Мы даем ЗНАНИЯ для принятия решений, УВЕРЕННОСТЬ в их правильности и ВДОХНОВЛЯЕМ на развитие честного бизнеса, как основного двигателя развития Украины
КРУПНОМУ БИЗНЕСУ
СРЕДНЕМУ и МЕЛКОМУ БИЗНЕСУ
ЮРИДИЧЕСКИМ КОМПАНИЯМ
ГОСУДАРСТВЕННОМУ СЕКТОРУ
РУКОВОДИТЕЛЯМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
Для ФЛП
ПЛАТФОРМА
Единое информационно-коммуникационное пространство для бизнеса, государства и социума, а также для профессиональных сообществ
НОВОСТИ
и КОММУНИКАЦИИ
правовые, профессиональные и бизнес-медиа о правилах игры
ПРОДУКТЫ
и РЕШЕНИЯ
синергия собственных и партнерских продуктов
БИЗНЕС
с ЛІГА:ЗАКОН
мощный канал продаж и поддержки новых продуктов

Защита репутации публичных лиц: что скажет Европейский суд?

Александр Рубля, партнер ЮФ GENTLS, адвокат, продолжает серию публикаций о судебной защите репутации, чести и достоинства (публикуется на языке оригинала)
27.12.2018, 10:17
668
0

Досвід ведення судових справ про захист честі, гідності та ділової репутації показує, що учасниками значної частини таких справ є публічні особи, насамперед відомі політики та бізнесмени. І недивно, бо саме у таких осіб позитивна ділова репутація є чи не основним активом, який цінують виборці - у політиках, а ділові партнери - у бізнесменах. Окрім того, звертаючись до суду, особа прагне довести і «зацементувати» у судовому рішенні неправдивість поширеної інформації про себе. Тому судові позови публічних осіб про захист честі, гідності та ділової репутації є досить поширеним явищем. Опонентами публічних осіб у такій категорії спорів зазвичай є або журналісти, або такі ж самі публічні особи: політики з протилежних таборів або бізнес-конкуренти.

Розглянемо, наскільки ефективним може бути судовий захист честі, гідності та ділової репутації публічної особи з огляду на позиції Європейського суду з прав людини, і чому взагалі слід виокремлювати саме публічних осіб у такій категорії справ.

У першу чергу слід згадати про те, що застосування вітчизняними судами практики Європейського суду з прав людини в останні роки стало справжнім мейнстрімом, що безумовно сприяє захисту порушених прав громадян і позитивно впливає на єдність судової практики. "Репутаційні" справи є тим різновидом судових справ, де вплив практики ЄСПЛ є чи не найвідчутнішим, її згадують майже у кожному судовому рішенні, а тому позиції Суду слугують орієнтирами у згаданих спорах, і саме ЄСПЛ виробив ряд критеріїв, що стосуються публічних осіб, при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи про дифамацію, по суті, перевіряє дотримання балансу між правами людини, встановленими статтями 8 ("Право на повагу до приватного і сімейного життя") та 10 ("Свобода вираження поглядів") Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Саме у контексті співвідношення прав, передбачених згаданими статтями, ЄСПЛ прийняв низку рішень, у яких обґрунтував можливості та підстави їх обмеження.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: (1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації та (2) ступінь публічності особи, якої ця інформація стосується. Також, слід зважати на попередню поведінку зацікавленої особи, способи і обставини отримання інформації, її точність, форму і наслідки публікації.

Олександр Рубля

Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли така інформація безпосередньо впливає на суспільство в значному ступені та суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п. 66 рішення у справі "Sunday Times проти Великої Британії"), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі "Barthold проти Німеччини"). Крім цього, у багатьох справах стверджується, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, зокрема корупційні дії, становить публічний інтерес, тому притягнення осіб до відповідальності за її поширення порушувало б статтю 10 Європейської конвенції (п.43 рішення у справі "Надтока проти Росії", п.62, п.71 рішення у справі "Морар проти Румунії", п.68 рішення "Аксель Шпрінгер проти Німеччини" (№2), п.52 рішення у справі "Оjala and Еtukeno Оy проти Фінляндії").

Численна практика ЄСПЛ виходить з того, що у випадках, коли розповсюджувана інформація стосується теми, що становить суспільний інтерес, держави мають дуже обмежену міру розсуду (наприклад, п. 44 рішення у справі "Editions Рlon проти Франції"). Тобто випадки, коли відхід від практики Суду в таких справах може бути виправданий внутрішнім законодавством, надзвичайно обмежені порівняно зі справами про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації, яка не становить значного суспільного інтересу.

Отже, якщо про особу поширено інформацію, яка викликає у суспільстві значний інтерес, чи навіть резонанс, то, згідно із позиціями ЄСПЛ, обмеження права такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) є виправданими і баланс прав у таких випадках зміщується у бік свободи вираження поглядів (стаття 10). Така інформація має бути розцінена судами як оціночне судження, про що Європейський суд зазначив у п. 43 рішення у справі "Ghiulfer Predescu проти Румунії": якщо йдеться про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлення скоріше відноситиметься до оціночних суджень, ніж до фактичних тверджень.

Ступінь відомості особи, якої стосується розповсюджена інформація, також має безпосереднє значення: чим більше така особа наділена офіційними повноваженнями, тим більше її права можуть бути обмежені, тим більше інформації про неї може бути опубліковано (п. 52 рішення у справі "Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії", п. 119 рішення у справі "Нachette Filipacchi Associes проти Франції").

Зокрема, показовою є справа "Аксель Шпрінгер проти Німеччини", яка стосувалась інформації, поширеної про колишнього федерального канцлера Німеччини Герхарда Шредера та його імовірні зв'язки з Росією. Європейський суд з прав людини зазначив, що Шредер, який обіймав одну з найвищих посад у Німеччині, повинен був проявляти більшу відкритість до преси, аніж приватні особи. За таких обставин, ЄСПЛ прийшов до висновку, що німецькі суди не навели достатніх обґрунтувань необхідності обмеження свободи вираження поглядів та констатував порушення статті 10 Конвенції.

Не можна тут не згадати хрестоматійну справу "Лінгенс проти Австрії", посилання на яку знайдеться чи не в кожному рішенні українського суду у репутаційній справі. Політичний журналіст Петер Лінгенс був звинувачений у наклепі за те, що у своїх публікаціях він зазначав про співпрацю австрійського Федерального канцлера Б. Крайського з нацистами.

Констатувавши порушення статті 10 Конвенції, у пункті 42 рішення Суд визначив, яким чином статус особи як політичного діяча впливає на можливості захищати свою репутацію, вказавши, що такому разі вимоги щодо захисту репутації мають розглядатися з урахуванням статусу особи та у зв'язку з інтересами обговорення політичних питань.

Тобто, позиція ЄСПЛ зводиться до того, що чим більш відомою є особа та чим більшими повноваженнями вона наділена (або була наділена у минулому), тим сильніше можуть бути обмеженими права такої особи на недоторканість приватного життя на користь свободи вираження поглядів. Простіше кажучи, чим вищий ранг чиновника, тим менше у нього можливостей простувати інформацію про себе у суді, надто якщо така інформація поширена журналістами, які виконують свою функцію, звертаючи увагу суспільства на важливі для нього теми.

Однак не все так безнадійно для публічних осіб, готових відстоювати свої права у суді. Звичайно, свобода вираження поглядів не є абсолютною. Зокрема, Суд зазначає, що стаття 10 Конвенції надає гарантії щодо поширення інформації з питань суспільного інтересу за умови, що такі дії є добросовісними і мають на меті надання точної і достовірної інформації згідно з журналістською етикою (п. 45 рішення у справі "Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії", п. 65 рішення у справі "Бладет Тромсе і Стенсос проти Норвегії"). За певних обставин, навіть якщо особа має значну ступінь відомості у суспільстві, він чи вона можуть посилатися на "законне очікування" захисту його чи її особистого життя (п. 97 рішення у справі "фон Ганновер (принцеса Ганноверська) проти Німеччини (№2)").

Примітною в цьому контексті є справа "Mihaiu проти Румунії", де ЄСПЛ вказав, що у випадках, коли у розповсюдженій інформації називають ім'я особи, її посаду та звинувачують у конкретному злочині, то розповсюджувач інформації повинен надати достатнє фактичне підґрунтя своїх висловлювань, інакше він не може виправдовувати свою поведінку певною мірою перебільшення, яка є допустимою при реалізації свободи вираження поглядів. У вказаній справі поширена заявником інформація не була підтверджена жодними доказами, відтак Суд дійшов висновку про відсутність порушення гарантованої статтею 10 Конвенції свободи вираження поглядів.

Наведені вище критерії, вироблені Європейським судом з прав людини у процесі розгляду справ про дифамацію, наразі є своєрідною системою координат для судів України у згаданій категорії справ, а тому все частіше знаходять своє відображення у практиці, насамперед, Верховного Суду, на яку орієнтуються суди нижчих інстанцій.

Відтак, нехтувати такими правовими позиціями ЄСПЛ або ж приділяти їм недостатньо уваги під час підготовки відповідних позовів - вкрай недалекоглядно для обох сторін спору, адже значення практики Суду у вітчизняній правовій системі з часом лише зростатиме, тим більше, коли мова йтиме про публічних осіб та їх репутацію.

Читайте також:

1. Спростування недостовірної інформації, поширеної у соціальних мережах: що скаже суд?

2. Лінгвістична експертиза у репутаційних спорах, або Як підбирати слова, щоб вийти сухим із води

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий
Рассылка новостей
Подписаться