Інститут спеціальної конфіскації в кримінальних справах дозволяє відбирати на користь держави будь-яке майно практично у будь-якої особи, не обов'язково у злочинця.
Це і є основна відмінність "спеціальною" від давно відомої, "звичайній" конфіскації, при якій майна втрачає тільки сам засуджений і тільки у випадках, якщо цей вид додаткового покарання передбачає стаття Карного кодексу України, по якій ухвалюється вирок.
Суд, закінчуючи розгляд кримінальної справи, може застосувати спецконфіскацію, коли дотримуються такі умови:
1) за злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу понад 51 000 грн. Або ж якщо злочин безпосередньо передбачено в переліку з тридцяти статей, приведеному в статті 96-1 Карного кодексу України. Цей перелік дуже різноманітний і важко піддається якій-небудь систематизації; він включає самі різні злочини, починаючи від експлуатації дітей і незаконного використання торгових марок, закінчуючи порушенням законодавства про континентальний шельф України.
2) прокурор зумів довести суду, що грошові кошти або інше майно, які конфіскуються:
- або отримані в результаті скоєння злочину,
- або служили його предметом, використовувалися для забезпечення його здійснення
- або зароблені за рахунок незаконно нажитого майна.
Ці ж обставини можуть ще до виголошення вироку послужити для накладення судом арешту на майно, яке може стати об'єктом спеціальної конфіскації.
|
Дмитро Титаренко |
Цілком природно, що в усіх корупційних і більшості посадових злочинах спецконфіскація також можлива.
Таким чином, за рахунок спеціальної конфіскації держава може обходити схеми оптимізації, при яких право власності на активи оформляється фігурантами кримінальних справ на сторонніх : родичів, довірених осіб або ж на юридичні обличчя.
Приміром, якщо дитина чиновника, будучи студентом, до двадцяти років вже має у власності декілька квартир, автомобілів і, допустимо, салон краси, - ці активи цілком законно можуть бути піддані спеціальній конфіскації в кримінальній справі проти такого чиновника.
Спеціальна конфіскація поки що застосовується недостатньо часто і широко, проте, прецеденти є. Найбільш яскравим прикладом служить вирок міського суду Краматорська Донецької області від 28.03.2017 про застосування спеціальної конфіскації до 1,5 млрд. доларів США на рахунках компаній, пов'язаних з В. Януковичем.
Ще один приклад - це арешт, накладений в грудні 2018 року Соломенским районним судом м. Києва на значний перелік об'єктів нерухомості, в кримінальній справі в.о. глави Державної податкової служби М. Продана. У визначенні суду про арешт вказано, що хоча нерухомість і оформлена на різних людей і підприємства, проте матеріали справи підтверджують, що вона фактично підконтрольна підозрюваному, і тому в майбутньому може стати об'єктом спецконфіскації.
Отже, держава володіє вражаюче потужним інструментом вилучення сумнівних активів. Проте варто врахувати, що в умовах нерідкої появи "замовлених" і "політичних" кримінальних справ, великий ризик того, що це знаряддя може бути обернене проти дійсно добросовісних власників. Виникає розумне питання про те, яким чином можна захистити майно таких від помилкової спеціальної конфіскації.
Відповідно до ст. 100 Карного процесуального кодексу України застосування спецконфіскації допускається тільки тоді, коли в суді звинуваченням доведено, що власник майна знав про його незаконне походження або використання.
Враховуючи цю норму і умови статті 96-2 Карного кодексу України в ході судового розгляду власникові слід обгрунтувати, що:
1) він не знав про незаконність походження або використання його активів;
2) активи придбані із законних джерел;
3) докази прокурора про яку-небудь причетність його майна до злочинної діяльності обвинуваченого - неспроможні.
Покладатися на одну лише презумпцію невинності ризиковано. Обвинувачений і власник, якому може загрожувати спецконфіскація, можуть доводити суду, що спірні активи придбані законно.
Доказами у такому разі можуть бути:
- банківські виписки, договори про депозити, (навіть тих, терміни яких збігли) - можуть підтвердити наявність заощаджень;
- свідки, які можуть підтвердити факти отримання власником спірного майна додаткових прибутків (робота вдома, через інтернет, інші підробки у вільний час), грошових подарунків, а також факти тривалого накопичення грошей, їх виграш в азартних іграх і навіть їх випадкову знахідку;
- боргові розписки можуть підтвердити отримання частини коштів у борг у знайомих;
- договори про надання послуг і тому подібні документи також можуть вказувати на отримання прибутків власника, які могла не врахувати сторона звинувачення.
Зрештою в суді при вирішенні питання про спеціальну конфіскацію ключовим стане питання переконливості доказів кожної із сторін карного процесу. При цьому в ході збору і надання доказів адвокатові і клієнтові необхідно пам'ятати про відповідальність за введення суду в оману по статті 384 Карного кодексу України і надавати лише достовірні відомості. Крім того, до надання до суду документів про прибутки власника, рекомендується враховувати можливі податкові наслідки, тобто комплексно підходити до питань захисту і оцінки ризиків.
Дмитро Титаренко,
керівник практики карного права
адвокат Адвокатського об'єднання GENTLS
