Як тільки курс гривни почав відриватися від звичної відмітки в 8 гривен за долар, Національний банк України почав робити заходи, спрямовані нібито на стабілізацію валютного ринку. Так, з-під пера Правління НБУ вийшли дві постанови - № 328 від 30 травня і № 540 від 29 серпня цього року, що істотно обмежують право громадян на зняття валюти з банківських рахунків і депозитів в межах суми, еквівалентної п'ятнадцяти тисяч гривен в день. Керуючись цим, навіть порядні банкіри, бажаючі зберегти свою репутацію і клієнтів, не можуть віддати вкладникам суму вкладу, що належить ним, усю і відразу, при цьому винувато киваючи у бік регулятора. Мовляв, ми б з радістю, але Нацбанк проти.
Так, вже більше напівроку вкладникам залишається або щодня бігати у банк і знімати по трохи валюту (якщо при курсі 12 грн./долар це було 1250 у.о., то сьогодні вже менше тисячі), або звертатися до суду з вимогою стягнути усю суму валютного вкладу.
"Сцена перша. Суд" або "Третій зайвий (НБУ)"
На стороні вкладника коштує закон, міжнародні конвенції, практика ЕСПЧ і здоровий глузд. На стороні банків - постанова Національного банку України. Практика склалася різна, але переважно на користь вкладників.
Частиною третьої статті 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день вступу у банк відповідного розрахункового документу, якщо інший термін не передбачений договором або законом. Узгоджується це і із загальним станом статті 530 ГК України про виконання зобов'язання в строк, визначений в нім.
Розглядаючи справу Zolotas проти Греції (No. 2) Європейський суд чітко вказав, що "особа, що розмістила грошову суму у банку, передавала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, і у разі використання в цілях витягання прибутку він повинен був повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку сумлінно міг вважати, що його вклад у банку знаходиться у безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, загрозливу істоті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону і зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі стосунки характерні для банківських операцій і банківської справи".
Відмовляючись в повному об'ємі повернути засоби, що належать клієнтові, Банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основних свобод і Протоколу №1, ратифікованих Україною. У статті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аргументи банків про неможливість повернення засобів з відсиланням на встановлені НБУ обмеження по вкладах в іноземній валюті розбиваються і національним законодавством. Так, положеннями частини другої статті 1060 ГК України, згідно якої за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, окрім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, встановлених договором. Також статтею 1074 ГК України передбачено, що обмеження прав клієнта за розпорядженням грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається. Обмеження за розпорядженням грошовими коштами, що знаходяться на рахунку позивача, можливо тільки за рішенням суду або у випадках, встановлених законом.
По закінченню терміну депозитного вкладу засобу перераховуються на поточний рахунок клієнта, ось і повернення депозиту - ухитряються банки. Проте, Верховний Суд іншої думки : в Постанові №6-140цс13 від 25 грудня 2013 року викладена наступна правова позиція - "під терміном "повернення вкладу і нарахованих відсотків" слід розуміти наявність у вкладника реальної можливості отримати і розпорядитися на власний розсуд вкладом. У подібних спорах доведенню підлягає той факт, що після перерахування банком суми вкладу і відсотків на поточний рахунок вкладник позбавлений реальної можливості розпорядитися своїми засобами".
Приймаючи рішення в подібній суперечці, суддя часто сам думає, що і у нього депозит у валюті завис, як у такому разі не допомогти товаришеві за нещастям?
Як показує досвід, рішення по таких спорах набувають чинності без оскарження з боку банків. Причин цьому декілька. При непростій ситуації у банківській системі фінустанови прекрасно розуміють, що залишитися з клієнтом, знизуючи плечима "це усе не ми", набагато краще, ніж розлучитися з ним на завжди. По-друге, якщо банк все ж виконає рішення суду і вкладник отримає валюту готівкою, рішення суду захистить банк від претензій регулятора : суд зобов'язав видати - видали.
|
Володимир Павленко |
"Сцена друга. ГИС" або "По любові не вийшло"
Отримавши рішення про стягнення валютного депозиту, вкладник нестримно прямує у банк в надії забрати свій депозит, але не усе так просто. Банк неспішно або розлучатися з валютою, або пообіцявши регулятору тримати валюту до останнього, відправляє вкладника з рішенням в Державну старанну служби (далі - ГИС), яка, звичайно, знаходить мільйон причин не відкривати старанне виробництво. Після усіх ходінь по муках вкладник домагається відкриття старанного виробництва, результатом якого у кращому разі буде перерахування суми вкладу на рахунок держвиконавця. Задоволений вкладник приходить до виконавця, потираючи руки з великою порожньою сумкою, але біда в тому, що сумка залишиться порожньою, навіть якщо на рахунку виконавця буде валюта.
Вся річ у тому, що виконавець може діяти виключно в межах повноважень, передбачених законом і положенням про порядок проведення старанних дій, згідно з якими вклад може бути або перерахований на валютний рахунок, який вкаже стягувач (вкладник), або поштовим переказом. Доступ до готівкових операцій держвиконавцеві, на жаль, законом заборонений. Таким чином, вкладникові доведеться вибирати з двох зол - або отримувати еквівалент 15 000 гривен/день в іншому банку, або ж чекати доки добра листоноша назбирає необхідну суму валюти у своєму відділенні.
|
Андрій Гвоздецкий |
Фінал
Якщо тільки банк не виконав судове рішення добровільно і не повернув вклад через касу готівкою, ситуація для вкладника залишається плачевною і стосункам банку з клієнтом минулу привабливість вже не повернути. В цьому випадку, як і при розлученні, залишається розраховувати на грамотного юриста.
Зокрема, можна запропонувати використання способу захисту порушених прав відмінного від стягнення. Клієнт звертається до суду не з вимогою про стягнення, а просить суд зобов'язати банк видати валюту вкладникові через касу. Має місце виконання зобов'язання в натурі. Таке рішення буде важче виконати через ГИС, але у разі ухилення банку від повернення валюти будуть підстави для порушення кримінальної справи за невиконання судового рішення. Хоча статистика доведення таких справ до звинувачувального вироку плачевна і не на користь вкладників, сам факт наявності карного виробництва проти посадовців банку може підстебнути останніх скоріше повернути вклад.
Також вкладники, що отримали рішення про стягнення вкладу, можуть просити виконавця ініціювати в суді заборону на виїзд керівництва банку за кордон - якщо сума не критична для банку, це посприяє переговорам і пошуку оптимального рішення.
Остання пропозиція - для оптимістів. Реструктуризувати валютний вклад в гривневий, вірити в новорічні чудеса, сподіватися на мудрість політиків, щедрість МВФ і зміцнення національної валюти.
Володимир Павленко, старший юрист ЮФ "Спенсер і Кауфманн"
Андрій Гвоздецкий, молодший юрист ЮФ "Спенсер і Кауфманн"
