Упродовж тривалого часу поручителі зітхали з полегшенням, якщо боржник - юридичну особу припиняв своє існування в результаті ліквідації, адже у такому разі припинялося і поручительство за такого боржника. Ця позиція неодноразово підтверджувалася і Верховним Судом України, зокрема в справах № 6-129цс12 від 07.11.2012 р., № 6-52цс13 від 11.09.2013 р. Суд виходив з того, що згідно ч. 1 ст. 609 ГК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на інше юридичне обличчя, зокрема, по зобов'язаннях про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а згідно ч. 1 ст. 559 ГК України поручительство припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов'язання.
Проте не так давно ВСУ відкоригував свою позицію з цього питання: прийняття господарським судом постанови про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поручительства, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право відносно поручителя, пред'явивши до нього позов. Ця позиція міститься в постанові ВСУ від 10 лютого 2016 року у справі № 6-84цс15. Аналогічна ситуація із справою № 6-172цс15, в постанові по якому від 25.11.2015 ВСУ вказав, що припинення основного зобов'язання в результаті ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поручительства, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.
Аргументація такої судової практики в тому, що відповідно до вимог статей 526, 599 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, витікаючі з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, що забезпечують основне зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Позиція ВСУ цілком логічна і відповідає нормам законодавства України. Оскільки доки запис про припинення юридичної особи - боржника в результаті ліквідації не внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань (далі - ЕГР), юридична особа не є таким, яке припинилося (згідно ч. 2 ст. 104 ГК України), а отже, зобов'язання такого боржника не рахуються припиненими і кредитор має право пред'являти вимоги до поручителів/майновим поручителям такого боржника.
Цікаво, що існують спроби врегулювати порядок припинення поручительства у разі ліквідації боржника на законодавчому рівні - у Верховній Раді України зареєстрований законопроект № 4529 від 26.04.2016, яким запропоновано встановити в ст. 559 ГК України, що поручительство припиняється у разі ліквідації боржника, якщо до дати ліквідації боржника кредитор не пред'явив до поручителя позов відносно сплати боргу.
Але, на мій погляд, це формулювання не зовсім точне, оскільки обмежує можливості кредитора реалізувати своє право вимоги до поручителя лише подачею позову. Адже законодавством України передбачений і досудовий спосіб захисту, який швидший і дешевший для кредитора. Особливо враховуючи те, що кредиторові необхідно встигнути пред'явити свої вимоги до поручителя до моменту внесення запису про ліквідацію боржника в ЕГР.
З урахуванням вказаних вище особливостей, оптимальним варіантом є надання кредиторові права вибору : або пред'явлення до поручителя вимоги про сплату боргу у формі письмової претензії про сплату боргу, або пред'явлення позовної заяви до моменту ліквідації боржника - юридичної особи. Крім того, це запобігало б пропуску кредитором терміну пред'явлення вимоги, адже відправка письмової претензії істотно простіша і швидша, ніж пред'явлення позову. Зокрема, через те, що для відправки претензії не треба збирати пакет документів, які обов'язково мають бути додані до позовної заяви, у тому числі документи про сплату судового збору.
Ольга Борецкая,
начальник департаменту
юридичній компанії MAKMEL
