Як повідомлялося раніше, 1 березня 2013 року пленум Вищого спеціалізованого суду по розгляду цивільних і карних справ прийняв дві знакові постанови, одно з яких покликане врегулювати спірні питання визначення осудності судів загальної юрисдикції, а інше - привнести єдність до застосування судами законодавчих норм в процесі рішення суперечок про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки (детальніше про пленум читайте в матеріалі "На пленумі ВССУ вирішив "забрати" собі земельні суперечки за участю держорганів").
Чи полегшать життя судів загальної юрисдикції надані ВССУ акти і чи допоможуть вони практикуючим юристам більше осмислено вибирати тактику судового захисту, покаже час. А зараз, по свіжих слідах, спробуємо проаналізувати ключові моменти цих судових роз'яснень.
Постанова пленуму ВССУ № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів і визначення осудності цивільних справ"
Одним з важливих укладень, зібраних в документі, є вказівка суддів на те, що спори, що виникають із земельних стосунків, в яких хоч би одна із сторін, - фізособа, незважаючи на участь в них суб'єкта владних повноважень, згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу розглядаються в порядку цивільного судочинства. Суд ухвалив, що це стосується, зокрема, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування по видачі дозволу на виготовлення (розробку) проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, вирішень інших питань, необхідних для придбання і реалізації права на землю, про надання або передачу земельної ділянки у власність або користування або невирішення цих питань, припиненні права власності або користування землею. Виняток становлять спори, передбачені ч. 1 ст. 16 Закону "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, розміщених на них, що знаходяться в приватній власності, для громадських потреб або за мотивами громадської необхідності", про громадянську відповідальність за порушення земельного законодавства, поверненні самовільно зайнятих земельних ділянок.
Судді роз'яснили і порядок дій, коли стороною по суперечці виступає фізособа-підприємець. У разі припинення діяльності фізособи в якості суб'єкта господарювання відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу виробництво у господарській справі припиняється. З моменту держреєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП в порядку, встановленому Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців", спори за участю такого ФОП, у тому числі пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася їм раніше, слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Виняток становлять випадки, коли виробництво у відповідних справах було збуджене в господарському суді до настання таких обставин, оскільки за загальним правилом громадянин-підприємець відповідає по своїх зобов'язаннях майном, що належить йому, і після припинення своєї підприємницької діяльності. Після припинення виробництва у господарській справі на вказаній основі спори за участю таких осіб підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як відмічає Анастасія Ткаченкоюрист ЮК "Альтецца Трейд"одним з ключових положень постанови є роз'яснення питання територіальній осудності. "До сьогоднішнього дня залишалося недостатньо врегульованим питання відносно виняткової осудності цивільних справ, а саме за визначенням основної частини нерухомого майна. На практиці (приміром, при розділі майна подружжя) предметом суперечки може виступати декілька об'єктів, які можуть знаходитися в різних районах, областях України. Суди неоднозначно трактували питання при визначенні основної долі нерухомого майна (вартість або розмір, кількість і т. п.). ВССУ пояснив, що основною частиною майна вважається майно, за своєю вартістю майно, що перевищує, знаходиться в інших місцевостях", - вказує юрист.
В той же час А. Ткаченко вважає, що питання визначення вартості такого майна до звернення до суду, за відсутності доступу до документів, що встановлюють право, залишається відкритим.
Постанова пленуму ВССУ № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні суперечок про відшкодування збитку, нанесеного джерелом підвищеної небезпеки"
Ця постанова містить ряд цінних вказівок потерпілому, що вимагає сатисфакції від особи, що зашкодила йому. Актом роз'яснено, що положення ст. 625 ГК не застосовуються до стосунків по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, що виникає з договірних зобов'язань. Виключення складає відповідальність страховика (ст. 992 ГК).
Також пленум звернув увагу на особливості процесу, що виникають у зв'язку з карним судочинством. Згідно ч. 4 ст. 61 ГПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про админправонарушении обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої ухвалений вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії і чи здійснені вони цією особою. У зв'язку з цим у разі прийняття судом постанови про припинення провадження у справі об админправонарушении (наприклад, після закінчення термінів накладення админвзыскания) суд повинен звернути увагу на те, чи містить таку постанову відповіді на питання: чи мала місце дорожньо-транспортна подія і чи здійснено воно з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови в порушенні кримінальної справи, припинення кримінальної справи за правилами КПК 1960 року або закриття карного виробництва за правилами КПК 2012 року, не означає відсутність провини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (визначення) слідчого, прокурора, судна про відмову в порушенні кримінальної справи або його припиненні, закритті карного виробництва є доказом, який повинен досліджуватися і оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ГПК.
Оскільки ст. 1187 ГК не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), судам "дали добро" на визнання джерелом підвищеної небезпеки також і іншу діяльність, зважаючи на особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, використовуваних в процесі діяльності. І підказали, що до цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної вірогідності збитку через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
У документі роз'яснено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів по їх цільовому призначенню), а також при мимовільному прояві шкідливих властивостей об'єктів, використовуваних в цій діяльності (наприклад, спричинення шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). У інших випадках збиток відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст. 1166 ГК, особою (наприклад, коли пасажир, відкриваючи двері автомобіля, заподіяв тілесні ушкодження особі, що проходила поруч), що нанесла його.
Серед важливих роз'яснень, що містяться в постанові пленуму ВССУ № 4, А. Ткаченко відмічає, що "належним відповідачем по відшкодуванню шкоди, заподіяної ДТП, являється страхова компанія або МТСБУ. У разі пред'явлення позову до причинителю шкоди в позові буде відмовлено. В той же час не слід забувати, що позови про відшкодування збитку в сумі франшизи і відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження майна, пред'являються безпосередньо до особи, що завдала шкоди".
Таким чином, сподіватимемося, що надані ВССУ в постановах від 1 березня 2013 р. роз'яснення зіграють визначену ним роль чіткого керівництва до дії як для судів загальної юрисдикції, так і для осіб, що намагаються в судовому порядку захистити права і інтереси, гарантовані їм законом.
