Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію щодо вимог до рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
Про це йдеться в постанові КАС ВС від 12 листопада 2024 року у справі № 380/11916/22, інформує П'ятий апеляційний адміністративний суд.
КАС ВС зазначив, що правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон № 1710-VI «Про прикордонний контроль». Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 14.12.2010 № 967.
Спірним у цій справі є рішення військової частини про відмову громадянину України в перетинанні державного кордону України. В оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон, яким затверджено зазначений Указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Крім того, спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
КАС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення посадової особи військової частини не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
Отже, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Як знайти подібні судові рішення в один клік? Нова LIGA360 миттєво аналізує мільйони судових справ і обирає кейси саме для вас! А ще ви знайдете все пов'язане законодавство та аналітику від експертів. Замовте презентацію прямо сьогодні.
