Передбачливий захист

Незважаючи на різноманітність способів судового захисту прав, передбачених ГК і ХКпозивачі іноді вибирають або вимушені вибирати способи, не передбачені ні законом, ні договором. Ненадійність обрання таких способів захисту прав підтверджує постанова ВСУ від 12.02.2009.

Суть суперечки полягала в наступному. За світовою угодою, ув'язненою між боржником і комітетом кредиторів і затвердженою судом в ході процедури банкрутства, поручитель боржника узяв на себе зобов'язання погасити його борг шляхом передачі цінних паперів кожному з кредиторів. Для цього він зобов'язався укласти договори поручительства з кожним з них. Але коли поручитель звернувся до одного з кредиторів з пропозицією укласти такий договір і прийняти акції в рахунок погашення зобов'язань заборгованості, кредитор від укладення відхилився.

Поручитель звернувся до суду з позовом про примушування відповідача (кредитора) до укладення договору поручительства в редакції поручителя, попросивши зобов'язати відповідача прийняти від нього цінні папери у виконання умов світової угоди. Суди першої, апеляційної і касаційної інстанції позов задовольнили. Але коли справа дійшла до ВСУ, той дійшов висновку, що вимоги про зобов'язання укласти договір поручительства і прийняти акції "не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів передбачених ст. 16 ЦКоскільки позивач фактично намагається вирішити питання, пов' язані з укладенням цивільно- правових договорівобов' язковість укладення яких для сторін чинним законодавством не передбачена". Як наслідок, рішення попередніх інстанцій скасовані, а справа спрямована на новий розгляд.

Дійсно, ні ст. 16 ГК, ні ст. 20 ХК не містять такого способу захисту прав, як зобов'язання укласти договір. Але ч. 2 ст. 16 ГК передбачає, що суд може захистити право або інтерес іншим способомякий встановлений договором або законом. А ст. 84 ХПК містить такий спосіб захисту прав, як спонукання укласти договірпередбачаючи, що в спорі про спонукання укласти договір передбачаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір.

Позивач, мабуть, порахував, що між спонуканням укласти договір і зобов'язанням укласти договір особливої різниці немає. Все одно, якщо наслідувати ст. 84 ХПК, то спонукання укласти договір веде до виникнення зобов'язання по його укладенню. Тим більше що і суди не завжди бачать цю різницю, підтвердженням чому служить постанова Київського апеляційного суду від 13.12.2007 № 30/370 у аналогічній справі з тим же позивачем, в якому суд задовольнив позов, посилаючись якраз на ст. 84 ХПК. Як приклади задоволення позовів про зобов'язання відповідача укласти договір можна також привести постанова ВХСУ від 20.04.2005 № 21/103-04-6341; постанова Київського апеляційного суду від 03.09.2000 № 32/156-6/33.

Але різниця між вимогами про зобов'язання укласти договір і про спонукання зробити це полягає хоч би в тому, що другий спосіб захисту прав передбачений законом, а перший - ні. Крім того, використання такого способу захисту прав як зобов'язання укласти договір в редакції поручителя, на думку деяких експертів, порушує межі здійснення прав і порядок укладення договорів (див. "Експертні думки").

ЛІГА :ЗАКОН пропонує увазі відповіді юристів на питання, пов'язані з розглянутим рішенням ВСУ :

1. Чи дійсно не можна застосувати такий спосіб захисту прав, як зобов'язання укласти договір, якщо обов'язковість такого договору не передбачена законодавством?

2. Якщо такий спосіб захисту застосувати не можна, то як слід було діяти позивачеві-поручителеві?

Судовий юрист Ігор Билецкий :

1. "Суд застосовує способи захисту прав і інтересів, передбачені законом (а не законодавством - це поняття трохи ширше) і договором. Це універсальні способи захисту прав, передбачені ст. 16 ГК і ст. 20 ХК. У цих статтях не вказаний такий спосіб захисту прав, як зобов'язання укласти договір, в інших законах я подібного способу захисту прав теж не зустрічав.

Звернення до суду з позовом про зобов'язання укласти договір свідчить про те, що між сторонами виникла переддоговірною суперечка.

Вирішення переддоговірних господарських суперечок регламентоване ст. 187 ХК (цивільних - ст. 649 ГК). Згідно ст. 187 ХК, "спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом". Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду в суді, у випадку якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі ув'язненого між ними попереднього договору. Тобто застосувати такий спосіб захисту прав, як зобов'язання укласти договір дійсно не можна"!

2. "Позивачеві необхідно знайти інший спосіб захисту і, оскільки справа була спрямована до суду першої інстанції на новий розгляд, поміняти предмет суперечки або подати до суду новий позов. Ключове питання - який спосіб захисту прав необхідно вибрати? Виходячи з ч. 3 ст. 84 ХПК у такий спосіб можна рахувати "Спонукання укласти договір".

Керівний партнер ЮК "Ольга Демченко і партнери" Ростислав Кравец :

1. "Чинним законодавством прямо не передбачений такий спосіб захисту, як зобов'язання укласти договір. Хоча тій же ст. 16 ГК передбачена можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж це встановлено законом.

Проте законодавством передбачені окремі випадки, коли існує зобов'язання укласти договір, наприклад договір страхування предмета іпотеки або речі, переданої в наймання. Але до цих правовідносин, а саме зобов'язання укласти договір поручительства ще і в редакції поручителя з обов'язком зробити певні дії, які не влаштовують кредитора, діючі норми законодавства не застосовні. До того ж це прямо суперечить основам права, а саме ч. 2-5 ст. 13 ГК. Тобто суд на основі ч. 3 ст. 16 ГК повинен був відмовити в задоволенні подібних вимог".

2. "Позивач-поручитель зобов'язаний був погоджувати з кредиторами той спосіб забезпечення вимог, який би їх влаштував. В даному випадку, запропонувавши більше ліквідні цінні папери із зобов'язанням подальшого їх викупу за ціною, не нижче обумовленою і в чітко певні терміни.

Для того, щоб уникнути такого тривалого судового процесу в майбутньому і вирішити питання про виконання світової угоди, необхідно зробити наступне. Стороні, не приголосній із способом виконання зобов'язання, необхідно було згідно ч. 2 ст. 213 ГК заявити вимогу про тлумачення судом змісту відповідного пункту світової угоди у зв'язку з неоднаковим розумінням цього пункту сторонами. На мій погляд, в даному випадку суперечка була б врегульована ще на початковій стадії".

Директор ТОВ "Юридична компанія "Позитив" (Дніпропетровськ), адвокат Сергій Демченко :

1. "Згідно ст. 16 ГК перелік можливих способів захисту прав не є вичерпним. Законодавець вказує на можливість застосування судом іншого способу захисту прав, який встановлений договором або законом. В даному випадку саме світовою угодою, яка також є договором, може бути передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання укласти договір.

Але застосування цього способу захисту є проблематичним з наступної причини. Так, сторони при укладенні мирової угоди погоджували лише обов'язковість укладення договору поручительства. При цьому залишилися не погодженими усі умови такого договору (текст), які могли бути включені в текст світової угоди. Думаю, саме відсутність погодженого сторонами тексту договору поручительства і послужило основою ВСУ для винесення цієї постанови. Порядок укладення будь-якого договору припускає досягнення згоди між сторонами за усіма умовами такого договору перед підписанням. Детальніше порядок укладення регламентований в главі 35 ГКкеруючись якою і необхідно було діяти поручителеві (позивачеві) ".

2. "На мою думку, позивачеві-поручителеві слід було діяти інакше при підписанні світової угоди. Необхідно було передбачити безпосередньо у рамках (на основі, у виконання) світової угоди передачу поручителем в рахунок погашення боргу боржника перед кредитором цінних паперів без яких-небудь зобов'язань укладення для цього в майбутньому додаткових договорів (зокрема, договори поручительства). У такому разі в суді могло йтися виключно про зобов'язання кредитора прийняти відповідні цінні папери. Справа була б безпрограшною для поручителя. Адже ВСУ в постанові, що коментується, нічого не сказав про незаконність задоволення такої вимоги поручителя до кредитора, як зобов'язання "Відповідача прийняти від позивача акції".