Договори, поміщені в забезпечення зобов'язань, не можуть визнаватися недійсними лише з тієї причини, що зобов'язання виникає з угоди, ув'язненої на підставі фіктивних документів. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у своєму визначенні від 01.04.2009.
Він відмінив рішення апеляційного суду і залишив в силі рішення суду першої інстанції в судовій суперечці між банком і майновим поручителем боржника за договором іпотеки. Останній наївно вважав, що якщо є рішення суду у кримінальній справі, що набрало законної сили, встановлює, що один з тих, що підписали кредитний договір (позичальник) діяв при цьому з використанням підроблених документів, то договір іпотеки, такий кредит, що забезпечує, є недійсним.
Проте, незважаючи на явні вади, укладений кредитний договір однієї із сторін був виконаний - банк надав позичальникові кредит. З визначення ВСУ не ясно, чи був визнаний кредитний договір недійсним або ні, але можна стверджувати, що фактично отриманий кредит є ні чим іншим, як виконанням кредитного договору однієї із сторін, що відповідає закону (чи не зовсім), а саме кредитором.
Виносячи ухвалу у справі, Верховний Суд фактично розглянув договір, що забезпечує зобов'язання, а саме договір іпотеки з майновим поручителем, абсолютно відособлено від договору, це зобов'язання того, що встановлює, - кредитного договору. Окремо взятий договір іпотеки не є в цьому випадку договором, при укладенні якого яка-небудь із сторін помилилася відносно обставин, що мають істотне значення, або була навмисно дезинформована ("введена в оману") відносно них, що могло б бути основою для визнання цього договору відповідно до статтями 229 і 230 ГК недійсним.
Банк-кредитор, що уклав договір іпотеки з майновим поручителем і при укладенні його знать що не знав і відати що не відав про недобросовісну поведінку свого контрагента за вже укладеним договором про основне зобов'язання (кредит), ні в якому разі не може розглядатися як що ввів в оману іншу сторону за договором іпотеки. Він сам у своєму невіданні є "потерпілим" від дій контрагента-позичальника.
Виходячи з цього, майновий поручитель, тобто відповідно до Законом "Про іпотеку" обличчя, передавальне своє нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншого особи-боржника, відповідатиме перед банком-іпотекодержателем (він же - кредитор за основним зобов'язанням) в межах вартості предмета іпотеки у будь-якому випадку.
Більше того, ВСУ відмічає правильність виводів суду першої інстанції (а цей суд договір іпотеки визнав дійсним), що встановив факт отримання кредиту і невиконання при цьому зобов'язань кредитного договору. Це дозволяє зробити висновок про те, що ув'язнений навіть на підставі підроблених документів, але фактично виконаний одній із сторін кредитний договір підлягає виконанню і іншій із сторін до кінця, так само як і підлягають виконанню усіма майновими поручителями іншої із сторін узяті ними на себе зобов'язання.
Ув'язнений навіть на підставі підроблених документів, але фактично виконаний одній із сторін кредитний договір підлягає виконанню і іншій із сторін |
Повністю приставши на точку зору ВСУ в цьому питанні, можна лише додати, що вітчизняне законодавство не знає такої основи визнання договору недійсним, як забезпечувальне його значення відносно основного зобов'язання, встановленого іншим, визнаним недійснимдоговором. Та і помилка особи, що укладає угоду, на рахунок істотних обставин цієї угоди необов'язково спричиняє за собою визнання її недійсної. Згідно з нормами ч. 1 ст. 229 ГКпитання про недійсність в подібних випадках віднесене на розсуд судуякому належить враховувати особливості кожного конкретного випадку.
І, нарешті, мотиви здійснення угоди, як правило, не є тими істотними умовами, помилка відносно яких дає підстави до визнання судом договору недійсним (абз. 2 ч. 1 ст. 229 ГК). Виняток становлять лише випадки, про які окремо згадано в законі.
Як видно, Верховний Суд відштовхується в даному рішенні від фактичного стани речей, враховуючи готівку передачі кредиту позичальникові. Тому усім сьогоденням і майбутнім майновим поручителям варто порадити при укладенні договорів іпотеки упевнитися в порядності і платоспроможності тих, за кого вони доручаються, бо ніякі формальні "погрішності" підписаних кредитних або будь-яких інших, встановлюючих зобов'язання, договорів не позбавлять їх від необхідності віддати своє майно в забезпечення фактично отриманого, але не поверненого кредиту.
