Поділ майна подружжя, напевно, є тією частиною відносин між чоловіком та жінкою, яка продовжуватиме продукувати цікаву судову практику, в тому числі і у Верховному Суді. Робота наших судів не припиняється ні на день, незважаючи на триваючу війну, і черговим прикладом цього є постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19. Справи про поділ майна розглядаються роками і цю справи теж не оминула така участь.
Правники знають, що подружжя ділить між собою не тільки активи, а й пасиви. Так чому згадана постанова заслуговує на увагу широкого загалу?
Насамперед вона цікава та важлива своїм правовим висновком щодо кредитних зобов'язань, взятих на себе одним із подружжя до шлюбу, але які виконувалися під час нього та відповідно долею нерухомого майна на придбання якого були використані такі кредитні кошти.
Давайте ж розглянемо цю постанову більш детально.
Оскільки, мова йде про судове рішення суду касаційної інстанції, необхідно повернутися до витоків цієї цивільної справи та дослідити перебіг подій у судах першої та апеляційної інстанцій.
Короткий опис позовних вимог та зміст рішень судів попередніх інстанцій
Сторони перебували у шлюбі майже 6 років. До суду звернулася колишня дружина, яка вказала, що сторонами було нажито за час спільного проживання до фактичного припинення шлюбних відносин таке майно:
Легковий автомобіль;
Гараж, право власності на який було зареєстровано на відповідача;
Інвестиція в квартиру;
Внесок в статутний капітал ПП.
Позивачка просила суд визнати згадане майно об'єктом спільної сумісної власності та стягнути з відповідача грошову компенсацію половини вартості автомобіля та гаража, а також доходів від діяльності ПП.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, визнав гараж спільним майном подружжя, стягнув з відповідача грошову компенсацію, а також вирішив питання розподілу судових витрат.
Так, суд стягнув з відповідача на користь позивачки половину суми, за яку автомобіль був відчужений останнім без її згоди. Гараж був визнаний спільним майном подружжя з огляду на набуття права власності на нього під час перебування сторін у шлюбі. Втім, доказ, поданий позивачкою на підтвердження вартості цього майнового об'єкту, не був прийнятий судом через неможливість його визнання таким, що «містить експертну оцінку вказаного гаража, проведену з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна за завищеною ціною, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за частину спірного гаража.»
Тобто, навіть, незважаючи на визнання цього об'єкту спільним майном суд вирішив відмовити у задоволенні вимог в частині (компенсації) стягнення половини його вартості, оскільки вважав оцінку, проведену позивачкою неналежною. Та сама доля спіткала і вимоги щодо доходів ПП.
Щодо квартири суд першої інстанції встановив, що частина коштів для погашення особистих зобов'язань відповідача за кредитним договором, укладеним останнім до шлюбу, було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя в період шлюбу. Суд не знайшов законних підстав для визнання квартири спільним майном сторін, але визнав, що позивачка має право на відшкодування половини сплачених коштів саме в період шлюбу на погашення таких кредитних зобов'язань.
Інформація працюватиме на вас - з рішенням LIGA360:Юрист. Здійснюйте legal research українського законодавства й судової практики, прогнозуйте результати судових справ, читайте експертну аналітику з "гарячих" тем. Замовте тестовий доступ за посиланням.
За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Відповідач з цим не погодився та подав касаційну скаргу.
Перебіг справи у Верховному Суді
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу цієї справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду була мотивована наявністю принципово різного підходу щодо визначення того, чи має право один із подружжя, який не був стороною кредитного договору, проте частина кредитного боргу була сплачена подружжям у шлюбі:
на отримання компенсації у вигляді частини сплачених банку щомісячних платежів на виконання умов кредитного договору, або
на компенсацію частки вартості нерухомого майна, або
право на певну частку нерухомості.
Однією із функцій Верховного Суду є уніфікація судової практики та усунення виявлених розбіжностей. Тому саме з цього приводу ця справа була передана на розгляд Об'єднаної палати.
Так, на час перегляду цієї справи існували наступні правові позиції, які знайшли своє відображення у досліджуваній постанові та були взяті до уваги Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду:
- при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї - постанова КЦС у складі ВС від 01 вересня 2022 року у справі N 245/9244/17;
- якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя - подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі N 638/18231/15-ц;
- виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України. Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц;
- частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї - постанова КЦС у складі ВС від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц;
- сплата одним із подружжя частини коштів за кредитним договором, укладеним іншим з подружжя до шлюбу, не змінює правового режиму набутого за таким договором майна. Зобов'язання з повернення кредиту за таким договором виникає лише у того з подружжя, хто уклав такий договір. Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок сімейного бюджету не може бути підставою для визнання права власності на майно, набуте до шлюбі, однак має враховуватися під час спору про поділ майна подружжя чи боргових зобов'язань. При цьому суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача половини коштів, сплачених у рахунок погашення кредиту в період спільного проживання сторін - постанова КЦС у складі ВС від 27 жовтня 2021 року у справі № 341/2539/13.
Адвокати з сімейних справ вивчають актуальні ситуації щодо розлучення, поділу майна, ухилення від сплати аліментів з ІПС ЛІГА:ЗАКОН. Також система містить повну базу українського законодавства з експертними коментарями. Придбайте ІПС ЛІГА:ЗАКОН за посиланням.
Відповідно, касаційний суд погодився із судами попередніх інстанцій та вважав, що вони дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача, оскільки набута ним у власність до укладення шлюбу та за кошти, отримані ним за кредитним договором, за яким у позивачки не виникло жодних зобов'язань.
Більше того, Об'єднана Палата КЦС у цій справі сформувала такий правовий висновок - у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов'язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум, що вносилися на виконання кредитного зобов'язання.
Таким чином, відповідач, який уклав кредитний договір до шлюбу і згодом придбав на ці кошти квартири, є власником такої квартири на праві особистої приватної власності. З огляду на те, що частина зобов'язань за кредитним договором були погашені в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, позивачка відповідно отримала право на компенсацію у вигляді половини вартості таких погашених зобов'язань.
Щодо гаражу, то Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в цій частині, оскільки сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання гаража спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно набуте відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою та відповідні докази чого містилися в матеріалах справи. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18.
Як ми змогли впевнитися на прикладі цієї цікавої справи, важливим є дослідження так званої «тріади» обставин, які має встановити суд для того, щоб віднести те чи інше майно до спільної власності подружжя або особистої одного з них. Нагадаємо, що мова йде про час, джерело та мета набуття майна.
Відповідно обов'язково треба, перед тим як звертатися до суду, власне самостійно або за допомогою професійного правника критично визначити можливий потенційний режим кожного об'єкта майна з тим, щоб в результаті багаторічних судових баталій не залишитися ні з чим або з огляду на присуджене майно «вийти в нуль», беручи до уваги вартість правничої допомоги.
Читайте також: Спадкування за правом представлення та спадкова трансмісія: Мін'юcт пояснив, як відрізнити
