Готуючи позовну заяву щодо захисту порушеного речового права, позивач, враховуючи зміст права, яке порушено, характер порушень і наслідків, зазвичай використовує формулювання способів захисту відповідного права, що наведені у нормативно-правових актах.
Так, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для прикладу, у статті 5 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку ж, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналогічні приписи містяться й у статті 5 Господарського процесуального кодексу.
Доволі часто у справах щодо захисту речового права використовуються при обранні способів захисту приписи статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про державну реєстрацію прав), в якій йде мова, зокрема, про внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) відомостей у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 сформулював правову позицію щодо зазначених правових приписів.
Фахівці Офісу протидії рейдерству роз'яснили, що в цій справі рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково:
визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та запис про право власності, внесений до Державного реєстру прав державним реєстратором, про реєстрацію права власності на квартиру за банком;
припинено право власності банку на квартиру.
Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги на ці судові рішення задовільнив скаргу частково, рішення районного суду та постанову апеляційного суду змінив, виклавши мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в редакції цієї постанови та виключив з резолютивної частини рішення суду першої інстанції речення про припинення права власності банку на квартиру.
Таке рішення Верховним Судом мотивоване, зокрема, правовою позицією, сформованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), відповідно до якої:
за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно;
це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України;
судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію прав (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
З огляду на зазначене, Верховний Суд у справі № 316/2082/19 зауважив, що стаття 26 Закону про державну реєстрацію прав:
є публічною, процедурною нормою;
не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов'язувати суб'єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватноправова норма не передбачає.
У справі, що переглядається:
вимога про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права є належним способом захисту прав позивача у цій справі;
суди зробили правильний висновок, що вимога про визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає;
суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовної вимоги про припинення права власності банку на предмет іпотеки - квартиру, оскільки задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Історію судової справи можна переглянути на ІТ-платформі LIGA360. Дізнайтеся, чи не було рішення переглянуто чи скасовано, дізнайтеся деталі справи та оцініть тривалість розгляду. Подробиці за посиланням.
Читайте також:
Опубліковано дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду за грудень 2022 року
