Суть права позивача на звернення до суду не нівелюється поверненням йому позовної заяви, у якій об'єднані вимоги, для розгляду яких КАС ВС не є судом, встановленим законом.
Відповідний висновок містить постанова ВП № 9901/430/19 від 14 серпня 2019 року.
Ознайомитися з повним текстом постанови можна буде у Verdictum.
Позивачі звернулися до КАС ВС із позовом до Центральної виборчої комісії з двома вимогами:
- визнати дії ЦВК при організації підготовки та проведення позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року такими, що не відповідають принципу верховенства права, та такими, що не забезпечили громадянам, у тому числі позивачам, умов для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при здійсненні ними своїх виборчих прав;
- визнати таким, що не відповідає вимогам Конституції та скасувати протокол про результати виборів нардепів у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі.
Ухвалою від 9 серпня 2019 року КАС ВС повернув позивачам вказану позовну заяву, вказавши що вона подана без урахування правил об'єднання позовних вимог, а підстави для їх роз'єднання на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі з урахуванням вимог ч. 6 ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.
Відповідне рішення було оскаржене позивачами до Великої Палати, яка за результатами розгляду апеляційної скарги дійшла таких висновків.
Ухвалу КАС у складі Верховного Суду від 9 серпня 2019 року слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови ВП ВС від 14 серпня 2019 року у справі № 9901/430/19 (провадження № 11-815ав19), а в іншій частині - залишити без змін.
До виключної підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції належить позовна вимога лише в частині, що стосується скасування протоколу про результати виборів нардепів у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. Водночас позовні вимоги стосовно інших дій ЦВК при організації підготовки та проведення позачергових виборів підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції не віднесено.
Суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства. Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Разом з тим право позивачів на доступ до суду для оскарження результатів виборів не є абсолютним і підлягає дозволеним законом обмеженням, зокрема, щодо умов прийняття позовної заяви. Метою обмеження права позивачів було забезпечення дотримання ними вимог процесуального закону щодо розгляду справи належним судом задля ефективного виконання завдання адміністративного судочинства.
Позивачі мотивували свої вимоги необхідністю захисту не їхніх прав чи інтересів, а суспільного інтересу щодо встановлення справедливих результатів виборів, тоді як завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів конкретних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а не прав усього народу.
Відтак право позивачів на звернення до суду із заявленими вимогами не було поставлене під загрозу оскаржуваною ухвалою КАС ВС. З огляду на передбачуваність для позивачів наслідків їхніх помилкових дій з об'єднання в одній позовній заяві вимог, для розгляду яких КАС ВС не є судом, встановленим законом, суть права позивачів на звернення до суду не була нівельована поверненням їм позовної заяви, а дії КАС ВС є пропорційними відповідній меті та не є свавільними.
