Порядок прийняття спадщини дитиною

Правовий інститут успадкування - один із базових правових інститутів, що відомий з давніх-давен. Змінюючись залежно від вимог того чи іншого суспільного устрою, він незмінно зберігав при цьому свої основні принципи, такі як успадкування за законом та заповітом, позбавлення права на спадкування та інші.

У Цивільному кодексі України (ЦК України) питанням спадкування присвячено Книгу шосту.

Розподіл спадщини залежить від багатьох критеріїв. Незважаючи на те, що завжди враховується воля спадкодавця, закон містить ряд запобіжників для забезпечення інтересів найуразливіших категорій його рідних та близьких.

Зупинимося детальніше на тому як саме закон захищає інтереси дітей у питанні отримання спадщини.

Відповідно до законодавства України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18-ти років). Дітей з точки зору віку (а також з точки зору можливостей здійснення своїх прав) поділяють на дві групи:

• малолітні діти (від народження до 14 років)

• неповнолітні діти (14-18 років)

Для цілей спадкування, дитина має такий статус навіть ще до народження, оскільки відповідно до закону, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. При цьому немає ніякої різниці чи народжена дитина в офіційному шлюбі, чи є позашлюбною.

Оскільки діти не мають можливості повною мірою самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, законодавець закріпив за дітьми додаткові гарантії щодо прийняття спадщини.

Такими гарантіями можна вважати:

• особливий порядок прийняття та відмови від спадщини

• контроль за спадкуванням з боку органів опіки та піклування

• право на гарантовану частку спадщини

I. Прийняття спадщини дітьми та відмова від спадщини, відкликання відмови

Як приймається спадщина?

Закон передбачає три способи прийняття спадщини. Перший спосіб полягає у фактичному прийнятті спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Другий спосіб прийняття спадщини стосується спадкоємців, які бажають прийняти спадщину і є дієздатними особами та на час відкриття спадщини не проживали постійно із спадкодавцем. Ці особи мають подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Третій спосіб прийняття спадщини стосується окремих категорій осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту, до кола яких належать також діти (малолітні та неповнолітні).

Малолітні та неповнолітні вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону.

Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв'язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України.

Особливості "автоматичного" прийняття спадщини дитиною

Як зазначено в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" "Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу^". Тобто "автоматичне" прийняття спадщини дітьми поєднується із правом неповнолітньої дитини прийняти спадщину шляхом подання письмової заяви.

Слід врахувати, що "автоматичне" прийняття спадщини дітьми з'явилося лише у чинному ЦК України, а ЦК УРСР 1963 року не містив аналогічної норми та передбачав можливість прийняття спадщини фактичним вступом в управління або володінням спадковим майном, або поданням заяви про його прийняття нотаріусу. Поява такої норми в чинному ЦК у, тим не менше не поширює її дію на спадкові правовідносини, які склалися у період дії ЦК УРСР. У зв'язку із цим судові спори щодо спадкового майна продовжуються досить довгий час. Так, у розглянутій Верховним Судом справі було відхилено вимоги позивачки щодо частини спадкового майна її померлого у 2003 році батька. На час смерті позивачка була малолітньою, однак її мати (а пізніше - піклувальник) не вчинили дій щодо захисту її прав на частку спадкового майна від батька.

Верховний Суд із посиланням на ст.58 Конституції України, ст.5 Цивільного кодексу України зазначив, що "відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР. Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини. Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини."

Таким чином, для прийняття дитиною спадщини, що відкрилась до 01.01.2004 обов'язковим є фактичний вступ у володіння спадковим майном чи подання заяви до держаної нотаріальної контори.

Стосовно спорів про автоматичне прийняття спадщини дітьми, необхідно врахувати, що в силу статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

З огляду на це, слід взяти до уваги, що вимоги щодо спадщини неповнолітніх можуть бути заявлені зі спливом значного часу із дати відкриття спадщини, коли спадкоємці, що вступили у володіння спадковим майном "традиційними" способами, володіють таким майном протягом тривалого часу, здійснили його покращення і т.п. Ризики таких претензій слід оцінювати та враховувати усім спадкоємцям.

Запобіжники проти обтяженої спадщини

Звичайно, законодавець, фіксуючи презумпцію прийняття дітьми спадщини, передбачив певні запобіжники проти прийняття спадщини, надмірно обтяженої боргами спадкодавця.

Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Відмова малолітньої особи від прийняття спадщини реалізується діями батьків (усиновлювачів), опікуна та лише з дозволу органу опіки та піклування.

За загальним правилом, будь-яка відмова від спадщини, а також заява про прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття без зазначення причин.

II. Право на гарантовану частку спадщини

Кому належить таке право?

Малолітні, неповнолітні діти спадкодавця мають право, незалежно від змісту заповіту на обов'язкову частку (половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом).

Верховний Суд, розглядаючи справу № 705/3890/16-ц за позовом про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом частково недійсними та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у постанові від 02.08.2018 дійшов висновку, що "тлумачення статті 1241 ЦК України свідчить, що право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає".

Цивільним законодавством закріплено існування двох видів спадкування - за заповітом і за законом, але спадкування обов'язкової частки відноситься до спадкування за законом, хоча застосовується лише за наявності заповіту. При цьому норми про обов'язкову частку розміщені серед норм про спадкування за заповітом (глава 85 ЦК України). За відсутності заповіту, його скасування заповідачем, визнання судом недійсним, право на обов'язкову частку не виникає.

Право на обов'язкову частку у спадщині виникає за наявності однієї з таких умов:

• спадкоємець не вказаний у заповіті зовсім

• у заповіті міститься положення про усунення спадкоємця від права на спадкування або цьому спадкоємцю залишено частку у спадщині, меншу від належної йому обов'язкової частки

Коло суб'єктів права на обов'язкову частку сформовано законодавцем із числа спадкоємців за законом. Тобто, при втраті статусу спадкоємця за законом особа втрачає також і право на обов'язкову частку у спадщині. Особа, усунена від права на спадкування як негідний спадкоємець, позбавляється і права на обов'язкову частку (ч. 6 ст. 1224 ЦК України).

До обов'язкових спадкоємців належать не лише рідні, а й усиновлені діти спадкодавця. Як зазначив Верховний Суд, розглядаючи справу №542/524/16-ц за позовом про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на спадкове майно, "свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону. Перелік таких осіб, визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини".

Як видно, коло обов'язкових спадкоємців підлягає з'ясуванню у кожному конкретному випадку із урахуванням відповідних специфічних обставин.

Зміна розміру обов'язкової частки

Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині можливе з урахуванням:

• характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем

• наявності інших обставин, що мають істотне значення

При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині слід керуватися висновками Верховного Суду у справі у справі № 292/389/17, відповідно до яких "При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.

Отже, за правилами ЦК України до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємців за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

Тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом."

При визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Слід також мати на увазі, що з урахуванням висновків, на ведених у п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, у тому числі право на обов'язкову частку.

III. Висновки

Норми про право на гарантовану частку спадщини, у поєднанні із нормами щодо автоматичного прийняття спадщини неповнолітніми суттєво підвищують можливості забезпечення їх інтересів. У той же час, вказані норми можуть привносити суттєвий елемент невизначеності у володіння спадковим майном іншими спадкоємцями, що прийняли спадщину та оформили належним чином володіння ним. Непоодинокими є випадки*, коли їх право власності оспорюється особами, які на час відкриття спадщини були неповнолітніми дітьми спадкодавця. Ризики таких претензій слід оцінювати та враховувати усім спадкоємцям.

* Див. наприклад, рішення у справах № 691/1104/19, № 686/2696/18.

Олександр Онуфрієнко,

к. ю. н., партнер практики приватних клієнтів юридичної фірми Asters

Микола Мельничук,

старший юрист практики приватних клієнтів юридичної фірми Asters

Як юристам впоратися зі щоденним потоком інформації та правовими змінами? Все потрібне є в ІТ-платформі LIGA360. Аналіз й контроль змін законодавства, судових рішень, автоматизація договірної роботи. Замовляйте LIGA360:Юрист та отримайте надійного партнера й експертизу ЛІГА:ЗАКОН для пошуку правових позицій.