Цивільний кодекс визначає декілька видів нікчемних угод, серед яких і уявні, фіктивні угоди (ст. ст. 234, 235 ГК України), метою здійснення яких є спроба приховати іншу угоду, а також досягти певних правових наслідків.
Закон прямо не передбачає недійсність уявної угоди, а лише пропонує застосувати до стосунків сторін норми, регулюючі ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Прихована угода, у свою чергу, не обов'язково є незаконною; сторони частенько приховують його від інших осіб, органів державної влади, правосуддя.
У судовій практиці до недавнього існували різні правові позиції, розповів керівник південно-української філії Arzinger Андрій Селютин. У одних випадках, суди визначали, чи є прихована угода недійсною, в інших - вирішували, що уявна угода приховує угоду, яка не порушує закон.
Раніше Пленум ВСУ вже робив спробу узагальнити судову практику, проте дав визначення лише по суб'єктному складу уявних угода саме - в постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 9.04.2002 р. у справі за позовом ТОВ "Газресурс" до Укртрансгазу, Приватбанку і ТОВ "Енергоальянс" - прямо вказано, що за уявними угодами законом не передбачена можливість зміни в цьому випадку суб'єктного складу учасників шляхом переведення прав або покладання обов'язків на осіб, які не були сторонами угоди.
У узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визначення угод недійсними, які підготовленому судді Верховного Суду Я. М. Романюк, В. И. Косенко і старший консультант управління вивчення і узагальнення судової практики З. П. Мірошник, відзначалося, що до уявних угод правові наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ГК, можуть застосовуватися тільки тоді, коли угода, яку сторони дійсно мали на увазі, є нікчемною або суд визнає її недійсною. Таким чином, рішення у кожному окремому випадку залежало виключно від волі судуповідомив А. Селютин.
14 листопада 2012 року Верховний Суд на засіданні Судової палати по цивільних справах розглянув справа № 6 133цс12предметом якого була суперечка про встановлення (визнанні) укладення договору купівлі-продажу і визнання права власності на частку в загальній спільній власності подружжя.
При розгляді цієї справи ВСУ зробив правове укладення, в якому чітко відмітив, що у разі, якщо буде встановлено, що угода здійснена сторонами для приховання іншої угоди, - стосунки сторін регулюються правилами угоди, яку сторони насправді зробили.
Таким чином, оскільки відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ГК України головним елементом угоди є вільне волевиявлення і його відповідність внутрішньої волі сторін, спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування і з'ясування питання про те, не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду, і яке саме.
