До такого висновку прийшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 573/406/24 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 28 березня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК.
Як ми раніше повідомляли, Верховний Суд прийшов до висновку, що під час війни жодне віросповідання не може звільняти громадян України від військового обов'язку. Отже, розглянемо деталі судового рішення.
Обставини справи
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 28 березня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_8 у тому, що він після отримання повістки 14 лютого 2024 року без поважних причин не прибув 21 лютого 2024 року о 06:30 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1.
Не погоджуючись з рішенням попередніх інстанцій, захисник звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Аргументи касаційної скарги захисника зводяться до його незгоди із кваліфікацією дій засудженого, оскільки він вважає, що внаслідок наявності в ОСОБА_8 релігійних переконань, несумісних із виконанням військового обов'язку, кримінальна відповідальність за ст. 336 КК виключається.
Колегія суддів не погодилася із наведеними твердженнями захисника, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що:
- з 16 червня 1995 року по 20 серпня 1996 року ОСОБА_8 проходив строкову військову службу на посаді санітарного інспектора середнього медичного персоналу, а тому перебуває на військовому обліку та є військовозобов'язаним;
- 14 лютого 2024 року ОСОБА_8 отримав повістку про явку 21 лютого 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3;
- згідно з довідкою ВЛК від 16 лютого 2024 року N 184 засудженого визнано придатним до військової служби;
- 21 лютого 2024 року ОСОБА_8 не з'явився до військоммату (копія книги відвідувачів РТЦК та СП).
За твердженнями сторони захисту, неприбуття ОСОБА_8 до військоммату було пов'язане із його належністю до релігійного об'єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу.
Свою позицію захист обґрунтував посиланням на довідку від 07 лютого 2024 року N 3452, згідно з якою ОСОБА_8 з 25 листопада 2023 року є присвяченим охрещеним служителем Свідків Єгови, а також на показання матері, сестри та священнослужителя ОСОБА_9.
У зв'язку з цим, Верховний суд звернув увагу на те, що положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Окрім того, Судом наголошено на тому, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Тобто, Судом зазначено, що громадяни України у мирний час можуть безперешкодно скористатия альтернативною військовою службою, натомість у воєнний час, під час мобілізації, обов'язок захисту України покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Суд висловив думку також про те, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов'язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
Колегія суддів також звернула увагу на те, що у даному провадженні засудженого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти у захисті України як зв'язківця. Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як зв'язківець не було, оскільки засуджений не з'явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов'язана із використанням та носінням зброї.
Разом з тим, Суд не погодився із позицією сторони захисту про те, що має місце порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Європейської конвенції з прав людини. Підстав стверджувати про те, що Україна порушила свої позитивні зобов'язання перед громадянином, який взагалі не з'явився для проходження військової служби за військовою спеціальністю зв'язківець немає, оскільки вони відсутні через дії саме цього громадянина (нез'явлення за повісткою).
Відтак, повідомлену стороною захисту інформацію про те, що засуджений як свідок Єгови за своїм віросповідуванням взагалі не може виконувати функції водія, повара, зв'язківця тощо, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов'язку по захисту України загалом.
Окрім того, Верховний Суд зауважив про те, що не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.
Відтак, на переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
З огляду на викладене Суд погодився із правовою кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ст. 336 КК.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Знаходьте судові рішення легко та швидко з LIGA360. Наші інструменти дозволяють миттєво переглядати та аналізувати рішення, забезпечуючи доступ до розширених пошукових фільтрів та інформаційних карток з деталями кожної справи. Підвищіть ефективність своєї роботи, замовивши персональну презентацію LIGA360.
