Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

«Право на надію»: заміна покарання у вигляді довічного позбавлення волі в українських реаліях

Матеріал підготувала Олена Пісоцька, адвокатка Legal House

Питання захисту прав засуджених до довічного позбавлення волі в Україні не актуальне. Воно не додає голосів на виборах, не викликає суспільне схвалення.

Але такі люди живуть в українських реаліях. За інформацією Державної кримінально-виконавчої служби України станом на 1 січня 2020 в Україні 1536 осіб відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Сьогодні поговоримо про можливість зміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на строкове в українських реаліях, коли законодавець не знаходить часу для вирішення непопулярних проблем.

Законодавство України не передбачає жодного дієвого механізму щодо можливості звільнення довічника від подальшого відбування покарання.

Свого часу Пленум Верховного Суду України у постанові «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» зробив висновок, що умовно дострокове звільнення від відбування покарання відповідно до частини 1 ст. 81 КК України та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі частини 1 ст. 82 КК України можуть застосуватись до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Тобто, законодавець обмежив право засудженого до довічного позбавлення волі на умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.

Єдиний механізм звільнення особи, засудженої до довічного позбавлення волі, який на сьогодні містить законодавства України, - помилування.

Статтею 87 КК України встановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Незважаючи на існування вказаного механізму помилування, ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності реформування українського законодавства в частині забезпечення права особи, засудженої до довічного позбавлення волі, на звільнення від відбування покарання.

ЄСПЛ констатував, що існуючий в Україні механізм забезпечення прав довічно засуджених осіб порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає: що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Основоположним у цьому питанні є рішення Європейського суду з прав людини, прийняте 12.03.2019 у справі «Петухов проти України» № 2. Цим рішенням встановлено порушення Україною ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині застосування національними судами до осіб покарання у виді довічного позбавлення волі без можливості перегляду справи з подальшим звільненням від покарання.

ЄСПЛ визнав існуючий механізм захисту прав засуджених до довічного позбавлення волі не дієвим, що повинно було покласти початок реформуванню національного законодавства.

Європейський комітет з запобігання катування у своїй доповіді щодо візиту в Україну у 2016 році визнав відсутність в Україні реалістичної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі, як того вимагає стаття 3 Конвенції. Також він окремо визнав існуючий механізм помилування довічників таким, що не є такою реалістичною перспективою звільнення.

Приємною новиною стало прийняття 03 березня поточного року Верховною Радою України у першому читанні законопроект № 4049 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 4048 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини», які направлені на вирішення питання щодо звільнення від відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

Поки законопроект залишається тільки на папері, реалізацію права на надію в Україні мають забезпечувати ті, хто взяв за себе утвердження верховенства права.

Красномовною у цьому випадку є преамбула до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка встановлює, «цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд».

За законодавством України на сьогодні суддя має всі правові механізми для того, щоб застосувати рішення ЄСПЛ «Петухов проти України» № 2, як джерело права і докорінно змінити життя хоча б одного засудженого із сотень.

Механізм реалізації права на надію (очима адвоката):

1. Норма, на підставі якої здійснюватиметься звільнення (правові підстави).

Згадаймо ст. 8 Основного Закону, яка проголошує в Україні дію принципу верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ключове значення у цьому випадку є те, що:

- по-перше, верховенство права йде пліч-о-пліч із правами людини. І навпаки, неможливе утвердження верховенства права у суспільстві, де відбувається повсякчасне порушення прав людини.

- по-друге, верховенство права та принцип законності (у своєму вузькому розумінні) у цьому випадку не мають знака рівності між собою.

Суди звикли працювати в жорсткому режимі позитивізму, це набагато легше з точки зору відправлення правосуддя з процесуального аспекту. Однак, такий підхід може суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Після норм Конституції України йдемо далі - звертаємось до рішення ЄСПЛ проти України, яким встановлено, що існуючий в Україні механізм забезпечення прав довічно засуджених осіб порушує статтю 3 Конвенції.

Таке рішення ЄСПЛ є джерелом права для національних судів (частина 1
ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Тобто, національний суд, використавши рішення ЄСПЛ «Петухов проти України» № 2 як джерело права, яким встановлено порушення Україною ст. 3 Конвенції у зв'язку із відсутністю дієвого механізму звільнення засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, може самостійно застосувати цей механізм, спираючись на ту ж практику ЄСПЛ.

2. Доведення реабілітації засудженого.

ЄСПЛ наголошує, що основа перегляду призначеного покарання повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить:

- покарання;

- стримування;

- захист суспільства;

- реабілітація.

Основним критерієм, на якому має акцентувати увагу суд, є саме доведення реабілітації засудженого та його «безпечність» для суспільства.

Виходячи із аналізу практики ЄСПЛ, суди мають звертати увагу на:

1) Поведінку засудженого під час відбування покарання, його каяття у скоєному злочині та щирість такого каяття, активна соціальна позиція в установі відбування покарань;

2) Поведінка засудженого щодо потерпілих від його злочинних дій: чи намагався він відшкодувати завдану шкоду, приніс свої вибачення потерпілим, членам їх сімей;

3) Соціальна напруженість, яку може викликати повернення засудженого до довічного позбавлення волі у суспільство;

4) Особисті обставини засудженого: його психічне та фізичне здоров'я, похилий вік, сім'я, яка його продовжує чекати, та підтримає після звільнення.

Оцінивши у сукупності всі ці критерії, національний суд може визначити допустимість заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на строкове.

Що важливо, відмова у задоволенні клопотання засудженого не повинна містити формальну відписку щодо відсутності процесуальної можливості задоволення клопотання. Суд має належним чином дослідити критерії допустимості звільнення, а якщо такі позитивні зрушення були недостатніми, то вказати саме на цей факт.

Саме в такому випадку національним судом буде захищено право на надію засудженого.

На жаль, судді в Україні не готові брати на себе відповідальність щодо звільнення від відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

Аналіз судової практики наводить одиничні випадки задоволення подібних клопотань засуджених. Яскравим прикладом стала ухвала Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24.05.2019 у справі № 585/492/19. Суддя взяв на себе відповідальність та застосував норми Конвенції, рішення ЄСПЛ в якості джерела права, та замінив засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на строк 20 років, за умови належної поведінки останнього.

Показовим є факт, судом апеляційної інстанції, що у подальшому підтвердив і Верховний Суд, було скасовано ухвалу Роменського міськрайонного суду та відмовлено у задоволенні клопотання.

Тобто суди вищих інстанцій, які за логікою мають все ж більше відходити від прямого позитивістського підходу, послались на відсутність механізму звільнення, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, тобто суто формальну підставу.

Як уникнути помилок при укладанні договорів? Новий функціонал CONTRACTUM у LIGA360 укаже на помилки автоматично. А ще він виділить найбільш значущі пункти для перевірки - суми, реквізити та ін. Дізнавайтеся деталі за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему