Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України (Закон 2217-IX)

8 червня 2022, 09:15
1218
0
Реклама

Окуповані регіони України продовжують бути її суверенною територією, незважаючи на те, що вони лишаються тимчасово непідконтрольними. На цих територіях продовжують залишатись громадяни України, юридичні особи, їхнє майно. Україна як правова та соціальна держава взяла на себе обов'язки гарантувати й забезпечити права фізичних та юридичних осіб. І окупована територія не є виключенням.

Україна, на жаль, має сумнозвісний досвід окупації своїх територій загарбниками, тому правова база сформувалася ще на початку гібридної агресії рф у 2014-2015 роках. Сьогодні, під час повноцінної війни, під окупацією опинилися нові території України, що стало причиною для вдосконалення чинного законодавства з тим, аби могти краще захистити права фізичних та юридичних осіб. Допомогти це зробити покликані Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Вже після початку війни цей закон мав декілька нових редакцій, і Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року № 2217-IX є черговою, принципово важливою редакцією.

Пропонуємо деталізувати окремі його новели.

Війна прибрала напівтони

Закон чітко встановлює дати початку окупації окремих регіонів України російською федерацією - 19.02.2022 року, Автономної Республіки Крим - 20.02.2014 року, окремих регіонів Луганської та Донецької областей - 07.04.2014 року.

Якщо довоєнні редакції Закону були присвячені тимчасово окупованим територіям у Криму, Луганській та Донецькій областях, то в теперішній редакції поняття «тимчасово окупована територія» узагальнили. Тож відтепер під це поняття можуть підпадати не тільки окремі регіони України, а й уся територія, яка окупована рф.

Ми всі добре пам'ятаємо 2014-2015 роки, коли різні представники українського суспільства по-різному називали війну рф проти України, уникаючи називати речі своїми іменами. В цьому Законі законодавець надав повну та належну оцінку подіям, що почалися ще 2014 році з боку рф проти України. Доповнено преамбулу Закону (до речі, станом на сьогоднішній день невелика кількість законодавчих актів приймається з преамбулами) з посиланням на національне та міжнародне законодавство, яке кваліфікує дії рф саме як військову агресію.

Тож тепер нарешті речі названо своїми іменами. Війна стирає напівтони, лишається чорне або біле.

Принципові положення

Законодавець чітко зазначає цілі державної політики на тимчасово окупованій території, знову таки називаючи речі своїми іменами, та намагається орієнтувати суспільство відносно наступних аспектів:

1. Правова підстава для відсічі збройної агресії рф

В Законі з'явилась цікава декларативна норма, яка зазначає, що правовою підставою для відсічі збройної агресії російської федерації та відновлення територіальної цілісності України є Конституція України, законодавство України та стаття 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

2. Покладення відповідальності за збройну агресію на рф

Закон містить норму, за якою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Звісно, що сама по собі норма не є беззастережною запорукою того, що рф буде добровільно відшкодовувати завдану матеріальну та моральну шкоду, як, власне, навряд чи національне законодавство України може бути підставою для рф для прийнятті відповідних рішень. Разом з тим, Україна визначила сторону, відповідальну за агресію, що має сприяти фізичним та юридичним особам при використанні можливих способів захисту їх порушених прав.

У Законі також міститься положення про те, що держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією, що підтверджує вищезазначену тезу.

3. Україна знімає з себе відповідальність за збройну агресію рф

В Законі зазначається, що Україна не несе відповідальності за незаконні дії російської федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях або за прийняті ними незаконні рішення.

Закон враховує інтереси осіб, яких примушують отримувати російське громадянство

Законом встановлюється, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Є певна неоднозначність: не до кінця зрозуміло, що мається на увазі під формулюваннями «примусове автоматичне». Ймовірно, мова йде про випадки, коли окупаційна влада оголошує місцеве населення окупованого регіону громадянами рф автоматично. При цьому ми розуміємо, що, скоріше за все, дана норма Закону не буде стосуватись осіб, які примусово, під впливом певних факторів, були вимушені отримати громадянство рф.

Гарантії для осіб, що здобули вищу освіту на територіях, які в подальшому опинились під тимчасовою окупацією

Якщо особа закінчила вищу освіту на території, що опинилась під окупацією, та не отримала диплом, Закон гарантує такій особі можливість пройти атестацію для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання. Єдиний виняток - особи, які розпочали навчання після початку окупації.

Питання судочинства на тимчасово окупованих територіях

1. Закон визначає порядок передачі справ за підсудністю у випадку неможливості судом здійснювати правосуддя

Закон встановлює, що справи, які перебувають у провадженні судів, розташованих на тимчасово окупованих територіях, розгляд яких не закінчено ухваленням судового рішення, передаються іншим судам відповідно до встановленої законом підсудності, з урахуванням положень частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", протягом двадцяти робочих днів з дня встановлення такої підсудності або в інший розумний строк.

2. Закон визначає порядок повідомлення осіб, що знаходяться на тимчасово окупованій території

Певною мірою суперечливим є механізм повідомлення осіб, що проживають на окупованій території. Зокрема, Закон пропонує: якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таким учасникам справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Автор розуміє, що даний Закон є спеціальним щодо питань, пов'язаних із окупованими територіями. Водночас порядок виклику учасника справи на судове засідання регулюється відповідним процесуальним законодавством. Подібні зміни варто було би вносити саме до процесуального законодавства.

Більше того, Закон абсолютно не враховує ті обставини, що особи, які знаходяться на тимчасово окупованій території можуть елементарно не мати доступу до Інтернету, або ж окупаційна влада може глушити український сегмент Інтернету. Відтак, особа абсолютно з об'єктивних, незалежних від неї причин не зможе бути повідомленою про час, дату та місце судового засідання, що однозначно може тлумачитись як перешкода у доступі до правосуддя. Як на наш погляд, судові рішення, що будуть прийняті без участі учасників спору, що були повідомлені у запропонований Законом спосіб, будуть однозначно суперечливим та можуть бути скасовані судами вищих інстанцій з самих лише формальних міркувань, оскільки суди попередніх інстанцій не забезпечили можливість учасника справи вільно брати участь у судовому процесі.

Зрозуміло, що законодавець намагається знайти резонний вихід з ситуації, що стосується повідомлення осіб. Але такий вихід має бути знайдено не за рахунок їхніх конституційних прав.

3. Питання вручення судових рішень особам, що проживають на тимчасово окупованих територіях

Законодавець і в цій частині вирішив піти схожим шляхом, зазначивши, що учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Знову ж таки - що робити, якщо особа з об'єктивних причин не має доступу до сайту судової влади? Більше того, вона не зобов'язана здійснювати моніторинг такого сайту. Це положення є категорією процесуального законодавства, яким воно мало би регулюватись. Додатково варто звернути увагу на те, що станом на дату підготовки цієї статті Єдиний державний реєстр судових рішень працює в обмеженому режимі, що не дозволяє ознайомлюватись з його вмістом. При цьому, як відомо, судові рішення подаються судами для опублікування в реєстрі. Якщо доступ до реєстру не буде відновлено, відповідно, не може бути мови про належне вручення особі судового рішення. Вважаємо, що ця обставина може бути підставою для поновлення пропущених процесуальних строків для оскарження таких судових рішень.

Насамкінець

Закон не є ідеальним і містить достатньо положень, які можна вдосконалити. Втім, він максимально намагається відповідати викликам, з якими зіштовхнулися громадяни та держава у зв'язку з війною рф проти України. Шляхом його прийняття держава прагне з правової точки зору захистити права та інтереси фізичних та юридичних осіб, надати для цього достатнє та належне підґрунтя.

Юрій Сівовна,

старший юрист, адвокат,

ЮФ INTEGRITES

Юристи знаходять інформацію про воєнний стан у LIGA360. Окремий блок із законодавчими новаціями, аналітикою й відповідями експертів. Також система доповнена тематичними добірками щодо суду, юстиції, нотаріату під час війни. Замов LIGA360, щоб слідкувати за змінами щодня.

Читайте також:

Особливості виконавчого провадження під час воєнного стану

Залиште коментар
Увійдіть щоб залишити коментар
Увійти
Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях

Схожі новини