Ім'ям України : 5 млн. євро за збитки від свавілля податкових органів

23 січня 2014 року Європейський суд з прав людини виніс ухвалу у справі "East/West Alliance Limited проти України"відповідно до якого Україна повинна виплатити 5 млн. євро компенсації і 8 тис. євро судових витрат ірландської авіакомпанії East/West Alliance за конфіскацію 14 літаків. Справа стосувалася арешту літаків у березні 2001 року в якості забезпечувальної міри у рамках карного виробництва проти іншої компанії, що входить в той же консорціум, що і ірландський авиасобственик.Згодом деякі літаки були продані, а деякі - пошкоджені, хоча судовий розгляд у справі не був завершений.

Данило Федорчукк.ю.н., старший юрист МЮФ Gide Loyrette Nouelвказав на знаковість рішення ЕСПЧ, оскільки суд не просто вже звично констатував порушення Україною відразу декількох зобов'язань по Конвенції про захист прав і основних свобод людини (в т.ч. невиконання рішень національних судів, що стало вже горезвісною "візитною карткою" вітчизняної правової системи). Він вважає, що в цьому рішенні з новою силою проявилося дуже непривабливе відношення українських державних органів до підприємців (навіть незважаючи на їх іноземне походження - в даному випадку з Ірландії) і повне безсилля правових механізмів захисту прав.

Він пояснив, що по фактах справи, в січні 2001 року податкова міліція, що проводила розслідування ухилення від сплати податків і підробки документів, нібито здійснених співробітниками третьої особи (пов'язаній із заявником компанії), вилучила у заявника усю документацію на літаки, що належали йому, а самі літаки були заарештовані як речові докази в кримінальній справі. Потім податкові органи заявили про відсутність у заявника документації на літаки і на цій підставі оголосили літаки безгосподарним майном. Хоча суди усіх інстанцій підтвердили як право власності заявника на літаки, так і зняття з майна арешту, а також зобов'язали повернути літаки власникові, податкові органи продовжували утримувати їх у себе без правових підстав, а потім продали літаки з аукціону третім особам. Навіть визнання заявником договорів купівлі-продажу недійсними не принесло бажаних результатів: літаки на той час знаходилися в абсолютно непридатному стані (хоча податкова міліція забезпечувала їх охорону).

За словами юриста, ніякі судові механізми не були не в змозі забезпечити навіть мінімальний правовий захист заявника : податкові органи просто ігнорували рішення судів без всяких для себе наслідків. Ніяких наслідків не мало для державних органів і фактичне знищення майна заявника.

"Незважаючи на очевидність порушень, заявник зміг відстояти свої права лише 13 (!) років, і тільки в ЕСПЧ. Визнавши порушення Україною прав заявника, ЕСПЧ кваліфікував дії податкових органів, що спочатку вилучили у заявника документи, а потім через відсутність документів тих, що визнали майно безгосподарним і що продали його, незважаючи на численні рішення судів, як відверте свавілля, недобросовісна і зловживання владою". - відмітив Д. Федорчук.

Він вважає, що на особливу увагу заслуговує питання компенсації, де став очевидним тактичний прорахунок заявника : надмірно спекулятивна і перебільшена калькуляція збитків привела до того, що заявникові була присуджена сума набагато нижче за запрошену. Заявник просив присудити йому 283 841 920 доларів США, обчислених як розрахункова вартість відчужених літаків (виходячи з цін на вироблювані зараз аналоги), упущеної вигоди, а також немайнової шкоди. У разі присудження ця сума стала б рекордною (досі найбільша присуджена ЕСПЧ з України справедлива компенсація складала 27 млн. євро - в справі "Агрокомплекс проти України".

Проте ЕСПЧ вказав на безпідставність розрахунку заявником компенсації виходячи з цін нових літаків, тоді як літаки, що фігурували в справі, мали істотний знос; крім того, ЕСПЧ відмітив значні складнощі з численням розміру не отриманою за 10 років прибутку у зв'язку з множинними малопредсказуемыми чинниками і підприємницькими рисками. Відмовившись брати до уваги розрахунки заявника, ЕСПЧ застосував так зване глобальне числення на основі принципу справедливості і присудив загальну компенсацію у розмірі 5 млн. євро.

"Зараз Україна зобов'язана сплатити заявникові 5 млн. євро, і ця сума буде виділена із засобів державного бюджету. Іншими словами, свавілля державних органів у котрий раз сплатять платники податків, тобто самі жертви державного беззаконня. А ось покладати сплачені з бюджету суми на чиновників, причетних до встановленого ЕСПЧ порушення (як того і вимагає закон), в Україні чомусь не прийнято"- зробив висновок Д. Федорчук.

Сергій Уваров, юрист ЮБ "Егоров, Пугинский, Афанасьев і партнери"також вважає, що рішення ЕСПЧ у черговий раз оголило недоліки в роботі судової системи і інших державних органів в Україні. Він також нагадав про справу "Агрокомплекс проти України", яким заявникові присуджена значна грошова компенсація. Детальніше читайте в матеріалі ЮРЛИГИ.

С. Уварів вказав на екстраординарність фактичних обставин справи, відмічену і ЕСПЧ. "Через безліч арештів, накладених на майно заявника різними правоохоронними, податковими і судовими органами, авіакомпанія фактично була позбавлена до нього доступу впродовж більше десяти років. А до моменту, коли це майно все ж було частково повернене, воно швидше являло собою окремі деталі, непридатніші до використання"- пояснив юрист.

В той же час С. Уварів вважає, що в питаннях тлумачення і застосування Конвенції це рішення не можна назвати революційним. Зокрема, не є несподіваним висновок ЕСПЧ про порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист права власності), адже протиправність утримання майна заявника і необхідність його повернення неодноразово підтверджувалася рішеннями судів в самій Україні, які, втім, впродовж багатьох років не були виконані (визнавши це порушення, суд не визнав необхідним окремо розглядати заяви про порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки вони виникають з тих же фактичних обставин, що і заяви про порушення ст. 1 Протоколу № 1, і дуже тісно з ними пов'язані).

"Дуже цікавим видається аналіз ЕСПЧ відносно інституту арешту майна і розподілу відповідальності за збиток, нанесений майну під час його перебування під арештом. ЕСПЧ підкреслив, що сам по собі арешт майна судом в якості міри забезпечення позову або ж арешт у рамках кримінальної справи цілком відповідають ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки є проявом права держави здійснювати контроль за "використанням власності відповідно до загальних інтересів" (ч.2 ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції) - відмітив юрист.

Більше того, суд відмітив, що будь-який арешт або вилучення майна призводять до певного збитку. Проте, для того, щоб відповідати ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції фактично заподіяний збиток не повинен перевищувати невідворотний збиток. Фактичне ж позбавлення заявника його майна внаслідок арешту, безумовно, не може вважатися таким "невідворотним збитком". Важливим поясненням ЕСПЧ є також те, що у випадку якщо вилучене майно знаходиться під контролем держави, саме останнє повинне нести відповідальність за його збереження.

Відносно питання про справедливу компенсацію С. Уварів вказав, що ЕСПЧ скористався своїм правом визначити її розмір на власний розсуд без детального розгляду кожної вимоги заявника. При цьому, хоча присуджена у результаті сума складають менше 4% первинних вимог заявника, один з суддів у своїй окремій думці порахував, що і ця компенсація може виявитися надмірною, оскільки суду не було надано досить доказів ринкової вартості відповідного майна заявника.

"Підводячи підсумки, це рішення у черговий раз продемонструвало, що ЕСПЧ може бути дійсно ефективним механізмом захисту порушеного державою права власності. Проте, незважаючи на екстраординарний характер обставин в цій справі, не варто забувати, що Конвенція передбачає безліч умов надання такого захисту, які у кожному конкретному випадку слід оцінювати окремо"- зробив висновок С. Уварів.