Рано чи пізно соціальні мережі перестануть бути однією із ключових платформ обміну інформацією і на заміну їм з'явиться щось інше, ще більш інноваційне, зручне і швидке, а нашим дітям "Facebook" чи "Instagram" видаватимуться чимось на зразок телеграфу чи факсу.
Сьогодні ж навіть спроби самих соцмереж лімітувати година користування ними суттєво не впливають на їх роль у поширенні інформації, а тому і "Facebook", і "Instagram", і подібні їм платформи залишаються наразі дуже ефективними майданчиками для масового розповсюдження інформації.
Звичайно, не новина, що частина інформації, яка циркулює у соціальних ятерах, спрямована проти певних осіб, насамперед, публічних, і є або ж відверто образливою з використанням відповідних висловів, або має будь-які інші негативні для особини відтінки : причетність до корупційних дій, робота на колишню злочинну владу, аморальна поведінка у повсякденному житті худо. Відтак, у героїв подібного роду дописів виникає цілком обгрунтоване бажання довести світу, що усі такі закиди - неправда, захистити свою репутацію і поставити на місце кривдника.
У чому ж особливість спростування у судновому порядку недостовірної інформації, поширеної у соціальних ятерах, та з якими складнощами можуть зіштовхнутися потенційні позивачі?
Маючи певний практичний досвід юридичного супроводу "репутаційних" справ, можу стверджувати, що є одна принципова відмінність у спростуванні інформації, поширеної у соцмережах, у порівнянні з іншими формами її розповсюдження, в тому числі у мережі Інтернет. Ця особливість відома усім користувачам соцмереж - там будь-яка особа може зареєструватися під будь-яким ім 'ям і користуватися мережею за допомогою облікового запису з таким ім 'ям та поширювати інформацію на свій розсуд.
Здавалося б, така очевидна для всіх річ може завдати чимало головного болю адвокатові, до якого звернеться потенційний позивач у справі про захист своєї честі, гідності та ділової репутації, пов' язаної з поширенням інформації у соціальній мережі. Справа в тому, що у вказаній категорії справ позивачу (а точніше його адвокатові) необхідно довести, по-перше, сам факт поширення інформації, а по-друге, встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу, особу, яка його розширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщено інформаційний матеріал (пункти 9, 12 ухвали Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особини, а також ділової репутації фізичної та юридичної особини").
|
Олександр Рубля |
У випадку із соцмережами, наприклад "Facebook", за певних обставин це буде зробити вкрай непросто, а інколи навіть неможливо. Прописна істина, якові знають усі судові юристи - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тому у питанні доведення належності сторінки у "Facebook" певній особі (відповідачу) зітхнути з полегшенням адвокатові позивача можна лише тоді, коли відповідач у суді визнаєщо такий обліковий запис (сторінка) у "Facebook" дійсно належить йому і він дійсно розповсюдив оспорювану інформацію. У цьому разі діє загальновідоме правило суднового процесу - обставини, які визнають сторони, не підлягають доказуванню.
Якщо ж відповідач обере позицію "я - не я, і хата не моя", то позивач повинний буде довести суду, що обліковий запис у соціальній мережі, з якого розширене інформацію, належить саме відповідачу. Причому мова йде якраз про доведення такого факту з використанням належних, допустимих та достовірних доказів, суд зовсім не зобов'язаний вірити позивачу на слово. А з доказами належності облікового запису у соцмережі певній особі усе досить непросто. Достовірних доказів належності особі облікового запису немає навіть у адміністратора соціальної мережі, оскільки при реєстрації користувач може вказати будь-які дані, наприклад чужі або вигадані.
Доречно тут згадати про спеціальну відмітку у соцмережі "Facebook" у вигляді галочки у блакитному колі поруч з іменем користувача, яка повинна підтверджувати належність облікового запису (акаунту) певній особі. Процедура такої верифікації досить нечітка, доступна далеко не всім користувачам (лише політики, спортсмени, артисти, журналісти) та врегульована внутрішніми правилами самого "Facebook". Навряд чи такі "докази" задовольнять суд, та не слід забувати також про ті, що логін та пароль для входу до облікового запису можна просто передати комусь іншому, втратити або ж акаунт буде зламано.
Однак у силу того, що верифіковані акаунти "Facebook" належать публічним особам, які активно ними користуються для підвищення власної популярності, навряд чи такі відомі всім люди наважаться відмовитись від своїх слів і стверджуватимуть у суді, що обліковий запис їм не належить. Визнана обставина належності облікового запису відповідачу означає відсутність обов'язку позивача доводити цей факт.
Випадки ж відмови відповідачів від інших, не верифікованих облікових записів є цілком реальними та навіть поширеними у судовій практиці. Позиція суду у таких ситуаціях досить однозначна - якщо позивач не довів належність облікового запису, з якого розширене інформацію, відповідачу, то такий позов не підлягає задоволенню.
Щодо власника веб-сайту, який також є належним відповідачем за позовом і якого позивач також повинний встановити, слід зазначити наступне. Чинне законодавство (Закон України "Про авторське право і суміжні права") розрізняє такі поняття як "власник веб-сайту", "власник веб- сторінки" та "Обліковий запис". При цьому діє правова презумпція : якщо не доведене інше, власником веб-сайту є реєстрант відповідного доменного імені або отримувач послуг хостингу.
Якщо говорити про усе ту ж соціальну ятір "Facebook" : реєстрантом доменного імені facebook.com є компанія Facebook Inc., зареєстрована за адресою 1601 Willow Road, Menlo Park, Каліфорнія, Сполучені Штати Америки; фактично інформація європейських користувачів цієї мережі зберігається на серверах компанії Facebook Ireland Ltd, 4 Grand Canal Square, Grand Canal Harbour, D2, місто Дублін, Ірландія.
Звичайно, можна вказати компанію Facebook Inc. відповідачем за позовом, поданим, наприклад, до Печерського районного суду міста Києва, однак очевидно, що практична користь від цього буде вельми сумнівною - американська компанія не зобов'язана виконувати рішення українських судів. У таких випадках, коли автора інформації, її розповсюджувача та власника веб-сайту притягнути до відповідальності практично неможливо, виходом із ситуації може статі, наприклад, визнання інформації недостовірною та її спростування у порядку окремого провадження.
Підсумовуючи викладене, можемо говорити про ті, що спростування поширеної у соціальних ятерах недостовірної інформації може виявитися дуже непростим завданням, яку вимагатиме від позивача та його адвоката нестандартних підходів, креативних рішень, продуманої і виваженої стратегії ведення справи, а також наполегливості та інколи навіть певної частки везіння. Втім це аж ніяк не означає, що таку справу неможливо виграти і за свою репутацію боротись не потрібно. Навпаки, активна позиція самого позивача разом із правильно побудованою роботою з фактами та доказами майже співучо стані запорукою позитивного результату.
Олександр Рубля
партнер ЮФ GENTLS
адвокат
Також читайте інші статті автора: Лінгвістична експертиза у репутаційних спорах, або Як підбирати слова, щоб вийти сухим із води
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореній для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
