Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Цикл статей про найбільш значимі розробки від Директора Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України

«Поганий мир, краще всякого суду». Цей вислів недаремно з'явився у нашому буденному житті, оскільки судовий розгляд у більшості випадків є досить тривалим, емоційно та фінансово виснажливим процесом для кожної людини.

У правовому житті сучасного суспільства традиційні методи розв'язання конфліктів та спорів не завжди дозволяють ефективно їх вирішити та задовольнити інтереси обох сторін. З іншого боку, усталена традиція звернення осіб з будь-якого спору до суду призвела до їх перевантаженості в умовах дефіциту суддівських кадрів.

Так, відповідно до аналітичного огляду даних про стан здійснення правосуддя у 2020 році, проведеного Державною судовою адміністрацією України, за даними судової статистики упродовж 2020 року до місцевих та апеляційних судів надійшло на розгляд майже 3675,9 тис. справ і матеріалів.

Разом з тим на кінець 2020 року чисельність суддів місцевих і апеляційних судів, які мали повноваження щодо розгляду судових справ, становила 4 991 суддів. За інформацією Вищої ради правосуддя наразі українському правосуддю не вистачає майже третини суддів. Станом на 11 червня 2021 року фактична кількість суддів у судах України становить 5327 при визначеній кількості 7304. Повноваження щодо здійснення правосуддя мають 4954 судді. Вакантними залишаються 1977 суддівських посад.

За статистичним аналізом Державна судова адміністрація України визначила, що кількість справ, розглянутих одним суддею протягом 2020 року, становить: місцевого загального суду - 872 (апеляційного загального суду - 551), окружного адміністративного суду - 515 (апеляційного адміністративного суду - 544), господарського місцевого суду - 225 (господарського апеляційного суду - 145).

Отже, можна дійти висновку, що кадровий дефіцит сприяє збільшенню навантаження на суддів, негативно впливає на оперативність та якість розгляду справ, а також на кількість невирішених судових справ.

Найкращою альтернативою покращення доступу до правосуддя та зменшення навантаження на суди є застосування інших способів вирішення спорів, зокрема, процедури медіації.

Медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів врегулювання спорів (конфліктів) у розвинених країнах світу, що допомагає сторонам конфлікту за допомогою медіатора налагодити комунікацію та обрати той варіант рішення, який задовольнить інтереси і потреби обох учасників спору. Такий варіант вирішення конфлікту дає можливість знизити рівень напруження, усвідомити наслідки рішення, а також надає сторонам відчуття справедливості та внутрішнього задоволення від процесу медіації.

В Україні медіація набуває все більшої популярності, однак дотепер ще не стала частиною культури врегулювання спорів. Крім того, медіація в Україні, на відміну від інших європейських країн, законодавчо неврегульована, що значною мірою знижує ефективність її застосування.

У різних державах існує власне правове регулювання медіаційних процедур. Разом з тим важливість медіації стимулювала розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері, результатом якого стала підготовка документів, які встановлюють міжнародні стандарти проведення медіації.

У рамках Ради Європи основні документи щодо медіації прийнято у формі Рекомендацій Комітету Міністрів державам-членам та Керівних принципів щодо виконання цих рекомендацій, зокрема: Рекомендація № R(98)1 про сімейну медіацію від 21 січня 1998 року, Рекомендація № R(99)19 про медіацію в кримінальному процесі від 15 вересня 1999 року, Рекомендація Rec(2001)9 щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами й сторонами-приватними особами від 9 вересня 2001 року та Рекомендація № R(2002) 10 про медіацію в цивільному процесі від 18 вересня 2002 року.

Натомість основним документом Європейського Союзу, який визначає та закріплює стандарти медіації, є Директива 2008/52/ЕС Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про певні аспекти медіації у цивільних та комерційних справах» від 21 травня 2008 року.

Закріплені у наведених документах європейські стандарти медіації є надзвичайно важливими для розвитку українського законодавства в частині врегулювання альтернативних засобів вирішення спорів.

Слід відмітити, що передумови для введення інституту медіації передбачені Конституцією України, статтею 124 якої регламентовано, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Також процесуальним законодавством України визначено можливість укладення сторонами мирової угоди в цивільному та господарському процесах або заяви про примирення при вирішенні публічно-правового спору.

Нові процесуальні кодекси, які були прийняті у 2017 році, передбачають декілька новел, пов'язаних із примиренням сторін. Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, процесуальним законом, а також Законом України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції чи на стадії перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд вирішує питання про повернення позивачу або скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову або відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Важливим нововведенням для забезпечення примирення сторін є також процедура врегулювання спору за участю судді, яка полягає у проведенні суддею спільних (за участю всіх сторін) та закритих (з кожною із сторін окремо) нарад з метою мирного врегулювання спору.

Врегулювання спору за участі судді за своєю сутністю не є медіацією, але має з нею як спільні риси, так і відмінності.

Так, у процедурі врегулювання спору за участю судді останній не є посередником сторін конфлікту. Суддя є фахівцем у галузі права, основною функцією якого є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення.

Метою врегулювання спору за участю судді є виключно спроба вирішити спір між сторонами до початку судового розгляду з метою економії часу та судових витрат сторін, обрання сторонами можливих спільних варіантів вирішення спору, які забезпечать заощадження часу та уникнення додаткових витрат на примусове виконання рішення.

Під час проведення Міністерством юстиції України у 2020 році моніторингу впровадження та аналізу ефективності прийнятих нормативно-правових актів, зокрема, у сферах правового регулювання судочинства, респондентам було поставлено питання «Чи доводилось Вам брати участь у процедурі врегулювання спору за участю судді?». На це запитання 81,3 % респондентів відповіло, що їм не доводилось брати участі у процедурі врегулювання спору за участю судді, і лише 18,7 % респондентів намагались врегулювати спір за допомогою такої процедури.

Аналогічні дані також підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиному державного реєстру судових рішень, яка вказує, що відсоток розгляду спорів саме у такий спосіб є невеликий.

Повертаючись до питання нормативного врегулювання процедури медіації, слід зазначити, що у чинних процесуальних кодексах (стаття 70 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), стаття 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), стаття 66 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вже згадується термін «медіація» та забезпечується дотримання принципу конфіденційності медіації, зокрема закріплено, що не можуть бути допитані особи, які за законом, зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з наданням послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору.

Як відомо, Міністерство юстиції протягом 2019 року активно працювало над підготовкою спеціального закону про медіацію. Утвореною робочою групою було підготовлено проект Закону України «Про медіацію», яким пропонується врегулювати правові засади та порядок проведення медіації.

У квітні 2020 року Міністерство юстиції України подало на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про медіацію», який схвалено Урядом, внесено на розгляд Верховної Ради України та зареєстровано за № 3504.

Слід відмітити, що каталізатором для початку роботи над підготовкою проекту Закону про медіацію стало підписання 07 серпня 2019 року Міністром юстиції від імені України Конвенції ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації (Сінгапурської конвенції про медіацію) (далі - Конвенція) під час проведення Конференції високого рівня з питань медіації.

Україна стала однією з 46 країн, що підписали Конвенцію. Серед інших підписантів - Сполучені Штати Америки, Сінгапур, Китай, Південна Корея та Індія. 12 вересня 2020 року у зв'язку з її ратифікацією декількома країнами Конвенція набрала чинності.

Наразі Міністерством юстиції України здійснюється підготовка законопроекту про ратифікацію Конвенції. Однак для ратифікації та імплементації Конвенції передусім необхідно прийняти спеціальний закон, який визначатиме основні положення, зокрема, щодо сфери застосування медіації, процедури її проведення та статусу медіаторів.

Поки що внесений Урядом проект Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 3504) (далі - проект Закону) знайшов свою підтримку серед парламентарів лише у першому читанні. Також 25 червня 2021 року Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики (далі - Комітет) на своєму засіданні майже одноголосно вирішено рекомендувати Верховній Раді України прийняти проект Закону у другому читанні, підготовлений в редакції Комітету.

Відповідно до рекомендацій зарубіжних та національних експертів майбутній закон про медіацію буде носити рамковий характер, що власне і знайшло своє відображення у положеннях проекту Закону.

Олександр Олійник

Під час підготовки проекту Закону точились палкі дискусії з приводу інституційних аспектів інституту медіації, зокрема, стандартів навчання, запровадження реєстру медіаторів та саморегулюючих механізмів у діяльності медіаторів.

Спочатку обговорювалась ідея затвердження стандартів навчання медіаторів підзаконними нормативними актами, однак було вирішено закріпити на законодавчому рівні питання стосовно підготовки медіаторів.

Так, проектом Закону в редакції Комітету, підготовленого до другого читання, передбачається, що підготовка у сфері медіації здійснюватиметься за програмою, що становитиме не менше як 90 годин навчання медіатора, у тому числі не менше 45 годин практичного навчання. Програма базової підготовки медіатора включатиме теоретичну підготовку, а також відпрацювання практичних навичок. Підготовку медіатора здійснюватимуть суб'єкти освітньої діяльності.

Другим дискусійним питанням стало питання щодо запровадження єдиного державного реєстру медіаторів, який мало б вести Міністерство юстиції, або ж пропонувалось ведення таких реєстрів покласти на ті організації, які працюють з медіаторами: суди; служби у справах дітей; об'єднання медіаторів; організації, які здійснюють підготовку медіаторів; організації, які надають послуги медіації, тощо.

Досліджуючи у цьому напрямку досвід Німеччини, яка ще у 2012 році прийняла спеціальний закон про медіацію, було виявлено, що реєстри медіаторів у Німеччині наразі ведуться недержавними організаціями, що не позбавляє суд можливості рекомендувати сторонам звертатись до таких медіаторів. Натомість на Міністерство юстиції покладено функції із затвердження стандартів навчання для медіаторів і підвищення їх кваліфікації, однак облік таких «сертифікованих медіаторів» Мін'юстом не здійснюється.

Крім того, в більшості країн існують моделі саморегулювання діяльності медіаторів організаціями медіаторів із задіянням ринкових механізмів попиту та пропозиції при мінімальному втручанні держави в ці відносини.

Зрештою сама процедура медіації передбачає дотримання принципів добровільності, самовизначення та рівності прав сторін медіації, а надмірне регулювання медіації може обмежити ці можливості.

Також враховуючи, що ведення реєстру медіаторів Мін'юстом передбачало б залучення додаткового фінансування та людського ресурсу, у положеннях проекту Закону було закріплено, що реєстри медіаторів вестимуть об'єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які залучатимуть медіаторів або послугами яких користуватимуться.

Водночас Комітет під час підготовки проекту Закону до другого читання доопрацював ці положення та запропонував визначити, що реєстри медіаторів будуть вести об'єднання медіаторів та суб'єкти, що забезпечують проведення медіації.

Окремої уваги заслуговують положення проекту Закону, які запроваджують інструменти стимулювання сторін до врегулювання спору мирним шляхом за допомогою медіації вже у ході судового розгляду.

Так, прикінцевими та перехідними положеннями проекту Закону в редакції Комітету, підготовленого до другого читання, пропонується внести зміни, зокрема, до ГПК, ЦПК, КАС, якими, серед іншого, запропоновано, що сторони можуть примиритися, в тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу, а результат домовленостей сторін може бути оформлений у вигляді мирової угоди.

Крім того, під час підготовчого засідання суд з'ясовує, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації та в разі згоди оголошує перерву у підготовчому засіданні.

Натомість у разі звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації у суду виникає обов'язок зупинити провадження у справі на час проведення медіації, але не більше дев'яноста днів з дня постановлення судом ухвали про зупинення провадження.

Крім того, проектом Закону пропонується внести зміни до статей 130 ГПК, 142 ЦПК, статті 7 Закону України «Про судовий збір», що передбачають фінансові заохочення сторонам судового провадження, які врегулюють свій спір за допомогою процедури медіації. Позивачу (скаржнику, заявнику) у разі успішно проведеної медіації буде повернуто з державного бюджету 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (апеляційної чи касаційної скарги).

Також Комітетом під час підготовки проекту Закону до другого читання запропоновано внести зміни до Закону України «Про нотаріат», якими передбачається, що нотаріуси зможуть проводити медіацію у порядку, визначеному законом, за умови проходження ними базової підготовки медіатора. Нотаріальна палата України здійснюватиме підготовку нотаріусів у сфері медіації, буде вести та оприлюднювати реєстри нотаріусів, які пройшли підготовку у сфері медіації.

Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що законодавче закріплення процедури медіації сприятиме ефективному поширенню в суспільстві культури мирного врегулювання спорів, дозволить знизити навантаження на суди, скоротити строки розгляду справ, зменшити витрати сторін на правову допомогу та судовий процес у цілому.

Олександр Олійник

Директор директорату правосуддя та кримінальної юстиції,

к.ю.н., заслужений юрист України

Як уникнути помилок при укладанні договорів? Новий функціонал CONTRACTUM у LIGA360 укаже на помилки автоматично. А ще він виділить найбільш значущі пункти для перевірки - суми, реквізити та ін. Дізнавайтеся деталі за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему