Відносно нещодавно судовою палатою Верховного суду України (далі - ВСУ) у цивільних справах було прийнято ряд постанов (від 11.09.2013 в справі № 6-52цс13від 07.12.2012 в справі № 6-129цс12)у яких викладена обов'язкова для усіх судів позиція: ліквідація юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням, є основою для припинення договорів запоруки (іпотеки), що забезпечують це зобов'язання.
Аналіз судової практики у аналогічних справах в господарських спорах свідчить про те, що це правове укладення досить гармонізоване в незалежності від спеціалізації судів, про що свідчать, зокрема, наступні постанови Вищого господарського суду України (далі - ВХСУ) : від 13.05.2014 в справі № 922/2395/13; від 08.10.2014 в справі № 903/426/14; від 27.07.2015 в справі № 914/3440/13.
Правова позиція в цих рішеннях зводиться до того, що в згідно ч. 1 ст. 609 ГК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Відповідно до ст. 593 ГК України право запоруки припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого запорукою. Згідно ч.1. ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення терміну дії іпотечного договору.
Таким чином, у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання - право запоруки, яке забезпечувало його виконання, вважається також припиненим. При цьому, вказівка в договорі запоруки інших умов, при яких право запоруки у разі припинення основного зобов'язання залишається дійсним, слід вважати нікчемними.
Проте, це укладення не виглядає настільки однозначним у тому випадку, якщо до ліквідації боржника за основним зобов'язанням відносно його поручителя було прийнято рішення або здійснений старанний напис про стягнення з нього суми заборгованості за основним зобов'язанням або предмета запоруки (іпотеки).
Підтвердження існування цієї проблеми відображене в Постанові ВХСУ від 09.07.2014 в справі № 18/1455/11, в якому суд залишив в силі постанову апеляційного господарського суду про відмову у визнанні наказу суду про стягнення предмета запоруки таким, що не підлягає виконанню з наступною аргументацією:
"апеляційний господарський суд прийшов до правильного висновку про необгрунтованість висновку місцевого суду про припинення зобов'язання за договорами застави та іпотеки внаслідок припинення зобов'язання за кредитним договором на підставі ліквідації юридичної особини за основним зобов'язанням в даному випадку, оскільки, як правомірно було встановлено судом апеляційної інстанції, рішення про звернення на іпотечне та заставлене майно, яку належить на праві власності ТОВ "Компанія "Ростислав" було прийняте до ліквідації юридичної особини, зобів' язаної за кредитним договором, а тому дані обставини не є підставою для припинення договорів застави та іпотеки, оскільки на момент звернення стягнення на предмети застави та іпотеки зобов'язання за кредитним договором припиненими не булі"
У цьому ключі слід також відмітити окрему думку судді ВХСУ Поліщука В. Ю. до Постанови ВХСУ від 11.06.2015 в справі №924/1801/14, в якому шанований суддя відмітив різну правовою природу добровільного і примусового зобов'язання :
"Зокрема, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнено правовідносини з виконання Договору іпотеки та правовідносини з виконання виконавчого напису нотаріуса, оскільки підстави для визнання припиненим добровільно узятого особою на собі зобов'язання (у цьому випадку, передання в іпотеку майна в забезпечення виконання іншою особою зобов'язання за Кредитним договором) та припинення виконавчого провадження з примусового виконання (стягненням за виконавчим документом - виконавчим написом нотаріуса, який не було визнано таким, що не підлягає виконанню, за встановлених законом підстав) та норми, що їх регулюють, є різними.
…
Відтак, враховуючи, що ТзОВ "Завод "Адвіс" має зобов'язання з виконання виконавчого документу - чинного виконавчого напису нотаріуса, виданого у зв'язку з невиконанням ТзОВ "Завод "Адвіс" зобов'язання за Договором іпотеки, то відсутні підстави вважати, що зобов'язання ТзОВ "Завод "Адвіс" з виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса є припиненим, навіть, у разі ліквідації основного боржника та припинення у зв'язку з цим іпотеки після вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки чинне законодавство не передбачає такої підстави для визнання виконавчого напису недійсним."
У теж час, протилежна думка (з яким і не погодився вищезгаданий суддя) відображена в самій Постанові ВХСУ від 11.06.2015 в справі № 924/1801/14:
"Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій з огляду на припинення основного кредитного зобов'язання дійшли до вірного та обгрунтованого висновку, що і зобов'язання, вчинене задля забезпечення основного, тобто зобов'язання, що випливають з договорів іпотеки також припинилося, а відтак, виконавчий напис, який був вчинений на виконання зобов'язання, що вже припинене, має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню"
Аналогічна правова позиція відображена в Постановах ВХСУ від 10.02.1014 в справі № 922/328/13 і від 23.12.2010 в справі № 7/61-10(31/132-09), в яких суд визнав такими, що не підлягають виконанню у зв'язку з припиненням договорів запоруки наказ суду і старанний напис нотаріуса відповідно. Також, Постановою ВХСУ від 22.01.2013 в справі № 5006/2/73пн/2012 іпотеку визнано припиненою і після винесення ухвали про стягнення з того самого лиця заборгованості за основним зобов'язанням.
Не дивлячись на те, що більшість рішень по вказаній категорії суперечок містять позицію відносно того, що зобов'язання по похідних договорах все-таки припиняються і не підлягають виконанню незважаючи на наявність рішень/наказів/старанних написів, і у такому разі поручитель може захистити своє майно: 1) позовом про визнання іпотеки припиненої або 2) про визнання наказу/старанного напису недійсними, однозначна відповідь на це питання може дати лише ВСУ за результатами перегляду вказаних рішень або в правових виводах по аналогічний спора, з який при дослідження це тема ми, на жаль, не зіткнувся.
Відсутність правової визначеності в цьому питанні і презумпція того, що ліквідація основного боржника завжди автоматично припиняє акцесорне зобов'язання, дозволяє недобросовісним заставникам всіляко затягувати процес стягнення з них заставного майна до ліквідації боржника за основним зобов'язанням і, внаслідок, заявляти про припинення запоруки.
Слід зазначити, що аналогічна ситуація існувала в Російській Федерації, правова і судова система якої досить схожа з Україною. У РФ ця практика припинилася після прийняття двох постанов Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 23.07.09 № 58 і від 12.07.12 № 42, в яких суд встав на сторону кредиторів. Згідно позиції, відбитої у вказаних постановах, якщо боржник ліквідований після пред'явлення позову заставникові або поручителеві, то запорука і поручительство не припиняються.
|
Олександр Архипов |
Висновки:
Судова практика у вказаній категорії господарських суперечок свідчить про те, що запорука (іпотека), як похідне зобов'язання, припиняється з припиненням основного зобов'язання, у тому числі унаслідок ліквідації боржника. Проте, існує суперечлива практика відносно припинення зобов'язань по договорах запоруки (іпотеки) у разі, якщо до ліквідації боржника за основним зобов'язанням відносно його поручителя було винесено ухвалу і здійснюється примусове виконання рішення/старанного напису про стягнення предмета запоруки (іпотеки).
Зважаючи на вищезгадане, вважаємо за доцільне внесення правової визначеності в це питання судами вищих інстанцій, зокрема Верховним судом України, з урахуванням особливостей нашої правової і судової системи, а також практики інших країн.
Олександр Архипов, старший юрист Trusted Advisors
