Досить поширеним є питання щодо вирішення спорів, які виникають з органами державної влади. В свою чергу, це питання є неабияк складним та актуальним, оскільки необхідно дотримуватись певного механізму та враховувати спеціальні нормативно-правові акти задля захисту свого порушеного права.
Для прикладу, розглянемо спори з податковими органами та сформовані позиції Верховного Суду за результатами розгляду таких спорів.
Строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи № 640/20468/18 в постанові від 11 жовтня 2019 року висловлював позицію про те, що застосування скорочених строків звернення до суду при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах у порівнянні з такими строками в інших публічних правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи платника податків та в діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується зі встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв`язку з достатністю часу на підготовку та оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів у межах процедури адміністративного оскарження, тоді як скорочені строки забезпечують досягнення цієї мети та завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення до суду у разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов`язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Строки звернення платника податків до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень.
Тривалий час у судовій практиці було сформульовано висновок, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено (позиції Верховного Суду по справах № 640/46/19, № 813/4921/17, № 2540/2576/18).
В той же час, в постанові від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19 Верховний Суд відступив від вказаного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, та сформулював нову правову позицію та зазначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Таким чином, з дня прийняття Верховним Судом рішення від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19 змінився підхід до визначення строків звернення платника податків до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, та визначено, що у разі використання досудових заходів врегулювання спору, такий строк становить один місяць.
Також, Верховний Суд в постанові від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19 дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
|
Людмила Куса |
Оскарження наказу не є належним та ефективним способом захисту права платника податків.
Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №816/228/17 в постанові від 08.09.2021 року вказала, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
За відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги у справі №804/3368/16, у постанові від 23.09.2020 року вказав, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).
Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу складати доповнення до раніше складеного акта перевірки та приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення. Такі дії контролюючого органу суперечать визначеним Податковим кодексом України процедурним механізмам щодо порядку проведення документальних перевірок та прийняття податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Сплата грошового зобов`язання, зменшеного за результатами судового оскарження.
За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 813/3211/16: «у разі якщо податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про визначення грошового зобов`язання оскаржено в судовому порядку, то таке зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а у разі якщо за результатами судового оскарження грошове зобов`язання, визначене платнику податків оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, зменшується, то до платника податків направляється окреме, податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким органом рішення за результатами адміністративного або судового оскарження. Вказаний висновок кореспондує правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №360/4447/18.
У цьому контексті Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити про те, що прийняття податковим органом похідних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку зі зміною/скасуванням за наслідками оскарження основного податкового повідомлення - рішення, має формальний характер та здійснюється з метою доведення до відома платника податків нових термінів сплати первинно визначеного податкового зобов`язання».
Тобто, виходячи із системного тлумачення правової позиції Верховного Суду, строк сплати грошового зобов`язання, зменшеного за результатами судового оскарження, обраховується саме з дня отримання нового податкового повідомлення - рішення на відповідну суму.
Самостійна відповідальність за ведення податкового обліку. Презумпція добросовісності платника податків.
Основний Закон України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Так, «Презумпція добросовісності платника податків» означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
У пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Супорт Центре проти Болгарії. При цьому у п.23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Супорт Центре) це не мало б.
Тобто, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків та наголошує, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
Підсумок.
Наостанок варто зазначити, що важливо своєчасно захищати свої порушені права та використовувати всі легітимні способи такого захисту.
Людмила Куса,
адвокат ЮФ GRACERS
Найзручніша робота із судовими рішеннями - у системі VerdictumPRO. 94 млн судових справ, 20 фільтрів для точного пошуку справ за інстанцією, прізвищем судді, із позицією Верховного Суду. Подробиці за посиланням.
Договірна робота без ризиків і рутини - реальність з Contractum від LIGA360. Система перевірить сторони, структуру та умови договору перед підписанням. А протягом дії договору Contractum моніторитиме важливі аспекти для угоди. Деталі за посиланням.
