Пленум ВСУ вирішив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним представленням відносно офіційного тлумачення положень ч.1 і 2 ст. 9 Закону "Про судовий збір"а саме - термінів "місце розгляду справи" і "засоби на забезпечення здійснення правосуддя"вживаних у вказаних положеннях Закону.
Необхідність такого звернення, відмітив перший заступник голови ВСУ Ярослав Романюк, обгрунтовується тим, що з ухваленням Закону "Про судовий збір" між вищими спеціалізованими судами України і суб'єктом конституційного представлення виникла неузгодженість відносно визначення суб'єкта отримання коштів від сплати судового збору при подачі заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону судовий збір сплачується по місцю розгляду справи.
На практиці склалася ситуація, що судовий збір сплачується заявниками переважно по банківських реквізитах вищих спеціалізованих судів, які згідно з вимогами процесуальних кодексів лише здійснюють вирішення питання про допуск справи до виробництва, що, на думку суддів Верховного Суду, не є його розглядом. До того ж ситуація, коли вищі спеціалізовані суди, виносячи рішення про необхідність сплати судового збору на рахунки цих судів, вказують розміри ставок судового збору, передбачені для подачі заяв про перегляд судових рішень ВСУ, призводить до подвійній оплаті судового збору: на рахунки вищих спеціалізованих судів після допуску справи до виробництва і на рахунок ВСУ по його розгляд, і істотно ущемляє права заявників.
Має також неоднозначне тлумачення положень ч. 2 ст. 9 Закону відносно складових засобів судового збору, які спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя.
Так, в листі Міністерства фінансів від 21 березня 2012 № 31-07220-2-4/1735, адресованому Комітету ВР з питань бюджету і Державної судової адміністрації України, в частині, що стосується засобів судового збору, які спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, висловлена позиція, що витрати на забезпечення здійснення правосуддя включають не лише витрати, пов'язані з безпосереднім розглядом справ (на папір, поштові витрати, фіксації процесу і тому подібне), але і оплату праці суддів за безпосереднє здійснення ними правосуддя.
Проте, на думку Верховного Суду, такий підхід Мінфіну є помилковим, оскільки суперечить положенням Основного Закону України і не узгоджується з відповідними рішеннями Конституційного Суду України. Адже суди як органи державної влади, відзначалося на Пленумі, апріорі не можуть бути суб'єктами отримання доходу і не мають яких-небудь інших джерел отримання коштів, окрім Державного бюджету, оскільки здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, відзначається в конституційному представленні, використане в ч. 2 ст. 9 Закону "Про судовий збір" поняття "Забезпечення здійснення правосуддя" торкається саме забезпечення діяльності органів судової влади в цілому, і судів як юридичних осіб публічного правазокрема.
В той же час поняття "суддівська винагорода суддям" і "заробітна плата працівників апарату судів" є категоріями економічних прав, гарантованих відповідними статтями Конституції України, тому мають бути захищеними витратами держбюджету і не залежати від вірогідності наповнення спецфонду бюджету.
У конституційному представленні також звернена увага на те, що порушення органами законодавчої і старанної влади базових принципів фінансування судів може викликати негативний громадський резонанс. Адже створюється стійка громадська ілюзія про те, що реалізація владних повноважень суддями має на меті отримання ними відповідних прибутків за рахунок судового збору з його платників, і судді повинні корпоративну зацікавленість у збільшенні ставок згаданого обов'язкового платежу.
За інформацією прес-служби ВСУ.
Також читайте:
Порушення переважного права купівлі долі не є основою для визнання договору недійсним
ВСУ вважає, що споживач зобов'язаний укладати договір на надання житлово-комунальних послуг
