Національне законодавство, регулююче стосунки в транспортній галузі потребує істотної модернізації. Вже зараз, в деяких випадках, як би це дивно не звучало, саме регулювання істотно ускладнює функціонування транспортної галузі. Адже технології йдуть вперед, розвиваються і ускладнюються виробничі стосунки. Не можна відставати в регулюванні. Необхідно зробити конструктивні, прагматичні рішення, стимулюючі не лише нормальне функціонування, але і швидкий розвиток транспортної галузі. Адже транспорт і інфраструктура, це ключові галузі, від яких часто залежить успішне функціонування окремих індустрій і секторів економіки. Ось чому архіважливими здаються на перший погляд такі незначні питання, які ми піднімемо в сьогоднішній публікації, - терміни позовної давності в автомобільних перевезеннях.
11 липня 2014 року у рамках проекту "Закон для усіх" компанії ЛІГА :ЗАКОН відбувся круглий стіл за участю представників юридичної громадськості, транспортного бізнесу, засобів масової інформації і представників держави. На заході робоча група проекту на чолі з керівним партнером ЮК "Альянс Ратушняк і партнери" Володимиром Ратушняком презентувала свої напрацювання у напрямі модернізації законодавства, регулюючого вантажоперевезення, зокрема поправки до давно обговорюваного проекту нового Закону України "Про автомобільний транспорт".
Позовна давність: розбрід і хитання
Наявність юридичної освіти зовсім не гарантує можливість розібратися в хитросплетіннях правових норм, регулюючих позовну давність в стосунках перевезення і транспортної експедиції. Для цього знадобиться хороший практичний досвід у сфері транспортного права, згодиться і знання судової практики, яка, на додаток, не завжди однозначна.
Навіть якщо не брати до уваги регулювання в морських, повітряних і залізничних перевезеннях, які мають свою спеціальну позовну давність і свої особливості її числення, і зосередитися тільки на внутрішніх автомобільних вантажоперевезеннях, все одно можна виявити не менше чотирьох різних термінів позовної давності :
- один рік - для вимог, що виникають з договору перевезення вантажу (не у сфері господарювання) згідно із статтею 925 ГК України;
- від дев'яти місяців до півтора років (залежно від характеру вимог) - для вимог замовника до перевізника у сфері господарювання, згідно із статтею 315 ГК України, причому спосіб числення цього терміну невиправдано складний (плюсуються термін пред'явлення претензії, термін її розгляду і термін пред'явлення позову);
- шість місяців - для вимог перевізника до вантажовідправника або вантажоодержувача у сфері господарювання, згідно із статтею 315 ГК України;
- три роки (загальна позовна давність) - для вимог, що виникають з договору транспортної експедиції, що підтверджено, у тому числі, судовою практикою (наприклад, постановою ВХСУ від 24.03.2011 р. у справі № 13/489).
|
Володимир Ратушняк |
Такий різнобій в позовній давності поганий не лише тим, що виникає плутанина. Погано ще і те, що позовна давність в схожих і пов'язаних між собою правовідносинах може сильно відрізнятися, чим невиправдано обмежуються права окремих учасників цих стосунків. Якщо для прикладу узяти ситуацію в автомобільних перевезеннях, то левову частку перевезень організовують експедитори, які фактично не завжди є перевізниками. Але саме експедитори замикають на собі 90% договірних стосунків із замовниками. Уявимо собі ситуацію, коли замовник пред'являє експедиторові, що перейняв на себе зобов'язання організувати перевезення (а іноді і матеріальну відповідальність за вантаж) позов про відшкодування збитку, викликаного, наприклад, простроченням в доставці, ушкодженням вантажу, і так далі. Для таких правовідносин застосовується загальний термін позовної давності, який складає три роки, з дати виникнення підстав для такого позову. Але вже на половині цього терміну, або навіть раніше, експедитор фактично позбавлений можливості звернутися з позовом до перевізника, який фактично виконував перевезення і є особою відповідальною за завданий збиток. Таку ситуацію складно назвати логічною і справедливою, також не зрозуміло яке "смислове навантаження" несе така конструкція? У чому сенс застосування різних термінів позовної давності?
Конвенція CMR, регулююча міжнародні автомобільні вантажоперевезення, підходить до визначення позовної давності значно простіше, ніж національне законодавство України - передбачена уніфікована позовна давність в один рікяка може бути збільшена до трьох років лише у разі зловмисного вчинку однієї із сторін.
Ідея, озвучена, серед іншого, на круглому столі 11 липня 2014 року, полягає в тому, щоб внести зміни до Цивільного і Господарського кодексу України, встановивши єдину спеціальну позовну давність в один рік для усіх вимог, що виникають з договорів перевезення і транспортної експедиції. Зміни ці цілком можуть бути внесені Завершальними положеннями підготовлюваного законодавчого акту, яким буде прийнятий в новій редакції Закон України "Про автомобільний транспорт". Чи отримає ідея відгук у представників державної влади і депутатів, і чи перетворитися на реальну законодавчу ініціативу - не зрозуміло. Усі згодні з нашою пропозицією, в крайньому випадку, ніхто активно не заперечував, може слідує, у такому разі, зібратися "всім світом" і зажадати!?
Читайте також:
Реформа автотранспортної галузі, ч.1: Відповідальність грузоперевозчика
Реформа автотранспортної галузі, ч.2: Відміна форм державного зразка
Реформа автотранспортної галузі (ч.3) : Відміна Статуту УРСР
