Уявіть ситуацію: правоохоронні органи іншої держави розслідують справу у своїй юрисдикції, і звертаються до України з проханням допомогти. Наприклад, знайти людину, провести обшук або навіть накласти арешт на кошти громадян держави.
Це звучить як щось далеке, правда? Але, насправді, ні.
Спробуємо пояснити простими словами.
Що таке міжнародна правова допомога (МПД)?
Міжнародна правова допомога - це коли органи однієї держави виконують процесуальні дії на прохання іншої держави.
Найчастіше мова йде про:
- розшук та затримання людини, яка переховується;
- проведення слідчих дій – допити, обшуки, огляди;
- отримання інформації, зокрема про банківські рахунки та майно;
- вручення документів;
- накладення арешту на майно.
Сьогодні міжнародна правова допомога використовується доволі часто, особливо у справах щодо фінансових операцій, кібершахрайства (кіберзлочинів), криптообмінів та корупції.
Але найцікавіше починається, звісно, в українських судах.
На практиці українські суди нерідко сприймають такий запит як сигнал: “треба виконати”, навіть якщо підстави сумнівні, дії не відповідають українському закону та процедурі, права людини і права громадянина України можуть бути порушені.
Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) передбачає, що держава може відмовити у наданні МПД, наприклад:
- виконання запиту суперечить Конституції або може зашкодити суверенітету, безпеці чи інтересам держави;
- щодо цієї ж особи і цього ж правопорушення вже є рішення українського суду, яке набрало законної сили;
- інша держава не гарантує взаємності у наданні такої допомоги;
- діяння, про яке йдеться у запиті, не є злочином за українським законом;
- є підстави вважати, що людину переслідують через її політичні погляди, походження, релігію чи інші ознаки;
- це саме правопорушення вже розслідують або розглядають у суді в Україні.
По суті, закон дозволяє відмовити, коли виконання запиту порушує базові принципи права або створює ризики для прав людини і державних інтересів.
Попри чіткі законодавчі вимоги, українська судова практика демонструє тенденцію до спрощеного підходу. Після погодження на надання МПД, клопотання правоохоронців часто розглядаються формально, оскільки слідчі судді обмежуються перевіркою наявності самого запиту, не аналізуючи його зміст і відповідність національному праву. Це формує практику допустимості будь-яких процесуальних дій.
Нещодавно команда Miller Law Firm – старша адвокатка Анна Калинчук та молодший юрист Андрій Балицький – досягла показового результату у справі в межах МПД.
У межах кримінального провадження вдалося скасувати арешт на кілька десятків тисяч доларів США, що належали резиденту України, на виконання запиту про МПД, отриманого від Австрійської Республіки.
Цей кейс вимагав значно більшого, ніж стандартна процесуальна позиція: не обмежуючись аргументами про відсутність підстав для арешту майна у розумінні КПК України, окремо доведено відсутність ознак кримінального правопорушення у вилучених коштах як речових доказах, а також звернуто увагу суду на неможливість їх передачі за межі юрисдикції України.
Окремий акцент зроблено на самому міжнародному запиті: проаналізовано його зміст, межі та стадію виконання і доведено, що на момент розгляду клопотання запит фактично вичерпав свою дію.
За таких обставин подальше застосування арешту не відповідало меті заходів забезпечення кримінального провадження. Окремо було обґрунтувано відсутність правових механізмів для конфіскації цих коштів як у межах національного законодавства, так і в контексті міжнародного співробітництва.
Проблематика захисту резидентів України у таких справах значно глибша, ніж здається на перший погляд.
Українське законодавство, зокрема, забороняє екстрадицію власних громадян і вимагає дотримання повноцінної процедури досудового розслідування як складової принципу верховенства права. Саме тому всі дії правоохоронців на виконання запитів про міжнародну правову допомогу вони “вбудовують” у так зване технічне кримінальне провадження.
Фактично правоохоронці реєструють кримінальне провадження не на підставі самостійно встановлених обставин, а виключно на підставі запиту іноземної держави. Усі відомості про ймовірне правопорушення вони також беруть із матеріалів цієї держави без власної оцінки події в контексті українського кримінального права.
Це створює специфічну ситуацію: формально кримінальне провадження існує в Україні, але його зміст і логіка повністю визначає іноземна юрисдикція. Також це суттєво впливає на статус особи, права якої обмежуються.
При цьому, якщо йдеться про злочин, який вчинили поза межами України, зібрані докази не можуть “залишатися” в українській системі безкінечно. Закон прямо визначає їхню подальшу долю: або передача стороні, що запитує, або повернення законному володільцю.
Ключове обмеження – строки. Принципи права прив’язують можливість зберігання таких доказів до строку дії запиту про МПД або до строку роботи спільної слідчої групи. Після цього будь-яке подальше утримання майна або використання доказів втрачає правову основу.
Саме в цих деталях і виникає простір для захисту. Бо як тільки “технічне” провадження починає виходити за свої процесуальні межі, воно перетворюється з інструменту міжнародної співпраці на механізм необґрунтованого втручання у права людини.
Анна Калинчук,
старша юристка практики WCC, комплаєнсу
та розслідувань Miller Law Firm