язків дитини з його новою дружиною».

Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських.

Позиція Верховного Суду:

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів малолітньої саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції, з яким правильно погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні первісного позову про визначення місця проживання дитини із батьком та задоволення зустрічного позову Відповідача про визначення місця проживання дочки із нею.

Скасування судових рішень про визначення місця проживання дочки з матір`ю, з якою вона проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері. Інше рішення не відповідало б інтересам дитини, з урахуванням зміни сімейного стану позивача та відсутністю сталих зв`язків дитини з його новою дружиною.

Батько не надав суду належних та достатніх доказів аморальної поведінки матері, на чому він наполягав, достатніх для визначення проживання дитини саме з ним, тому особисте життя матері дитини, якщо це не становить небезпеку для благополуччя дитини, не може бути підставою для переривання чи обмеження важливого зв'язку мати-дитина.

Постанова Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 359/6726/20, виклик в судове засідання малолітнього для з'ясування думки останнього щодо визначення місця проживання з одним з батьків при наявності двох висновків органів опіки та піклування, які протирічать один одному.

Правовий висновок ВС: «Враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди в спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв'язків матері та дитини). Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності».

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Позиція Верховного Суду:

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд враховує, що у цій справі наявні два висновки двох органів опіки та піклування, які висловлювали свою позицію щодо дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи.

Крім того, колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Отже, підіб'ємо стислі підсумки щодо огляду сімейної практики під час дії воєнного стану.

По-перше: Суди продовжують функціонувати та здійснювати правосуддя навіть під час воєнного стану.

По-другє: Якихось суттєвих відступлень від правових позицій, викладених в постановах ВС/ВСУ, в контексті сімейної практики ВС не зробив. Однак, є цікаві правові висновки, якими суд узагальнив норми статей Сімейного кодексу.

По-третє: ВС, як і раніше, підтримав та затвердив позицію про необхідність врахування думки дитини при встановленні її місця проживання.

По-четверте: ВС зауважив, що пункт 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість СК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм СК України.

Катерина Аніщенко,

адвокат юридичної компанії «Riyako&Partners»

Читайте також: 25 цікавих матеріалів для сімейного адвоката