Незабезпечення дистанційної роботи є підставою для розірвання трудового договору у визначений працівником строк. Відповідного висновку у справі № 569/9738/20 КЦС ВС дійшов 21.04.2021, повідомила прес-служба Суду. З повним текстом постанови можна ознайомитися в системі аналізу судових рішень VERDICTUM.
Суть справи: працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням з 5 травня 2020 року у зв'язку зі станом здоров'я на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП України. Роботодавець указав на необхідність відпрацювати два тижні, оскільки працівник не надав доказів, що підтверджують поважність причин для його звільнення з визначеної ним дати. 31 липня 2020 року працівника звільнили за прогули за п. 4 ст. 40 КзпП.
Місцевий суд задовольнив позов працівника про визнання трудових відносин припиненими з 5 травня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП з огляду на те, що заява про звільнення зумовлена неможливістю продовжувати роботу через оголошення карантину та запроваджені у зв'язку з цим обмежувальні заходи.
Апеляційний же суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Суд вказав на те, що позивач не надав документів, які б підтверджували неможливість виконувати трудові обов'язки.
Хочете безкоштовно спробувати цифрові рішення для юристів? Скористайтесь вільним доступом до преміум-пакетів LIGA360 на 14 днів. Реєструйтесь прямо зараз за посиланням.
Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із висновком місцевого суду, вказавши наступне.
Стаття 38 КЗпП зобов'язує роботодавця звільнити працівника в строки, про які він просить, у тому числі за наявності інших поважних причин, ніж зазначені у ч. 1 цієї статті. Тобто перелік таких причин не є вичерпним. Поважність причин має вирішуватися в кожному конкретному випадку.
Листки непрацездатності свідчать, що позивач неодноразово хворів перед зверненням із заявою про звільнення. У службовій записці він звертав увагу керівництва на відсутність опалення в кабінеті, постійну низьку температуру, що негативно впливає на стан його здоров'я, просив забезпечити обігрів робочого місця.
Крім того, позивач пояснював свою відсутність на роботі припиненням транспортного сполучення Рівне - Здолбунів через запровадження карантину. Одночасно він просив забезпечити довезення його до місця роботи та розвезення додому, однак це прохання не було задоволено.
Апеляційний суд урахував службову записку, відповідно до якої позивачеві запропонували працювати дистанційно, але він відмовився. Водночас ВС указав, що поза увагою суду залишилася відсутність наказу власника про переведення позивача на дистанційну роботу та видачу у зв'язку з цим йому матеріально-технічних цінностей.
Місцевий суд дійшов правильного висновку, що поважність причин звільнення за власним бажанням позивача підтверджена, на підставі того, що:
проаналізував надані позивачем докази, зокрема: листки непрацездатності, службову записку позивача;
врахував наявність транспортних обмежень на період карантину, відсутність реального забезпечення дистанційною (надомною) роботою.
Читайте також: ВС роз'яснив, коли висновок експерта не може бути доказом у справі
Верховний Суд роз'яснив різницю між арештом майна і забороною на його відчуження
Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує першу систему аналізу судових рішень із передбаченням вірогідності перемоги в суді за допомогою штучного інтелекту. Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката протягом підготовки до судових засідань. Детальніше за посиланням
