Конституцією України кожному надано право на професійну правничу допомогу. Держава гарантує можливість отримати кваліфіковану допомогу в необхідному обсязі та формах.
В процесі реалізації свого права на правничу допомогу учасники судового розгляду, як правило, несуть відповідні витрати на послуги професійних представників - адвокатів. Витрати на професійну правничу допомогу входять до складу витрат, пов'язаних із розглядом справи. Процесуальне законодавство України передбачає право учасників справи на відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок сторони, яка програла судовий спір.
Попри те, що право на відшкодування витрат закріплено в усіх процесуальних кодексах, а граничний розмір компенсації таких витрат законом не обмежений, розмір витрат підлягає доказуванню, а право на їхнє відшкодування не є абсолютним. Розглянемо деякі проблемні аспекти відшкодування витрат на правничу допомогу в цивільному процесі.
Визначення обсягу наданих правових послуг
Одним з найбільш важливих питань є визначення обсягу тих послуг (видів правничої допомоги), оплата яких може бути відшкодована. Так, до складу витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, процесуальний закон відносить представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо. Компенсація витрат на правничу допомогу у цивільних справах здійснюється, виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Попри те, що Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України не містить чіткого переліку видів правничої допомоги, суди оцінюють надані адвокатом послуги досить ретельно. Так, потрібно бути готовим до того, що доведеться пояснювати суду, що відправка кореспонденції учасникам справи та до суду або очікування початку судового засідання були оплачені клієнтом, а отже ці витрати підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Такий прискіпливий підхід суддів не може влаштовувати практикуючих адвокатів, які добре розуміють, що представництво інтересів клієнтів потребує від адвоката здійснення великої кількості супроводжуючих дій - від відправки пошти до копіювання документів. Правнича допомога є багатоаспектним та комплексним поняттям, яке не може обмежуватись лише виступами в судових дебатах та написанням процесуальних документів.
Доказування суми витрат на правничу допомогу
Як зазначають суди, зокрема, Верховний Суд, склад та розмір витрат на правничу допомогу входить до предмета доказування у справі. Доказування суми витрат, яка підлягає відшкодуванню, ґрунтується на письмових доказах.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу:
«…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Розподіл витрат
Так як законодавство більше не містить встановленого граничного розміру компенсації витрат на правничу допомогу, питання розподілу витрат пов'язане виключно із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи. Для того, щоб суд зміг встановити, що витрати пов'язані із розглядом конкретної справи, предмет спору, а по можливості і номер судової справи має бути зазначений в договорі про надання правової допомоги, в довіреності, в актах прийому-передачі, в квитанціях, платіжних дорученнях тощо;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Із зазначених вище критеріїв випливає, що основоположним принципом, який застосовується судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу є принцип співмірності.
Згідно з положеннями ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
"Співмірність" як критерій для цінки суми витрат на правничу допомогу є оціночною категорією і може розумітися суддями по-різному, що й спричиняє найбільшу складність на практиці.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи, - ухвала Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15.
Верховний Суд пропонує враховувати і фінансовий стан сторін справи: постанови Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року у справі № 185/1718/18 та від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17.
Позиція Європейського суду з прав людини
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші. У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Судова практика свідчить, що при вирішенні питань про відшкодування судових витрат, судді переглядають калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінюють співмірність та розумність ціни його послуг, зіставляють кваліфікацію адвоката та складність справи тощо.
Після дослідження наданих стороною доказів на підтвердження суми понесених витрат, судді, у переважній більшості випадків, скорочують заявлені суми або й зовсім відмовляють у відшкодуванні витрат на правничу допомогу. Так, суди часто відмовляються відшкодовувати витрати на послуги декількох адвокатів, які працювали над справою та представляли інтереси клієнта спільно, враховувати час, затрачений адвокатом на участь у удових засіданнях, які не відбулися з причин, що не залежали від учасників справи, необґрунтовано зменшують суми заявлених витрат з підстав нібито завищеної вартості послуг адвоката тощо.
Висновки
https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/183056_sudoviy-zbr-pdvishcheno-stavki-2019 |
На мій погляд, подібний підхід судової практики є не зовсім справедливим та нівелює позитивне значення законодавчих норм. Попри те, що ставки судового збору, як і посадові оклади суддів, останнім часом суттєво збільшились, служителі Феміди без достатнього мотивування своїх рішень переглядають розміри гонорарів адвокатів, визначають високі ціни за послуги як "безпідставно завищені" та істотно зменшують розміри відшкодування витрат на правничу допомогу.
Безперечно, надана учасникам справи можливість відшкодувати витрати на правничу допомогу є прогресивним положенням процесуального законодавства, яке забезпечує реалізацію конституційного права на правничу допомогу. Разом з тим, як свідчить проаналізована мною судова практика, надмірна свобода розсуду суддів призводить до порушення прав учасників судового розгляду. Практика виявляє проблеми законодавчої техніки, які полягають, в першу чергу, у неконкретизованості положень ЦПК. Доповнення глави 8 розділу І ЦПК більш чіткими критеріями та ознаками співмірності витрат на правничу допомогу забезпечить правильне застосування закону та створить сталу судову практику, а головне - учасники справи отримають реальну, а не ілюзорну можливість відшкодувати понесені витрати.
Таліна Кравцова, співкерівник практики сімейного права юридичної фірми "Астерс", адвокат
